Енн із Острова Принца Едварда - Монтгомери Люси Мод - Страница 28

— Так. Ось масло. Я стаю справжнім експертом з купівлі продуктів. Це цікавіше, ніж фліртувати із хлопцями, — серйозно виснувала Філ.

— Усе непристойно дорожчає, — зітхнула Стелла.

— Не журися. Слава Богу, повітря та спасіння душі поки що лишаються безплатні, — відповіла тітонька Джеймсіна.

— І сміх також, — озвалася Енн. — Податком його ще не обклали, і це добре, бо зараз усі ви як слід посмієтеся. Я прочитаю вам лист Деві. За минулий рік він навчився значно грамотніше писати, хоча коми досі ставить абиде, — проте безсумнівний талант до цікавого письма в нього є. Тож слухайте й смійтеся, перш ніж ми сядемо зубрити уроки.

«Дорога Енн, — писав Деві, — я беруся за перо щоб запевнити тебе що ми всі здорові і надіюся ти теж не хворієш. Нині сніжить і Марілла каже то древня жінка в небі трусить свою перину. А хто ця жінка, Енн вона Богова дружина? Скажи я хочу знати.

Дуже хворіла пані Лінд але вже їй краще. Того тижня вона впала зі сходів у льоху. Вона ще коли падала, то схопилася за полицю і посипалися всі молочні відра й каструлі теж і попадали разом з нею. Так чудесно грюкнуло. Марілла була подумала, що то землитрус.

Одна каструля зовсім росплющилась і пані Лінд ростянула ребра. Прийшов лікар і дав їй ліки втирати в ребра а вона його незрозуміла і все випила. Тоді лікар сказав, що диво що це її не вбило, але воно не вбило а вилікувало їй ребра і вона тепер каже що лікарі пішли геть нетямущі. Але каструлю поправити невийшло. Марілла її викинула. Того тижня був День подяки. Уроків не було а в нас був смачний обід. Я їв пиріг з родзинками і смажину індичку і фруктовий пиріг і ще пончики, сир і вареня і шоколадний торт. Марілла сказала що так і померти можна але я не помер. У Дори після того була в животі судома. А в мене судоми ніде не було.

У нас новий учитель. Він любить жартувати. Того тижня він задав нам третьокласникам писати твір. Хлопцям про те яку жінку вони хочуть мати, а дівчатам про те якого чоловіка. І потім дуже сміявся, ледь не вмер коли читав. Ось мій. Я думаю ти зцікавістю прочитаєш.

Яку жінку Я хочу мати

Вона мусить бути дуже вихована і вчасно варити обід і робити що я велю і завжди бути зі мною чемна. Їй мусить бути п’ятнацять років. Вона мусить бути добра до бідних і прибирати дім і мати хороший харахтер і регулярно ходити доцеркви. Вона мусить бути гарна і кучирява. Якщо в мене буде саме така жінка то я буду страшно хорошим чоловіком. Я думаю жінка теж мусить бути страшно хороша. Деякі бідні жінки зовсім живуть без чоловіків.

Ще того тижня я був на похорону пані Райт із Вайт Сендз. Чоловік покійниці був у страшному горі. Пані Лінд сказала що дід пані Райт якось украв вівцю, а Марілла сказала що неможна погано казати про мертвих. А чому неможна скажи Енн, я хочу знати. Це ж не дуже страшно небезпечно?

Ще пані Лінд страшно росердилася позавчора бо я спитав її чи вона жила в часи Ноя. Але я не хотів скривдити її почуття. Я лише хотів знати. Енн вона жила тоді?

Пан Гаррісон хотів позбутися свого пса. І повісив його але пес ожив і втік за клуню де пан Гаррісон копав яму. Тоді він повісив його знову і пес уже лишився мертвий. У пана Гаррісона новий наймит. Він дуже страшний незгаба і пан Гаррісон каже що він шульга на обидві ноги.

У пана Баррі ледачий наймит. Це пані Баррі так каже, а пан Баррі каже що він не зовсім ледачий, просто йому легше не працювати а молитися щоб усе робилося само.

У пані Ендрюс здохла призова свиня від нападу про яку вона так багато хвалилася. Пані Лінд сказала що то кара їй за гордість. Але я вважаю зі свинею це нечесно вийшло. Хворів Мілті Болтер. Лікар дав йому страшно гидкі ліки. Я сказав що вип’ю їх за нього за четвертак але всі Болтери такі жадебні. Мілті сказав що сам усе вип’є а гроші збереже. Я спитав пані Болтер як можна вполювати чоловіка. Вона страшно росердилася і сказала що не знає бо ніколи за чоловіками не бігала.

Спілка вдосконаленя Ейвонлі хоче знову фарбувати клуб. Їм набридло що він синій.

Вчора на чай до нас приходив новий пастор. Він з’їв три шматки пирога. Якби я стільки з’їв то пані Лінд назвала б мене поросям. А він ще швидко їв і кусав великі кусні. А мені Марілла завжди каже щоб я так неробив. А чому пасторам можна а хлопцям ні? Скажи я хочу знати.

Більше немає новин. Шлю тобі шість поцілунків, хххххх. І ще один від Дори. Ось. х.

Твій вірний друг,

Девід Кіт.

P. S.: Енн хто був батьком диявола? Скажи я хочу знати».

Розділ 18

ПАННА ДЖОЗЕФІНА НЕ ЗАБУВАЄ

«МАЛЕНЬКОЇ ЕНН»

На різдвяні канікули дівчата з Дому Патті роз’їхалися по домівках, проте тітонька Джеймсіна воліла залишитися в Кінгспорті.

— Ні до кого із друзів, що мене запросили, я не можу взяти трьох котів, — пояснила вона. — І лишати бідолашок самих на три тижні не хочу. Якби ми мали хоч якихось порядних сусідів, котрі могли б їх годувати — може, я й поїхала б. Та на цій вулиці немає нікого, окрім мільйонерів. Тож я лишуся тут, і в Домі Патті до вашого повернення усе буде готово.

Енн поїхала додому в передчутті звичних радощів, проте її сподівання, не втілилися в життя. В Ейвонлі панувала така рання, холодна й сніжна зима, якої не пригадували навіть найстаріші з односельців. Зелені Дахи буквально потопали у велетенських кучугурах. Майже щодня впродовж тих невдалих канікул лютували хурделиці; навіть у ясну погоду вітер невтомно нагортав нові замети. Щойно стежки розчищали, як їх знову укривав сніг. Вийти з дому було майже неможливо. Спілка вдосконалення Ейвонлі тричі намагалася дати вечірку на честь редмондських студентів, та щоразу здіймалася така сильна завірюха, що ніхто не міг і поткнутися на вулицю, отож вони у відчаї облишили марні спроби. Попри всю любов до Зелених Дахів, Енн не могла не сумувати за Домом Патті із затишним каміном, радісними очима тітоньки Джеймсіни, трьома котами, веселими дівочими балачками та приємними п’ятничними вечорами, коли в гості заходили друзі — поговорити про смішне й серйозне.

Тепер їй було самотньо. Діана безвилазно сиділа вдома через серйозний напад бронхіту. Вона не могла приходити до Зелених Дахів, та й Енн хіба що зрідка вдавалося відвідати Садовий Схил: звичний шлях крізь Ліс Привидів був геть засипаний снігом, довший — через міст понад Озером Осяйних Вод — часто виявлявся ненабагато кращим. Рубі Джилліс спочивала на засніженім цвинтарі, Джейн Ендрюс учителювала десь на заході Канади. Щоразу, коли то було можливо, до Зелених Дахів пробивався незмінно вірний Гілберт. Утім, його візити були вже не такі, як колись, і Енн майже страхалася їх. Лячно було часом, піднявши очі посеред несподіваної мовчанки, зустрітися з поглядом карих очей Гілберта — поглядом, що не залишав сумнівів щодо свого значення; лячно було й відчути, що вона шаріється під цим поглядом, палко й ніяково, так, мовби… мовби… словом, її це лякало. Енн хотілося знов опинитися в Домі Патті, де в незручній ситуації поряд завжди був хтось третій. Тут же, у Зелених Дахах, Марілла негайно забиралася до пані Лінд, захопивши із собою двійнят. Енн не сумнівалася в значенні цих жестів, та хай як вона гнівалася, вдіяти нічого не могла.

Деві ж був цілком щасливий. Рано-вранці він виходив з дому й відкидав лопатою сніг на стежках до криниці й курника. Окрім того, щодня він ласував різдвяними наїдками, у приготуванні яких з нагоди приїзду Енн змагалися між собою Марілла та пані Лінд, та ще й читав узяту в шкільній бібліотеці захопливу книжку про дивовижного героя — він, здавалося, мав справжнісінький талант потрапляти в халепи, з яких його зазвичай рятував землетрус чи виверження вулкана, що приносили йому удачу й дозволяли виходити сухим з води, тож історія закінчувалася незмінним тріумфом.

— Така ловка книжка, Енн, — мовив він якось із захватом. — Її цікавіше читати, ніж Біблію.