Пригоди Гекльберрі Фінна - Твен Марк - Страница 45

Цей продаж наробив великого шелесту в цілому місті; багато хто висловлювався рішуче проти, казали, що то ганьба - розлучати в такий спосіб матір із дітьми. Взагалі це дуже пошкодило обом пройдисвітам; проте старий телепень робив по-своєму, незважаючи на всі протести герцога, а герцог, скажу я вам, почував себе вельми кепсько.

Наступного дня мав відбутися аукціон. Уранці, коли вже добре розвиднілось, король із герцогом піднялися до мене на горище й розбуркали мене, і я по виразу їхніх облич відразу ж збагнув - щось трапилося. Король запитав:

- Ти був у моїй кімнаті позавчора вночі?

- Ні, ваша величність. - Я завжди звертався до нього так, коли не було нікого з чужих.

- А вчора вдень чи вночі заходив?

- Ні, ваша величність.

- Кажи по щирості - не смій брехати!

- Я ж по щирості кажу, ваша величність, як світ світом - правда. Відтоді, як міс Мері Джейн розвела вас із герцогом по кімнатах, я до них і на крок не наближався.

Тут втрутився герцог:

- То, може, ти помітив, як хтось інший туди заходив?

- Ні, ваша світлість, я такого щось не пригадую.

- А може, подумаєш, то й пригадаєш?

Розкинувши розумом, я побачив, що випадає добра нагода спекатися клопоту, та й кажу:

- Еге ж, еге ж... Я таки бачив, як негри туди заходили кілька разів.

Вони аж підскочили обидва, а тоді витріщилися один на одного, буцімто і сном і духом такого не припускали, а потім ніби саме на це й сподівалися. Герцог запитав:

- Як, усі гуртом?

- Ні, не всі відразу... цебто я не бачив, щоб вони всі виходили звідти, за винятком, може, одного разу.

- Сто чортів! Коли ж це трапилося?

- Це сталося саме того дня, коли був похорон. Уранці. І то не дуже рано, бо я заспав. Тільки-но я почав спускатися сходами вниз - зирк, аж негри ото з кімнати й виходять.

- Ну, далі, далі! Що ж вони робили? Як поводились?

- Та нічого не робили. Нічого незвичного я не помітив. Вони вийшли звідти навшпиньках; певно, заходили прибрати в кімнаті вашої величності абощо, думаючи, що ви вже встали; але побачивши, що ви ще не встали, вийшли з вашої кімнати, щоб, бува, не розбудити вас.

- Хай їм біс!.. От тобі й маєш!.. - не втримався король; і обидва принишкли й виглядали розгублено та не дуже розумно. Якусь хвильку стояли вони задумано й чухали собі голову, а тоді герцог засміявся якось хрипко та й каже:

- А як усе розіграли! Неперевершено! Вдали, ніби їм прикро звідси їхати! А я й повірив, що їм і справді прикро, й ви також повірили, та й усі інші. Не кажіть мені після цього, що неграм бракує акторського таланту. Таку тут розвели комедію, що, здається, хоч кого пошили б у дурні. Я особисто вважаю тепер, що ті негри - то ціле багатство. Якби я мав капітал та свій театр, то кращих акторів і не шукав би, а тут ми, з великого розуму, продали їх за дурні гроші. А втім, що я кажу! І грошей же тих катма! Слухайте, ви, а де ж чек?

- В банку - до виплати. А де ж він має бути?

- Ну, тоді все гаразд, дяка богові.

А я прикинувсь, що мені ніяково, та й питаю несміливо:

- Хіба щось скоїлося?

Тут король як гримне на мене:

- Не твоє діло! Держи язика за зубами та дбай про свої справи, коли вони в тебе є. І затям собі це, поки ти в цьому місті сидиш, - чуєш?

А тоді герцогові:

- Нічого не вдієш - дали себе обкрутити, то мусимо мовчати!

Коли вони спускалися драбиною, герцог знову засміявся:

- І продали швидко, і кишеням не важко! Ото зиск, нічого сказати!

Король вишкірився на нього:

- Ніби я гірше хотів, продаючи їх так швидко! І коли зиск малий, чи то збиток великий, ще й у кишенях вітер гуляє, то стільки моєї в тому вини, скільки й вашої.

- Еге ж, стільки... Коли б мене були послухалися, то негри лишилися б тут, а за нами й слід простиг би!

Король відлайнувся задля годиться, а тоді, щоб зігнати злість на комусь, за мене взявся. Почав він мене шпетити за те, що я не сповістив його вчасно, як помітив тих негрів, коли вони з його кімнати кралися, казав, що й найдурніша макітра збагнула б, що за тим щось криється. А потім почав і себе картати: казав, що йому не треба було схоплюватися з ліжка вдосвіта, а полежати б іще та відпочити, як усі люди, і хай його чортяка візьме, якщо він іще коли вчинить таку дурницю. Вони пішли собі геть, докоряючи один одному; а я страшенно зрадів, що пощастило звернути все на негрів, та ще й не заподіявши їм найменшої шкоди.

