Драма в учительській - Стельмах Ярослав Михайлович - Страница 5

Обидва всміхаються.

Н і н а. Хлопці!

С л а в а. Так, ну то про Засєку. Темочку ж ми знайшли!

Сергій (іронічно). Кожна людина по-своєму прекрасна.

С л а в а. Оце правильно.

Ю р а (від дверей, він повторює щойно підслухане). «Вдарити людину це взагалі злочин. А він же вдарив комсорга!»

Слава. Ху! Знає, куди повернути.

А лла . Що ж тепер буде?

Сергій. Побачимо.

Сла в а. Мудро сказано.

Се р г і й. А що я можу сказати? Може бути великий шухер. Якщо Інночка до цього по-справжньому візьметься...

А л л а. І за що вона Валеру не злюбила?

Сергій. Вона просто злюбила Засєку.

Слава. Ближнього свого.

Ніна. До чого тут це? Якби ви були на місці Ігоря, то Валеру не захищали б.

С е р г і й. А ніхто його і не захищає. Просто я на місці Ігоря вліпив би йому теж. А то стоїть, посміхається.

Ніна. Це навіть якось мужньо. Адже він сильніший од Валери.

А лла. Чому ж він у поході дав Валері здачі, коли він такий мужній?

Ніна. Ну, знаєш, кожного разу підставляти ліву щоку — приємності мало.

С л а в а. І все ж незрозуміло: за віщо Валера його? Усе було тихо-мирно. Про щось там Інночка говорила. Потім Ігор підвівся... І тут Валеру штрикнуло чимось.

Юра (од дверей). «Таким не місце ні в школі, ні в комсомолі». (Іде до друзів.)

Алла обхоплює щоки долонями, тужливо дивиться на друзів.

С л а в а. Так, лажа.

Се р г і й. Я все ж не гадав.

А л л а. Що ми стоїмо? Адже виключать!

С е р г і й. А що нам — бігти гуди?

С л а в а. Та ні, так одразу не виключать. Спершу збори будуть, комітет, а потім...

Алла. Що?

Сергій. От-от.

Н і н а. А потім виключать, ти що, не розумієш?

Слава. Але ж можна... можна поговорити з хлопцями.

Н і н а. А то ти не знаєш наших хлопців. Будуть собі сидіти, як тоді, з Севкою, й очі витріщати.

Алла. Стривайте. Адже... Я чула, що Ігор мав виступати на зборах як комсорг і захистити його. Хто пам'ятає?

С л а в а. Та ніби..

С е р г і й. Я пам'ятаю. Я ще сам тоді з ним говорив. І Нінка була.

Ніна. Так. Але якось дивно все вийшло.

А л л а. А саме?

С е р г і й. Я був певен, що все скінчиться добре.

Н і н а. І я. Прибігає раптом Інночка у клас і оголошує: «Після уроків — збори». Ми до Ігоря: «В чому справа?» А він: «Та Севку бачили в якійсь компанії, біля «Дружби» гроші качав. Тільки я вам поки що нічого не казав». Ми до Севки: «Це правда?» А він: «Та ні. Я із знайомими хлопцями стояв, тут до них іще двоє підходять, із двадцятого номера. Я їх перед тим кілька разів усього бачив. Тут народ із кінотеатру посунув. Дивлюсь — ті двоє до одного підійшли, до другого... Я вже потім здогадався, в чому справа. Ми недалеко стоїмо, кодляк ніби, а ті гроші збирають. Що ж,— питає,— буде?» Ми знов до Ігоря: «Не винен Севка». А він: «Ну, не винен, то скаже усе, як було, і край. Збори вже призначили, там і розберемося».

Сергій. Розібрались.

Ніна. Ага. Ви ж там були?

А л л а. Я хворіла.

Ю р а. А я змився. У мене квиток був у кіно. На третю годину.

С л а в а. Я був.

Н і н а. Ну от. Почалися збори. Інночка каже: «До нас дійшов обурливий факт. Учень нашого класу разом із якимись мерзотниками силою відбирали гроші у перехожих». Ну, Севка схопився. «Це брехня!»— кричить. А вона: «Ми тобі слова не давали, і взагалі, як ти розмовляєш з дорослими?..» Тут іще старша піонервожата чогось підійшла, так вони вдвох на нього як накинулись — і вчиться погано, а в житті класу не бере участі, ну і так далі. Ледь не з першого класу все згадали. Добре, що він комсомольцем не був, а то ще й з комсомолу потурили б.

Слав а. Так, було спечно.

А л л а. А Засєка?

Н і н а. А Ігор якось дивно повівся. То він ніби нічого був, а під кінець узяв слово, це, каже, ганьба для класу. Сьогодні гроші, а завтра з ножичком піде... А Севка психонув, ну і... Чим скінчилося — самі знаєте.

