Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Горохове чудо - Харчук Борис - Страница 38
Стадіон — воля. Але на зелене футбольне поле нікого не пускають. Є ще одне, втрамбоване піском. Тут можна робити що завгодно, можна бити навіть залізним м’ячем. Походжаємо собі.
Перед нами за дротяними сітками волейбольні й баскетбольні поля. Там порпається якась жінка.
— Що ти робиш? — питається в неї Воксанка.
— Підмела і посипаю піском, — відказує жінка. Вона у спортформі — синіх штанях і синій блузі.
— Нащо підмела і посипаєш?
— Прийдуть грати, то щоб було сухо, — вона черпає пісок лопаткою і розсіює.
— І я прийду? — знову питається Воксанка.
— Іди, я вже скінчила.
Розчиняються сітчасті двері. Жінка присідає, розставляє руки, а Воксанка прошмигує стрілою. Сплеск у долоні. Жінка вдає, що ніяк не може впіймати малу. Раптом дужі руки ловлять її, підносять угору.
— Не так!
— А як?
— На шию, як татко! — вона вмощується в неї на шиї. І вдвох вони витинають:
— Де ти там? Твої спортсмени йдуть! — гукають жінку-тренера.
Але вона не може натішитися Воксанкою.
— Пам’ятаєш, як я возила тебе взимку на санчатах?
— Пам’ятаю.
— Тато тобі ковзани вже купив?
— Купить.
— Скажи, нехай купує. Я тебе навчу кататися… А ти пам’ятаєш, як вимазюкалася у фарбу?
— Більше не буду…
Жінка-тренер цілує її, дає свиснути свистком, який у неї на шиї, хапає мітли, лопату. Мала кидається її наздоганяти.
— Вона мене покинула?
Крім чорного ходу — хвіртки, стадіон має три брами. Брами чавунні, на них величезні колодки.
Хлопці-спортсмени плигають на стадіон через загорожу, а дівчата чекають, поки їм відчинять.
Хто б’є м’яча, кого ставлять на лінійку, довга колона вчиться марширувати.
Воксанка водить очима, вагається, до кого їй пристати. Побігла до дівчаток — курчатко-гімнастка. Руки вгору, руки вбік, як вони.
— Вище ногу, вище ногу! Мала не втомилася, а ви не можете? — підганяє гімнасток учителька.
А футбольне поле б’є ногами, стріляє м’ячем і стугонить. Повно болільників-роззяв.
— Давай! Тисни!
— Го-о-л!
Відтоді, як наші динамівці забрали всі медалі і всі кубки, футбол зманив навіть беззубих бабів, вони кидають роботу, витріщуються.
Десь узявся м’яч, і гімнасти ганяють у футбол. Б’ють ногами м’яча на волейбольному і баскетбольному полях. Всі хочуть доскочити слави. Сила і натиск. Весь стадіон напружився. Пригнуто плечі, руки в кулаках. Рішуча насторога, відчайдушний стрибок.
У болоті Воксанчині руки і ніс.
— Ах, нічого, — і хвицає ногами.
А колона маршовиків рівняє крок. Їх не пускають.
— Ногу! — кричить фізрук. — Вище ногу! На війні нам…
Молоді хлопці його не розуміють. Ламається шеренга. Хлопці теж хочуть бити м’яч.
— Чи не пора нам, Воксанко, обідати?
— Татку, трошки, ще трошки, — і вся присідає, вихитується, куди м’яч, туди і вона.
Стадіон зв’язав нас своїми м’язами і не хоче відпустити.
Об мокру траву витираються руки, обличчя — хустинкою.
— А я ще не зачинила Бабая! — кричить Воксанка.
Зачиняти Бабая — це означає взяти гілочку, підійти до дверей шопи-роздягалки і всунути ту гілку в щілину замка.
Вона тупцює біля дверей:
— Сиди, сиди там! Я тобі дам, Бабаїще!
Покидати стадіон їй страх не хочеться.
— Давай ще ку-ку-ку-ку. Ми ж не гралися в ку-ку-ку-ку… — на очах тремтять сльози.
— Підем.
— Гратися?
— Авжеж.
І сліз нема, проковтнула їх.
Але пограти в ку-ку-ку-ку нам не випадає. Всі трибуни стадіону засипані оскіллям.
— Давай під деревами! — і вона ховається за стовбур, ховається так, що її видно: прихиляє до стовбура голову і заплющує очі.— Ку-ку!..
— Де моя доня? Я не бачу. Я її не можу знайти. Чи вона пішла додому, чи хто її вкрав?
