Виклик - Паттерсон Джеймс - Страница 6

Керрі та Ерні синхронно показують мені на спальне приміщення. Я вирушаю у вказаному напрямку, тим часом як вони вибираються на палубу з таким виглядом, наче старий добрий дядечко Джейк буде піддавати їх тортурам і четвертувати.

— Марку! — гукаю я.

Він не відповідає — як і зазвичай. Тому я заглядаю в кожну каюту, але його ніде немає.

— Марку, ти де? — знову гукаю я.

Нарешті він відповідає.

— Не кіпешуй. Я в туалеті, — каже він. — Зараз вийду.

Я вже була хотіла сказати Маркові, щоб він ішов нагору, коли справиться, аж раптом почула отой характерний звук, який видає його з головою. С-с-с-с-т.

Я ледь не сказилася від люті, що мене охопила. Ледь на гівно не зійшла від злості.

Розділ 8

Я гупаю в двері туалету так сильно, що вони, здається, ось-ось тріснуть.

— Негайно ж відчини! — волаю я. — Марку, зараз же відчини двері! Серйозно тобі кажу, йолопе!

Я чую, як ляснуло, зачиняючись, віконце-ілюмінатор, — і знову той клятий звук! С-с-с-с-т! Потім з'являється запах освіжувача повітря — така собі ароматична суміш.

У якій має зникнути запах марихуани.

Нарешті Марк відчиняє двері й напускає на себе вигляд безневинного немовляти, але зробити це досить важко, коли у тебе скляні очі. Я гепаю його так сильно й різко, що він навіть не здогадався, що то його вдарило. Добре, що хоч долонею, а не кулаком. Отак роздратував мене мій найстарший та найбезголовіший син.

А коли він намагається заперечити, що курив «план», я горлаю на нього як навіжена. Тому що мені вже осточортіли його витівки та його побрехеньки.

«Ну-ну, тихше, тихше», — чую я за спиною.

— Що тут відбувається? — питає Джейк, а з-за нього визирає Ерні.

Я беруся під боки і роблю глибокий вдих, щосили намагаючись придушити свій гнів. Утім, даремно, нічого не виходить.

— А ти спитай оцього невдаху-наркомана! — відказую я. — Не минуло й години — лише години! — як ми на яхті, а він уже кайфує!

Зачувши ці слова, Марк дурнувато посміхнувся.

— Вибач, мамцю, а мені що, цілий день треба було чекати?

— Не корч із себе дурня, Марку! Це тобі не личить. І взагалі, твої справи досить кепські, скажу тобі чесно, — напучує його Джейк.

— Ага, можна подумати, що ти у молодості ніколи не курив шмаль!

Ось вона, типова універсальна відмовка підлітка: «Сам дурень!» І він запускає її, наче тенісний м'яч, на половину Джейка з радісно-переможним виглядом: «Отакий я розумний і кмітливий у свої шістнадцять!»

Та на Джейка цей «блискучий аргумент» не справляє аж ніякого враження.

— Так, хлопче, я дійсно покурював траву. І знаєш, що з того вийшло? На якийсь час вона зробила мене безмозким тупим йолопом, схожим на того, який наразі стоїть переді мною.

Одним управним ударом у відповідь Джейк переможно завершує сет.

Марк мовчить, не знаючи, що відповісти. Ошелешений тим, що Джейк на нього розізлився, він утратив дар мови. Тільки чутно, як придушено захихикав Ерні.

— Правило номер один на човні, — каже Джейк. — Не обкурюватися. — Він простягає руку, ледь не тицяючи нею в обличчя Марку. — А тепер віддай усе це мені. Все, я сказав.

Похнюплено зітхнувши, Марк лізе в кишеню й віддає Джейкові бляшанку з-під м'ятних льодяників. Звісно, що льодяників там і близько немає.

— На, — невдоволено вишкіряється Марк. — І дивись не викурюй усе одразу.

Джейк посміхається куточком рота і засовує бляшанку в задню кишеню.

Тим часом у моїй голові крутиться думка: як же мені поталанило, що він погодився вирушити в подорож разом із нами!

Раптом у мене виникає ще одна гадка.

— А хто керує яхтою? — питаю я.

— Я поставив за штурвал Керрі, — відповідає Джейк. — Вона впорається. Це дуже легко — як керувати автом на порожній широкій автостраді.

Та не встиг він вимовити ці слова, як човен різко рвонуло вправо і ми всі попадали та покотилися.

