Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Горохове чудо - Харчук Борис - Страница 34
— Ви, будь ласка, карамельку.
— Я карамельку. Від шоколаду діатез. У мене є племінниця, я знаю…
— Шоколаду не можна, в мене буде діатез, — каже й собі Воксанка.
Взявши хліб і цукерки, ми виходимо з булочної. Воксанка обертається в дверях і ще раз голосно каже:
— Дякуємо…
А вулиця — сіра зміюка холоду.
Вітер наслав хмари, дощ. Хмари, скублившись десь угорі, облягли все небо. І небо над висотним містом на горах ніби зовсім втекло від нього, піднялося собі ген-ген та й не пускає на землю сонце. У хмарах сховалася висока-висока телевежа. І горішні поверхи будинків, з балконами, з вікнами, увійшли в хмари. Ринви ллють каламутні патьоки. Тужать дерева обабіч широкого бульвару. Нічим укритися. Ніде сховатися.
Над трамваями спалахують сині дуги. Трамваї стоять, видзенькують, а рейки під водою.
До тролейбусів не підступитися. Тролейбуси переповнені, аж шини повгиналися, минають зупинки.
Люди не йдуть, скачуть, тікають від дощу, як кури від лиса. Хто в плащі, хто в якійсь накидці, а хто накрився цератою.
Ми теж тікаємо. Але не дуже втечеш. В одній руці повна сумка, в другій — важка сітка.
Воксанка то держиться за сітку, то перебігає на другий бік, держиться за сумку.
— Одній твоїй руці я допомогла, тепер другій. Правда?
А ще ці бісові переходи. Із магістралі, праворуч од ринку, відривається крута вулиця. З неї машини і ліворуч, і праворуч. На ній зупинка таксі, зупинка автобусів. Стоїть міліціонер, вимахує жезлом, сюрчить і не може дати ладу.
Поклажу в одну руку, другою Воксанку під пахву і через баюри[16] поміж машинами, на той бік, до газетного кіоска, який обліпили перехожі, наче мухи.
На панелях нам вільніше. Але Воксанку тягне на самісіньку брівку. Брівка висока і суха, але вузенька. Щоб не схитнутися і не хляпнути у воду, Воксанка держиться за мою сітку. Саме так іти їй дуже подобається, і вона забуває допомогти моїй руці, на якій повисла сумка.
Все було б добре, та знову перехід: трамвайна колія. Тут ще прикріше. Тут висока вода. Навіть міліцейська будка у воді. Міліціонер то висовується із віконця, щось кричить, то знову ховається в будку.
Воксанка сплигнула з брівки і загородила дорогу.
— На руки, хочу на руки.
Знову її під пахву.
За дощем нічого не видно.
— А морозива зараз їсти не можна, простудишся. Буде сонце, тоді можна, — каже раптом вона, смачно облизуючись.
Чого б це? Та то ми поминаємо скверик, а в ньому павільйон — морозиво. Вона все бачить.
Простуємо під кінотеатром, тягне в кіно.
— Ходімо, «Кащей Безсмертний»!
— Хто нам обід зварить?
— Ходімо!
— Чого ти ще хочеш?
— Хочу, хочу, сама не знаю, чого хочу…
І ми манжаємо далі. Попереду ще один перехід, але він глухий. Нам би ще через одну трамвайну колію, а тоді ми дома. Ця друга трамвайна колія найнебезпечніша. Вона на косогорі. Трамваї мчать униз і вгору. Вода їх тут не спиняє. А болото таке, що не знаєш, куди ступити ногою.
Січе густий дощ. Хмари хочуть зовсім вилитися над нашим містом.
В таку погоду страх тягне в хату.
Наш будинок п’ятиповерховий, на три під’їзди, і в цьому великому будинку ми маємо кімнату. Вікно — воно ж і балкон. Тісна-тіснява у тій кімнаті. Та як вона зараз нам мила. Крок, ще крок. От і широкий вичовганий пень, на якому Воксанка любить сидіти і стояти. Але зараз вона його не помічає. Наше подвір’я повне води. Забився водостік. Обходимо, як можемо. Скоро ми вскочимо у наше парадне, відчинимо двері. А там маленький коридорчик. Він тому дуже маленький, що в ньому книжкова шафа. А в кімнаті стіл, два дивани, Воксанчине ліжко. Воно між шафою і сервантом.
Сухо і тепло.
А ще в нас повно маминих квітів. Нема де подітися з ними. Вазони стоять на серванті, на шафі, серед купи книг. І на стіні прибито підквітника. Вся кімната зелена. Не забутися б полити квіти.
Воксанка ніби вгадує мої думки. Витрушую її плащика, а вона:
— Дощ, кругом так мокро, а наші квіти сухі. Де лійка?
