Розколоте небо - Талан Светлана - Страница 44

— На городі? — з якимось острахом спитала Варя.

— Так, моя Ластівко, — тихо сказав батько. — Я буду мати змогу часто з нею говорити.

— Зараз люди вже не ховають у своїх садках, — обережно зауважила бабця Серафима.

— Мені байдуже, — відповів чоловік. — Моя Надя буде лежати поруч із моїм батьком, у своїй, у нашій землі, — сказав тоном, який не визнавав заперечень.

Розділ 45

Хоч як умовляла Варя батька перейти жити до них із Василем, той не погодився. Заніс збіжжя до маленької батьківської хати.

— Буду біля своєї матері вік доживати, — мовив сумно.

Частину меблів перенесли у доньчину хату, решту занесли у сараї, комори, сіни.

— Тепер будемо чекати гостей, — сказав батько.

Вони не забарилися. Уже на четвертий день після похорон прийшла комісія. Жаб’як зайшов на подвір’я першим, тримаючи під пахвою товстий зошит із пожовклою обкладинкою. Слідом — Ступак із сажнем, Лупіков у своїй незмінній чорній шкіряній куртці і похмурий та мовчазний парторг.

Павло Серафимович без слів повів їх на город.

— Положено на родину двадцять соток, — пояснив голова сільради. — У вас дві родини, тож вам залишимо сорок соток разом із подвір’ями.

— Як то по двадцять? — спитав Павло Серафимович. — У людей по п’ятдесят.

— То у колгоспників, — пояснив парторг.

— І що ж я посію на тих двадцяти сотках? — розгублено сказав Павло Серафимович.

— Що посієш, те й пожнеш! — недоречно пошуткував Лупіков, і сам розреготався зі свого жарту.

Спочатку розділили навпіл подвір’я. Залишили стільки, щоб був вільний прохід до нового приміщення сільради. Поки члени комісії бігали із сажнем, Павло Серафимович сидів біля свіжої могили на лавці.

— Ось тут, — готуючи кілок, щоб забити його в землю, сказав Лупіков, — закінчується твій наділ.

— Як там? — підійшов до нього Павло Серафимович. Він потупцював на місці, здивовано озирнувся. — Там мої могили. Вони мусять бути на моїй землі.

— Ти гадаєш, мені потрібні оті хащі і поховання на колгоспнім полі? — сказав Лупіков. — Доведеться ще трохи урізати у тебе землі. Будеш ходити туди по межі, — пояснив він.

— Ні! Це неможливо! Вони повинні лежати на моїй землі! — повторив Павло Серафимович.

— Ніяк не виходить, — розвів руками Ступак.

— Але ж не вистачило усього кілька метрів, — наполягав Чорножуков. — Чи колгосп розбагатіє на тих метрах?

— Знаєш, чоловіче, — Лупіков зробив розумний вигляд, — якщо кожному держава подарує по кілька метрів, то залишиться з носом.

— Прошу вас, — із розпачем сказав чоловік, — залиште мені ті метри. Мої рідні у гробу перевернуться, якщо їх відірвати від рідної землі!

— Михайловичу, друже, — звернувся до чекіста Кузьма Петрович, — негоже відбирати землю з похованнями. Давай йому залишимо ті метри, прошу тебе, перед покійними соромно.

Лупіков зняв кашкета, витер носовичком чоло. Кузьма Петрович непомітно поморщив носа. Шкіряна куртка ніби приросла до однопартійця, від того так тхнуло потом, що не можна було терпіти.

— Добре, — сказав уповноважений. — Я поміркував і прийняв рішення залишити ті метри, щоб рідні могли вільно ходити до місця поховання. Забий кілочки одразу ж за могилами, — наказав він Ступаку.

— Одразу ж? — перепитав він.

— Відступи метр і забивай! Телепень, — роздратовано кинув він навздогін Семену Семеновичу. — Ще б у гроби кілок забив!

— Спасибі вам! — сказав Павло Серафимович.

— Не мені, йому скажи, — кивнув на Щербака.

Частина шоста

Чорні хмари над селом

Розділ 46

Листопад 1932 року

— Я — Биков Григорій Тимофійович, — представився високий та худий чоловік. У нього була довга і тонка шия, він би нагадував гусака, якби не орлиний гачкуватий ніс. Чоловік замовк, пильно оглянувши однопартійців.

— Щербак Кузьма Петрович, — першим підвівся парторг. За ним представилися Лупіков, Ступак і Жаб’як.

— Ось і добре, — кивнув головою Биков. — Познайомилися, тепер я доповім про наші завдання. — Він пройшовся перед чоловіками, які сиділи в один ряд за столом. За виробленою звичкою перед кожним лежали для записів зошити та олівець. — Я — комуніст, двадцятип’ятитисячник, — промовив він із задоволенням. — Я — представник райкому партії, приїхав для укріплення села. Товариш Сталін поставив перед нами велике завдання щодо хлібозаготівлі. І ми його повинні виконати! Я відданий побудові соціалізму за всяку ціну! — зухвало заявив Биков. — Іноді про мене кажуть, що я фанатично відданий роботі. І це правда. — Чоловік перевів подих і продовжив: — Нещодавно у столиці України товариш Сталін відрекомендував товаришів Молотова і Кагановича. Як бачите, справа серйозна. Згідно з листопадовим рішенням Раднаркому УСРР про запровадження натуральних штрафів, до колгоспів, які допустили розкрадання колгоспного хліба і надалі злісно зривають плани хлібозаготівель, будуть застосовуватися жорсткі заходи.

— Дозвольте, — Семен Семенович несміливо підняв руку, підвівся з місця, — можна сказати?

— Кажіть, — кинув Биков незадоволено.

— Ми боремося з крадіжками. Щоб не допустити розкрадання колгоспного хліба, ми навіть переорали поля, — пояснив голова колгоспу. — Людей так і тягнуло вночі, щоб щось поцупити з полів, тож ми все переорали, так сказать, щоб неповадно було.

— Це добре, — сказав Биков. Було не зрозуміло, чи він схвалює їхнє рішення, чи ні. — Я продовжу. До таких колгоспів будуть застосовувати натуральні штрафи. І скажу вам, що відбутися малим штрафом уже не вийде. Один приклад: можуть бути застосовані натуральні штрафи порядком додаткового завдання з м’ясозаготівель розміром п’ятнадцятимісячної норми здавання даним колгоспом м’яса, в однаковій мірі як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників.

Від почутого присутні завмерли на місці. Прокрутивши у голові почуте, першим опанував себе парторг. Він попросив слова.

— Так, у нас є певні недоробки, — сказав він, відкашлявшись, — але й зроблено немало. Для виконання плану партії по хлібозаготівлі ми вилучили землі у середняків, одноосібників, куркулів та підкуркульників. Для виконання плану були також вилучені пшениця та жито. Проте і ці заходи не дали нам змоги повністю виконати план. У населення вже нема чого вилучати. Тож скажіть мені, будь ласка, як нам діяти надалі? І що робити для виконання плану?

— А ви впевнені, що увесь хліб вилучили? — Биков примружив очі.

— Так, — відповів парторг. — Працювала спеціальна комісія.

— А я так не думаю. Для виконання завдання, поставленого перед колгоспами, направлені на місця такі принципові комуністи, як я! Ми не допустимо зриву плану хлібозаготівель! Для цього за наказом Молотова і Кагановича ми створимо надзвичайні комісії, до яких залучимо молодь, тобто комсомольців. Потрібно створити такий осередок активістів, які стануть надійною опорою. Бригади активістів підуть по дворах примусово вилучати лишки зерна. Згребемо все під мітлу, але план виконаємо! Головне, залучити таких комсомольців, у яких є справжня більшовицька твердість і готовність за будь-яку ціну виконати поставлене перед нами політичне завдання. До активу ні в якому разі не повинні потрапити м’якотілі комсомольці, які виявляють сумніви та вагання. Потрібно буде діяти впевнено, рішуче, не звертаючи уваги на крокодилячі сльози. Сподіваюся, знайдуться такі? — Биков кинув орлиний погляд на присутніх.

Щербак сидів, нагнувши голову, тож довелося за всіх відповідати Лупікову.

— Так, Григорію Тимофійовичу, підберемо надійних комсомольців.

— Добре, — задоволено потер долоні Биков. — Негайно приступимо до створення комнезамів.

— Вибачте, чого? — запитав Лупіков.

— Комітетів незаможних селян, — пояснив новопризначений, — куди увійдете ви та надійні комсомольці. Я хочу зараз же познайомитися з такими людьми.