Дійшли до городошного майданчика і зачепилися.
— Я подивлюся… Трішки…
Високий і кремезний чоловік з обличчям, як у кота, сам грає в городки. В його чорному чубі під маленьким ковпаком жодного сивого волосу. Він на пенсії, і йому нема компанії. Але на стадіоні його всі знають і звертаються не інакше, як товариш Стец — з повагою.
Стец не дуже розмахує києм, здається, що він зовсім не прицілюється, його малі очі завжди в напівдрімоті, але б’є безпомильно.
Він перший киває нам, киває дуже ввічливо, як витончений інтелігент. Те його кивання ніби подарунок. А з його губ зривається:
— Конверт… — і він хизується палицями.
Стец має за нашим будинком власний особнячок і цілий рік кохається в квітах. Поміж квітами він садить моркву-цибулю. І все це за таким тином, що можна побачити тільки з балкона. Стоячи на свому городі, він часто питається: «Подати вам букет?» На балкон драбину не приставиш. А на вулиці дарувати квіти він чомусь забувається. Ще вій кохається в маленьких собачатах. Разом зі своєю жінкою виводять їх на прогулянку. Собачата виглядають з їх пазух. А дітей в них нема. Городки для Стеца — розминка і спогад про молодість.
— Над усе я люблю розпечатувати конвертика. Ця фігура пахне таємницею, від неї віє чарами.
Він у шерстяній блузі, в шерстяних штанах, і блискуча змійка, і рубці-канати — все так, ніби Стец сам у конверті.
Він стоїть по-військовому, окований кий летить з висвистом і зриває цурку-печатку. З тріском.
— Досьє…— нащось каже Стец.
Воксанка заглядає мені в рот і питається:
— Хтось є? Чого він сказав, що хтось є?
Товариш Стец чує, що вона запитує.
— Вірно, хтось є! Завжди хтось є, хтось знайдеться… — каже він, підступає на кілька кроків і в нетерплячці б’є замашним києм.
— Де ж той хтось? — не вірить мала. — Я його не бачу… Це, мабуть, підозрілі люди?
— Правильно! — каже Стец, його мордочка ніби намазана маслом. Раптом він спохоплюється: —А звідки тобі відомо?
— Надя сказала, — тобто наша сусідка.
І я пригадую, як Надя зібралася на шевченківський вечір, але дуже швидко вернулася.
— Не попала! — сердилася вона. — Не протовпишся, і повно якихось підозрілих людей. Так і ходять.
— Де? — спиталася Воксанка.
— Там, — Надя показала рукою за вікно, в темноту.
Як і тоді, так і зараз Воксанка насторожилася, прислухається: підозрілі люди — це ті, що ходять, але їх не видно.
Ми вирипуємося з хвіртки, а товариш Стец підсміюється нам вслід.
Нас перепиняють Вітя з бабусею — наші знайомі. Воксанка відразу до них:
— Тихіше, там підозрілі люди…
Але Вітю ніщо не спиняє. Він нічого не боїться. Бабуся мусить сунути за ним.
Ні мур-мур.
— Хлопці-горобчики, скажіть мені!
— Тут! Ось я!.. А тепер ховайся ти, — і вона ступає виступцем. — Хлопці-горобці, де моя дитина?
— Я ж твій тато.
— Хлопці-горобці, де мій тато?
Ми перебігаємо від дерева до дерева, наближаючись до виходу. Але забрати її додому все одно не можна.
— Ти знаєш, яка ти була маленька?
— Я кричала.
— Тебе всі називали кричучкою.
— Розкажи, яка я була маленька, — і подає руку.
— Клали тебе у візок, а ти репетувала, аж розривалася. Не дитина — крик у сповитку. Втихала тільки на бруківці — на камінцях добре погицувало. Я тебе возив вперед-назад, і візок посвистував. Він скоро обламався, і довелося купувати нового.
— Тепер я не кричу, тепер я велика.
Небо знову стягує хмари, вистеляє брук тремтливими і повзкими тінями.
Пора обідати. Нас перепиняє стара, як зима, баба. Вона силкується встати зі своєї лавочки, але не може.
— А ходи, ходи до мене, доню. Щось тобі дам.
Жовтий пес крутить хвостом і собі, майже бабиним голосом:
— Дам… дам…
На бабуниній чорній долоні горіх.
Баба дарувала горішка і казала:
— Йди і гарно їж борщ…
Воксанка задоволена. Ще б стояла перед бабою, ще б бавилася з песиком, але треба йти і їсти борщ.
- Предыдущая
- 38/60
- Следующая