Наймичка - Шевченко Тарас Григорович - Страница 2

Пішов Марко. Вернулися

Люди з рушниками,

З святим хлібом обміненим.

Панну у жупані,

Таку кралю висватали,

Що хоч за гетьмана,

То не сором. Отаке-то

Диво запопали.

- Спасибі вам! - старий каже. -

Тепер, щоб ви знали,

Треба краю доводити,

Коли й де вінчати,

Та й весілля. Та ще ось що:

Хто в нас буде мати?

Не дожила моя Настя!.. -

Та й заливсь сльозами.

А наймичка у порогу

Вхопилась руками

За одвірок та й зомліла.

Тихо стало в хаті;

Тільки наймичка шептала:

- Мати... мати... мати...

V

Через тиждень молодиці

Коровай місили

На хуторі. Старий батько

З усієї сили

З молодицями танцює,

Та двір вимітає,

Та прохожих, проїжджачих

У двір закликає,

Та вареною частує,

На весілля просить.

Знай бігає - а самого

Ледве ноги носять.

Скрізь гармидер та реготня,

В хаті і надворі.

І жолоби викотили

З нової комори.

Скрізь порання: печуть, варять,

Вимітають, миють...

Та все чужі. Де ж наймичка?

На прощу у Київ

Пішла Ганна. Благав старий,

А Марко аж плакав,

Щоб була вона за матір.

- Ні, Марку! Ніяко

Мені матір'ю сидіти:

То багаті люди,

А я наймичка... Ще й з тебе

Сміятися будуть. -

Нехай бог вам помагає!

Піду помолюся.

Усім святим у Києві,

Та й знову вернуся

В вашу хату, як приймете.

Поки маю сили,

Трудитимусь... - Чистим серцем

Поблагословила

Свого Марка... Заплакала

Й пішла за ворота.

Розвернулося весілля,

Музикам робота -

І підковам. Вареною

Столи й лави миють.

А наймичка шкандибає,

Поспішає в Київ.

Прийшла в Київ - не спочила,

У міщанки стала,

Найнялася носить воду,

Бо грошей нестало

На молебствіє Варварі.

Носила, носила,

Кіп із вісім заробила

Й Маркові купила

Святу шапочку в пещерах

У Йвана святого,

Щоб голова не боліла

В Марка молодого.

І перстеник у Варвари

Невістці достала,

І, всім святим поклонившись,

Додому верталась.

Вернулася. Катерина

І Марко зустріли

За ворітьми, ввели в хату

Й за стіл посадили;

Напували й годували,

Про Київ питали,

І в кімнаті Катерина

Одпочить послала.

- За що вони мене люблять?

За що поважають?

О боже мій милосердний,

Може, вони знають...

Може, вони догадались...

Ні, не догадались -

Вони добрі... - І наймичка

Тяжко заридала.

VI

Тричі крига замерзала,

Тричі розтавала,

Тричі наймичку у Київ

Катря провожала,

Так, як матір. І в четвертий

Провела небогу

Аж у поле, до могили,

І молила бога,

Щоб швиденько верталася,

Бо без неї в хаті

Якось сумно - ніби мати

Покинула хату.

Після пречистої в неділю,

Та після першої, Трохим

Старий сидів в сорочці білій,

В брилі, на призьбі. Перед ним

З собакою онучок грався,

А внучка в юпку одяглась

У Катрину і ніби йшла

До діда в гості. Засміявсь

Старий і внучку привітав,

Неначе справді молодицю:

- А де ж ти діла паляницю?

Чи, може, в лісі хто одняв?

Чи попросту - забула взяти?

Чи, може, ще й не напекла?

Е, сором, сором! Лепська мати! -

Аж зирк - і наймичка ввійшла

На двір. Старий побіг стрічати

З онуками свою Ганну...

- А Марко в дорозі? -

Ганна діда питалася.

- В дорозі ще й досі.

- А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілось на чужині

Одній умирати.

Коли б Марка діждатися...

Так щось тяжко стало! -

І внучатам із клуночка

Гостинці виймала -

І хрестики, й дукачики,

Й намиста разочок

Яриночці, і червоний

З фольги образочок,

А Карпові соловейка

Та коників пару,

І четвертий уже перстень

Святої Варвари

Катерині. А дідові

Із воску святого

Три свічечки; а Маркові

І собі нічого

Не принесла, не купила,

Бо грошей нестало,

А заробить не здужала.

- А ось ще осталось

Півбубличка! - Й по шматочку

Дітям розділила.

VII

Ввійшла в хату. Катерина

Їй ноги умила

Й полуднувать посадила.

Не пила й не їла

Стара Ганна. - Катерино!

Коли в нас неділя? -

- Післязавтра. - Треба буде

Акафіст найняти

Миколаєві святому

Й на часточку дати;

Бо щось Марко забарився...

Може, де в дорозі

Занедужав, сохрань боже! -

Й покапали сльози

З старих очей замучених,

Ледве, ледве встала

Із-за стола. - Катерино!

Не та вже я стала:

Зледащіла, не здужаю

І на ноги встати.

Тяжко, Катре, умирати

В чужій теплій хаті.

Занедужала небога.

Уже й причащали,

Й малосвятіє служили, -

Ні, не помагало!

Старий Трохим по надвір'ю,

Мов убитий, ходить.

Катерина ж з болящої

І очей не зводить.

Катерина коло неї

І днює й ночує.

А тимчасом сичі вночі

Недобре віщують -

На коморі. Болящая

Щодень, що година

Ледве чути питається:

- Доню Катерино!

Чи ще Марко не приїхав?

Ох, якби я знала,

Що діждуся, що побачу,

То ще б підождала.

VIII

Іде Марко з чумаками;

Ідучи співає.

Не поспіша до господи -

Воли попасає.

Везе Марко Катерині

Сукна дорогого,

"А батькові шитий пояс

Шовку червоного.

А наймичці на очіпок

Парчі золотої

І червону добру хустку

З білою габою.

А діточкам черевички,

Фіг та винограду.

А всім вкупі - червоного

Вина з Цареграду

Відер з троє у барилі,

І кав'яру з Дону, -

Всього везе, та не знає,

Що діється дома.

Іде Марко, не журиться.

Прийшов - слава богу!

І ворота одчиняє,

І молиться богу...

- Чи чуєш ти, Катерино?

Біжи зустрічати!

Уже прийшов. Біжи швидше,

Швидше веди в хату!..

Слава тобі, Христе боже!

Насилу діждала! -

І "отче наш" тихо... тихо,

Мов крізь сон, читала.

Старий воли випрягає,

Занози ховає

Мережані. А Катруся

Марка оглядає.

- А де ж Ганна, Катерино?

Я пак і байдуже.

Чи не вмерла? - Ні, не вмерла,

А дуже нездужа.

Ходім лишень в малу хату,

Поки випрягає

Воли батько; вона тебе,

Марку, дожидає. -

Ввійшов Марко в малу хату

І став у порогу...

Аж злякався. Ганна шепче:

- Слава... слава богу.

Ходи сюди, не лякайся...

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати. - .

Вийшла з хати Катерина,

А Марко схилився

До наймички у голови.

- Марку! Подивися,

Подивися ти на мене!

Бач, як я змарніла.

Я не Ганна, не наймичка,

Я... - Та й оніміла.

Марко плакав, дивувався.

Знов очі одкрила,

Пильно, пильно подивилась -

Сльози покотились.

- Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я... я твоя мати. -

Та й замовкла... Зомлів Марко,

Й земля задрижала.

Прокинувся... до матері -

А мати вже спала.

[13 листопада 1845 в Переяславі] - [1860]