Розділ XXVIII

Тим часом надійшла вже пора вставати. Я зліз із горища й почав був спускатися сходами; але, проходячи повз дівчачу кімнату, побачив, що двері там відчинені, а Мері Джейн сидить перед своїм старим саквояжем і пакує речі - очевидячки, збирається їхати до Англії. Але в ту хвилину вона нічого не пакувала, - на колінах у неї лежала зібгана сукенка, а Мері Джейн, затуливши обличчя руками, плакала. Мене живий жаль узяв, як я це побачив; та й кожного на моєму місці узяв би. Я увійшов до покою та й кажу:

- Міс Мері Джейн, ви не можете байдуже на чуже горе дивитися, я теж часом не можу. Скажіть мені, чого ви так побиваєтесь?

І вона сказала. Це все через тих негрів - так я й думав. Вона казала, що подорож до Англії втратила тепер для неї майже всю свою принадність; вона собі там місця не знайде, пам'ятаючи, що матір навіки з дітьми розлучили; а тоді ще дужче заплакала, сплеснула руками й промовила:

- Ой лишенько тяжке! Подумати тільки, що вони ніколи більше одне з одним не побачаться!

- Побачаться, не пізніш як за два тижні побачаться, - я знаю те напевне! - скрикнув я.

Маєш! І незчувся я, а ті слова вже злетіли мені з уст. Та не встиг я й оком змигнути, як вона охопила мою шию руками й почала просити, щоб я проказав те ще раз, і ще раз, і ще раз!

Тут я зміркував, що зопалу бевкнув язиком зайвого і через те скочив на слизьке. Я попросив у неї дозволу трохи подумати; а вона тим часом аж горить з нетерплячки - сидить переді мною така збуджена та гарна й така радісна та вдоволена, як людина, що їй тільки-но зуба видерли. Тож і почав я з усіх боків моє власне становище обмірковувати, та й кажу сам до себе: по-моєму, людина, яка дозволить собі сказати правду, коли її в тісний кут загнали, страшенно ризикує; проте зі мною ще такого не траплялося, тож сказати напевне, так воно чи не так, я не можу, - хто його зна! А все-таки мені так здається; а тут саме на таке заноситься, що цим разом, їй-богу, краще, та й безпечніше, сказати правду, аніж збрехати. Принаймні я на вус собі це намотаю, а потім колись обміркую на дозвіллі, бо все це таки справді дивно-предивно. Я такого ніколи не чув і не бачив. Ну, думаю, що буде, те й буде, - спробую я сказати правду, хоч це однаковісінько, що сісти на бочку з порохом та, підпаливши ґнота, чекати, що з того вийде. І я запитав:

- Міс Мері Джейн, чи немає у вас тут десь недалечко від міста знайомих, у яких ви могли б днів зо три перебути?

- Так, у містера Лотропа. А навіщо?

- Не питайте, навіщо! А якщо скажу, звідки я знаю, що негри знову побачаться тижнів за два тут, у цьому будинку, і доведу це, поїдете ви до містера Лотропа на чотири Дні?

- Чотири дні! - вигукнула вона. - Та я можу там перебути й цілий рік!

- Гаразд, - кажу я , - мені треба тільки вашого слова. Я повірю йому більше, аніж чиїмсь заприсяганням на Біблії.

Вона всміхнулася й дуже мило зашарілась, а я сказав:

- Коли дозволите, я зачиню двері й замкну їх.

Потім вернувся на своє місце, сів та й кажу:

- Тільки не репетуйте. Сидіть тихо і вислухайте мене, як чоловіка. Я мушу сказати вам правду, а ви, міс Мері, повинні взяти себе в руки, бо новина ця - річ дуже прикра для вас і знести її буде тяжко, але іншого виходу нема.

Ці ваші дядечки - зовсім вам не дядечки; це просто двоє шахраїв, справжня нечисть. Оце... найгірше сказав уже... тепер легше буде...

Певна річ, це її страшенно обурило; та я вже зрушився з мілини і шкварив навпростець, викладаючи все, що знав, а в неї від того в очах чимдалі більший гнів розпалювався; і такечки усе чисто їй розповів, починаючи з того, як ми того молодого йолопа здибали та підвезли його до пароплава, аж до того, як вона коло свого ґанку королеві до грудей припала, а він поцілував її тоді разів із двадцять, - отут уже Мері Джейн не витримала, та як схопиться з місця, та як спалахне на обличчі, мов небо на заході сонця, та як крикне: