Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Горохове чудо - Харчук Борис - Страница 20
Слизота стін і склепіння, холод глиняної долівки — жах і морок підземелля торкнулися його душі. Він підступив до мурованого стовпа: «Зніму гуньку й накину на себе — я ж у самій сорочці», — та лише торкнувся до неї, як заторохкотіло, посипалося, мало не загасивши свічки. Він не випустив гуньки з руки. Йому відкрилося: вона висіла на людському кістяку, як на паколі. Він прошепотів:
— Прости, хто б ти не був, а я візьму цю гуньку — твоє тепло, — і відступив, побачивши, що людський кістяк стлів у кайданах.
Гунька була ціла. Накинувши її наопаш, вернувся до сходів, сів на сходинку і загасив свічку.
— Ось де примари домують, знеможені душі померлих, — прошепотів.
Його обняли таке знесилля, така втома, яких досі не знав і не відав. Поклавши на коліна руки, схиливши голову й дивлячись у пітьму, знову наче бачив той у кайданах кістяк і проказував до нього, до всіх тих, хто тут сконав:
— Слався, mori immortalis — безсмертна смерте… і ви, мученики-мерці, мене benedicte[7],— та й поклав голову на руки, а чи тільки здрімнув?
Гунька гріла. Йому не хотілося ворушитись. Здавалося, якщо поворухнеться, тепло втече з-під гуньки, холод візьме за плечі, наляже на груди. Але очі вже не склеплювалися. «Що від мене ще хоче клятий Ієремія? — вламувалася думка. — Чому не настромив мене на палю? Навіщо розкував, кинув сюди? — Здогад поставав над здогадом. — Щоб настрахати, налякати оцим пеклом?.. Мене налякати, настрахати?! Хіба він такий недорікуватий? Чого ж він хоче?..»
Думка вламувалась за думкою, відкидаючи здогад за здогадом, і тут, на сходинці темниці. Морозенко гостро, люто відчув свою програну битву. Серце стиснулося. Хотілося накласти на себе руки. Він здригнувся. Заскреготів зубами. Застогнав. І скрегіт зубів, і його тяжкий стогін вросли у непіддатливі мури. Прогуло і замовкло: камінь.
Його звело. Він піднявсь і заходив — від сходів і назад, не боячись у суцільній темряві вдаритися лобом об стіну: «Чому я не впав від шаблі? Чому не втопивсь? Навіщо я дався живцем до рук?..»
Хода гула під склепінням: його носило по світах, ходив по мудрість у Краківський університет, вчився у славній Падуї — скрізь, де міг, дошукувався правди. Мати знайшла його в Замості, в Академії. Зняла зі своєї голови очіпок, вив’язала з кінця пучку попелу — це і була найбільша наука, якої він набув: захистити рідну землю або самому стати попелом.
Він послухався матері.
І, снуючи темницею, простежуючи хід битви, перебираючи її подробиці, навісніючи від ханської зради, полковник думав: «Поразка, розгром наступили не на доброводівських полях, поразка, розгром почалися давно: кожен наслідок має свою причину… історія нещадна».
Коли він терзався, нетямлячись у муках, над ним, на середньому поверсі замку простору залу залило світло свічок і свічечок. Музики на хорах почали грати марші. Під їх величальні звуки на дубові ослони за дубові столи всідалося чин за чином панство. Зі стін, з портретів на них дивилися королі, князі, гетьмани. Всі чекали виходу Яреми Вишневецького.
А Морозенко думав: «До якої чорної біди, до якої скрути треба було дійти, щоб брати собі у спільники хана? Це ще гірше, ніж повірити вовкові. Ситий звір ягняти не зачепить. Ворожіших ворогів не буває. Але на кого було покластися? В кого шукати допомоги? Де той брат і товариш? Де слабкість, там і зрада, і початок поразки. Хіба ні? Хіба не такий плід, яке дерево?..»
У цей час Ярема Вишневецький і король, взявшись під руки, ступили в бенкетну залу. Їх чекали інкрустовані діамантами крісла. Музика втихла: почався церемоніал на честь переможців. Спалахнуло ще більше вогнів і вогників. Шовкували шовки, оксамитились оксамити, переливалася парча. Король дарував першому шляхтичу Яремі Вишневецькому шаблю, оздоби якої коштували мало не половину королівських скарбів. Цю шаблю він назвав шаблею ойчизни. Нагороджений прийняв її, ставши на коліно. Підчаший подав, знак, і з’явилося, засновигало безліч слуг. У золотих келихах заграли напої. Хто любить лити кров, той підігріває себе вином.
А в глибокому підземеллі ходив і карався Морозенко. «Я не виню коріння, — казав собі,— бо я з дерева свого роду». Він зупинився, втуплюючись у темінь. Калган просився, щоб його посмоктувати. Він зворухнув язиком, посмоктуючи його — коріння степу. На нього дмухнуло полином, і він побачив себе малим хлоп’ям на порозі хати під солом’яною стріхою. Йому пригадалося, як батько взяв у поле. Орав плуг, тяглася борозна. І Морозенко думав: «Я вродивсь, начеб виорався з тієї борозни. Ми всі начеб виоралися з борозни — батько, мати…» В батькових руках чепіги, а за плечима — гаківниця. Напоготові шабля. Батько косив, молотив, а зброя напоготові, бо кожної миті могла з'явитися татарва. І згадалося Морозенкові: «Земля любить плуга, а не кулю: хоч і засієш поле кулями, та воно хліба не вродить. А я люблю землю», — так приказував батько. Гречкосій, але й козак. Ходив у походи, бився — його груди в борознах-рубцях, як поле. Мати, колінкуючи, дмухала на свої грядки, як на рану. Земля родила. Кому хліб, а кому заздрість. З турком-татарином шабля на шаблю, а з панами? Пан людини не знає: ти і все твоє — його, даровані йому богом і законом у спадок на вічні часи, ти — раб, худоба. І коли ти не хочеш бути волом, ні тобі хати, ні тебе — у вогонь.
Морозенкові очі кресали у темряві: «Чужий чи свій пан, паша чи магнат — з ним лоб до лоба!»
Стіни темниці набрякали слизотою, склепіння просякали цвіллю, і долівка тхнула тліном — слизота, цвіль і тлін розвержували йому душу, а над ним вигравала музика, лилося вино — яскрава зала тріумфувала, сотні ставних ніг і ще ставніших ніжок готувалися повести йому на голові граціозний танець.
Він не піднявся на сходинки, не шукав у ніші кресала: не хотів запалювати свічку, не хотів торкатися хліба й води, гидуючи панською ласкою. Йому не жаль було своїх літ, які загубив, ходячи по своїй землі і в чужину по науку, ні свого молодого віку. Хіба ж не навчився — доріс до шаблі?
І в той час, коли банкетна зала, шаліючи, справляла учту на повернення, на впровадження золотого спокою, він повторював собі:
— Ти вчився гідно жити, але головне — куди важче: гідно померти!
Стало байдуже, що хотітиме, чого в нього домагатиметься Ієремія, син магнатки Раїни — фундаторки не одного монастиря для схизматів. Чи вона передбачила продажність душі свого паростка? Та хіба постом і молитвою можна викупити зраду?
Морозенко нагострював свій розум: смерть і життя — явища зовсім різного ладу. Смерть пережити неможливо.
І стало байдуже за себе. А матері було шкода, бо це недобре, коли матері гублять і ховають своїх дітей: справедливо, коли навпаки.
Він проказав:
— Простіть мені, мамо…
Його голос вдарився об стіну, вернувся, і йому начеб причулося: «Прощаю…» Він хотів сказати: зробив усе, що міг, але не сказав цього, думаючи: «Ще не все зробив, ще повинен, мушу…»
Йому уявилася давня місячна ніч і мати. Він бачив свою матір — у личаках, у благенькій свитці, в очіпку. Вона стояла журна-журна під нерозвинутим дубом. Йому в грудях мліло серце, щось стискало за горло. Здавалося: мати тут — стоїть під дубом, і дуб розвивається. І як уявилася йому мати, так ясно і чітко згадалися всі походи, всі битви: трубить сурма над Жовтими Водами, трубить над Пилявцями… Утікає король, утікає Ієремія, гине погане панство — рідна земля визволяється?
І Морозенко прошепотів:
— Хто цього не бачить і не пам’ятає, той сліпий або йому відібрало пам’ять.
Тут, у підземеллі, у цій норі він був не сам: з ним була мати, вірні побратими, його полк — хто наклав головою і хто залишився живий, щоб боротися і не здаватися.
— Земля визволяється… — казав він серед кам’яних мурів. — Вона все одно визволяється… Кляте панство хіба не за це мені найлютіші кари… Згадав панів, тьху! Шкода мови.
Його голос гучав.
— Хай четвертують і розкидають мене по шляхах — не страшно. Страшно і соромно стати на суд у кайданах.
7
Благословляйте (лат.).
- Предыдущая
- 20/60
- Следующая