Розколоте небо - Талан Светлана - Страница 80

Журавлиний клин зник за обрієм. Варя підвелася, забрала білу хустинку, пішла до підводи. І раптом вона побачила, як Андрій відпустив Сашка і хлопчик зробив самостійний перший крок. Ніжки у малюка затремтіли, він злякався, хотів сісти, огледівся і, помітивши усміхнену маму, випрямив тоненькі ніжки і пішов!

— Мамо, дивись, киця! — Маргаритка несла в руках маленьке кошенятко.

— Звідки воно взялося? — здивовано спитав Андрій.

— Це Маша? — спитала дівчинка.

— Ні, це не вона.

— Це — Маша! — ствердно сказала Маргаритка. — Можна її забрати?

— Можна, — усміхнулася Варя.

Андрій підійшов до Варі, подивився на неї з неприхованою любов’ю.

— Варю, як ти? — спитав лагідно. Так міг говорити лише він.

Варя подивилася йому прямо у вічі з ніжною усмішкою.

— Чому стоїш? — сказала вона, підійшовши до Андрія так близько, аж волосся, яким грався вітерець, торкнулося його обличчя. — Іди до своєї донечки, візьми її на руки.

Він не вірив тому, що почув. Так і стояв, затамувавши подих, поки Варя не повторила:

— Так-так! Тобі не вчулося! Ходімо додому, Андрійку!

Андрій обняв Варю, притис її до себе. Вона так мріяла про цю хвилину, стільки припасла теплих слів, але всі вони розчинилися у чулості і ніжності, які огорнули її теплом. Василь сховав обличчя в її пишному волоссі, що пахло ромашками. Варя не бачила його сліз, але відчула, як здригається тіло коханого від придушеного чоловічого плачу…

Листопад 2013 року

eNp7-viZ2M-_PLfubbj3asX1q1wwWRYLSw,,