Трісь! Я гупаюся головою об підлогу і ледь не зомліваю. Мій мозок — як блималка поліційної автівки: то спалахне, то згасне.

— Керрі! — горлає Джейк, важко спинаючись на ноги. — Що ти там робиш?

Але вона не відповідає.

Яхту різко кидає ліворуч, і Джейк знову летить шкереберть. З усього розмаху гепається він на Марка, забиваючи йому памороки.

— Керрі! — знову волає Джейк.

І знову немає відповіді.

Нарешті човен випрямляється і ми підхоплюємося на ноги. Що ж, у біса, відбувається, га?! Джейк рвучко біжить догори, на палубу, і ми всі несамовито кидаємося слідком за ним.

Вискочивши на палубу, ми перелякано і здивовано роззираємося. Керрі біля штурвалу немає. її немає ніде.

Розділ 9

Раптом Джейк показує рукою в море і горлає щосили: «Людина за бортом!»

Я обертаюся, дивлюся туди, куди він показує, — і моє серце завмирає від страху: праворуч по борту видно русяву голову Керрі. Вона як поплавок: то зникає під водою, то знову виринає.

Мене охопила паніка, і на якусь дещицю секунди я зустрічаюся поглядом;з Джейком. Той швидко опановує себе й починає діяти.

— Хутко бери штурвал та роби поворот! — наказує він мені. Сам же хапає рятувальний жилет і стовбула шугає У воду.

Я бачу, як він виринає та починає плисти, і цієї миті поруч чути голос Ерні:

— За штурвал, мамо.

Нарешті починають працювати мої навички, набуті ще в підлітковому віці за два рибальські сезони в таборі Християнської асоціації жіночої молоді неподалік Нью-Йорка. Допомагають також поверхові знання, отримані від першого помічника капітана цієї самої яхти, тобто від мого чоловіка Стюарта, коли ми, ще за його життя, кожного уїк-енду виходили з ним у море.

З них обмаль практичної користі, та все ж досить, аби впоратися з шістдесятифутовою яхтою. Я горлаю Маркові та Ерні, щоб вони зважали на гік, який різко вимахує вліво-вправо, коли я навіжено обертаю штурвал. Водночас я стежу за рухом Джейка. Він намагається якомога швидше дістатися моєї доньки, і його сильні руки буквально шматують воду.

Господи милосердний, благаю, не дай їй потонути!

Мабуть, вона забилася, падаючи у воду, промайнуло мені в голові. Не інакше. Бо ж у середній школі вона була прекрасною плавчинею, брала участь у змаганнях і здобула багацько призів. За потреби Керрі могла годинами плавати у воді. А зараз навіть на плаву не може втриматися.

— Мерщій, Джейку! — волаю я, проте навряд чи він чує мене посеред білих баранчиків хвиль.

Марк та Ерні підібралися до борта. Все, що вони можуть зараз, — це безпорадно, як і я, спостерігати за тим, що відбувається. Плавці з нас — як із собачого хвоста сито, і раптом мені стає дуже соромно за це. І не лише за це, а й за чимало іншого.

Нарешті Джейк добирається до того місця, де зникла під водою Керрі, хоча за точність ручатися важко через рухливі хвилі. Я бачу, як він робить глибокий вдих і пірнає, залишивши на поверхні рятувальний жилет. Навіщо він це зробив?

І тут до мене дійшло: це орієнтир для мене.

Я різко розвертаю судно і скеровую його до жилета, йдучи проти вітру.

— Якір! — кричу я хлопцям. — Кидайте якір!

Хоч яким би обдовбаним травою був Марк, він умить підскакує і починає опускати лебідкою якір, від чого яхта відразу ж загальмовується.

Але ні Джейка, ні Керрі досі не видно, тож мені тільки й залишається що пригадати те почуття надії, яке було з'явилося у мене буквально кілька хвилин тому. Тепер же воно швидко зникає. Причому настільки швидко, що мені несила це терпіти мовчки!

Я хутко стягую через голову светр.

— Я теж стрибну до них! — кажу я хлопцям.

— Ні! — заперечує Марк. — Від цього стане лише гірше!

Проте що може бути гіршим за втрату рідної доньки?

Я розумію, що, вочевидь, Марк має рацію, та мені байдуже. Я підходжу до краю борту і збираюся пірнути, як раптом Ерні гукає:

— Дивись, мамо, дивись!

То Джейк! А в його руках — Керрі!

Вони хапають ротами повітря, і Джейк ловить рятувальний жилет і підтягує його до себе.