10 р а. Але ж ви знали, що Севка не винен?

Слава. Здогадувались — так воно точніше.

Алла. Він же вам розповів...

С л а в а. А то він казатиме: «Так, це я. Я відбирав».

С с р г і й. Якщо чесно — я від Севки не чекав такого. Ми ж із ним у сусідніх парадних живемо, ну і... Я його знаю не лише по школі. До нас у двір кого не занесе. Гастроном поруч, от вони й товчуться у нас, в основному, звичайно, ввечері... Севка і хлопців знав більше, ніж я, і його знали. Мені з вікна на кухні видно. Не п'є...

Алла. Оригінально звучить. У восьмому класі хлопчик не п'є!

Н і н а. Ой Алко, ти мов з неба впала, чесне слово! А наші хлопці що з собою на вечори приносять? Так це ж у школу, і то...

С е р г і й. Не в цьому, звичайно, справа, але хлопець він нормальний.

Ніна. Знову!

Серп й. Ну, хороший хлопець. Нехай буде хороший.

А л л а. А як же Засска?

Слава. М-м-м...

Ніна. Та от він...

Алла. Він же спадлючив!

С е р г і й. Та взагалі...

Ю р а. А вона права.

Слава. Напевне.

Ніна. Та, знаєте... Ігор і підлість... Якось воно... Я розумію, не всі у класі його люблять, але якось воно не в'яжеться. Є в нього вади...

Слава. Ну, звичайно! Просто раніше ми цей вчинок називали по-іншому. Тобто пояснювали собі інакше. От Нінка казала...

Ніна. Що?

С л а в а. Та зажди. Що ти сказала? «Якось дивно він повівся», ще хтось подумав: «Не те він говорить», ще хтось — іще щось, а от про підлість...

Н і н а. Так він Севку й захищав.

Слава. Почав за здравіє, так. Мовляв, стільки вчилися разом, і хороший хлопець, та те, та інше — всі й вуха розвісили. А потім якось несподівано повернув. (До Сергія.) Пам'ятаєш? «Гірко зневірятися, та несправджень сподіванки...» Та як поніс. Я сам тоді сидів і думав: дурень він, чи що? А він — ні, не дурень. Він — гірше. Я все гадав, що це його навмисне настрахати хочуть. Хоч і не винен, а так, про всяк випадок. Адже Ігор знав, що Севка не винен.

Н і н а. Та він теж міг... (Із притиском.) Здогадуватись. Як і ви.

Юра. Ну, гаразд, здогадуватись! Але ж ми всі разом учимося. Невже йому Севки не шкода було? З першого ж класу разом. (До Сергія.) А ти чого мовчав? Ви ж із ним у сусідніх під'їздах живете.

С е р г і й. А я... Дивлюсь — усі мовчать, ну, думаю, так і потрібно.

А л л а. А твоя голова де?

Юра. Та-ак. Цікава виходить історія. От якби я тоді був...

С е р г і й. А що ти! Сидів би глухо. (Ніяково зам’явся.) Якось навіть незручно, коли всі сидять, схоплюватись. Я взагалі на людях гублюсь.

А л л а. От тому й сидять, що такі ж... сором'язливі.

С с р г і й. А то ти не така!

А л л а. 1 я така ж. А от зараз піду й скажу.

Ніна. Що?

Слава. Ждуть тебе!

Н і н а. З квітами.

Сергій. Про Севку ти скажеш? Зараз? Навіщо?

Алла. Навіщо про Севку? Про Засєку.

Ю р а. А що? Правильно.

С л а в а. І що ти скажеш?

Алла. Про його підлість скажу.

Юра. Правильно.

Н і н а. Та ні, хлопці. Він же хотів як краще. Он навіть Серьозі обіцяв..

Слава. Обіцяв!

Ніна. Ну, розгубився, може. Все ж таки Ігор не така людина...

А л л а. Це ти все не можеш повірити, що він не така людина, а мені це давно зрозуміло. Така! Він обіцяв заступитися, коли Інночка йому тільки сказала про збори. Тоді він іще не знав, як усе обернеться.

Ю р а. Правильно!

Сергій. Та взагалі...

А л л а. А побачив, що на Севку по-справжньому покотили, і собі туди ж. Аби не проти Інночки.

Ніна. Ні, Алко, він Інночку сам не любить, принаймні так до неї ставиться..

А л л а. Не любить, а підспівує. А то ще й піонервожата. Чого вона прийшла?

Ю р а. Це її Інночка підбила.

Алла. Коли щось погане скоїться, то вони всі тут як тут, а коли нормально, то їх і не затягнеш.

С л а в а. А потім вони утрьох пішли до директора, і вийшло, що клас підтримує..

Сергій. Просить.

Слава. Клас просить...