Чіпляємо свої плащі на двері, перевзуваємося в капці й, ще мокрі самі, поливаємо квіти.
Воксанка зі своєю лійкою-жабкою. Мушу хлюпнути туди води, мушу піднести малу на руках, щоб квіти не в’янули.
Ми в хаті. Нам дощ не страшний. Пораємося на кухні. Картоплю в ящик з-під посилки, молоко в холодильник, м’ясо на стіл — і за каструлі.
Воксанка покрутилася та й шмиг з кухні: надумала щось своє.
Окропу кипіти, бурякам різатися, моркві тертися на терці. Кістку в борщ, м’якуш у м’ясорубку. Перець, часник, цибуля — куховарська мудрація.
А в кімнаті підозріло тихо. Руки забабрані, нема часу сполоснути. Заглядаю — кімнати нема, є ляльки. Два цілих Піфа, один з відірваною лапою, заєць, бурий ведмідь завбільшки з Воксанку, який завжди сидить на кріслі, пластмасові ляльки, зелений візок, дитячий гарнітур, дитяча кухня і той лом, що стояв у мішку, — все на одній купі, ніби продається з молотка. А вона стоїть перед малесенькими терезами.
— Солі? Нате вам солі — п’ять двадцять, — і рукою по терезах, буцім взяла у жменьку, а жменьку в сумочку.
Зобачила мене і розгубилась.
— Я зараз м’ясо крутитиму, я була на базарі.
Ліпше я б не заглядав. Повзаємо, шукаємо її м’ясорубку. Є головка, нема ручки. Знайшли ручку, нема ножів. А гвинтика так і не знайшли, нема чим прикрутити до табуретки.
— Де ж той гвинт?
— Згубила.
— Як же ти згубила? Хіба ж то було вночі?
— Може, й уночі.
Прив’язуємо її м’ясорубку нитками. Удвох крутимо м’ясо і робимо котлети.
Сонця як не було, так і нема. Сонце не може витертися.
Наробившись, Воксанка помила руки, на стілець і до дзеркала. Кіски з лоба обіруч за вуха, пальцями по щічках, пустила пальці на брівки. А очі в дзеркалі.
— Все! — це означає, що вона причесалася і попудрилася.
— Чепуруха.
— Я як Надя! — тобто сусідка. — Впоралася, зараз іду на роботу. Ти дивися за борщем, — і зорить, де її сумочка. Та сумочка червона, з віконечком, а у тому віконечку сидить пупсик. Тільки тієї сумочки не видно. — Ні, не треба на роботу. Завтра. Давай будемо гратися! — і думає, в що гратися.
— Давай позбираємо цяцьки.
— А тоді будемо гратися?
— Будемо.
Ми запихаємо, не розбираючись, що і до чого, в мішок, звільняємо собі місце. Бурого на крісло, Піфів і зайців на диван.
— Я буду гуси, а ти вовк. Добре? — вона біжить, стає за штору.
— Гуси-гуси, додому! — гукаю і лякаюся.
— А цьо? — байдуже. І згинається, щипле траву —і пасеться.
— Вовк за горою!
— А цьо він хоче?
— Вас з’їсти!.. Сірі, білі, волохаті, втікайте до хати!
Сплеск у долоні, а вона дріботить до дивана, до того, що навпроти. Гиць — і перекинулася. Мить — і вже знову пасеться за шторою, під балконом.
Впіймати її не можна.
— Вовче, не їж, братику… — і наче в’юн. — А тепер ти будь гусьми, а я вовком.
Але вовком їй довго не хочеться бути, вовкові треба сидіти і чатувати.
У кімнаті курява. Гуде долівка, і деренчить сервант.
— Когут каже: вовки ідуть! Вівці кажуть: де, де?..
Вона ховається, а я її шукаю. Хряпають двері ванної, кухні, а кімнатні як живі. Стіл підплигує, крісла підскакують. Ніщо не може встояти на місці. І в тій штовханині з дверима, з меблями тільки ярий блиск зіниць. Її очима дивиться кожний закуток, кожен закапелок. її ніжками ходять крісла. А рук не видно, руки миготять. То вона присідає, згортається вся в клубочок, як їжачок, то навпаки, встає, мчить стрілою, не дивлячись під ноги, ні перед себе.
Я перекинувся на килимку. Вона мене впіймала. Сідає на груди, душить, лоскоче.
Падає знесилено і вона. Язичок висолопився — відсапується.
І знову мені на груди.
— От, якби нам… — і не доказує, тягне, наче довгу золоту нитку.
— Що якби нам?
Вона набирає багато-багато повітря, супиться, її довгі вії загинаються, очі дивляться кудись поза стінами.
16
Баюра — велика, глибока калюжа.
- Предыдущая
- 34/60
- Следующая