Виклик - Паттерсон Джеймс - Страница 51

— Зрештою, вашому колишньому шваґерові вдалося усунути проблему. Згідно з вашими показаннями — як він описав свої дії?

Ноулз іще не встиг закінчити своє запитання, а я вже збагнула, наскільки небезпечною для звинувачення може виявитися моя відповідь.

— Він укоротив паливний шланг, — кажу я.

— Вибачте, докторе Дан, а можна гучніше? Ви сказали, він укоротив паливний шланг?

— Так.

— Тобто він відрізав частину шланга, по якому подається займисте паливо, і припасував її до шланга зовнішнього сполучення? Так чи ні?

— Я достеменно не знаю. Я не була з ним тоді, коли він це робив.

— Ага. Отже, ви не знаєте, наскільки якісно він виконав цю роботу, чи не так?

Цей тип — як ходяче мінне поле. І навіть гірше. Він — штурмбанфюрер підрозділу СС під назвою «Обґрунтований сумнів».

Я відчула в животі сильний ниючий біль.

— І останнє запитання, докторе Дан. Нагадую, що ви й досі під присягою, — додає Ноулз, кинувши через плече. — Ви коли-небудь працювали на Центральне розвідувальне управління Сполучених Штатів?

Я майже фізично відчуваю, як хруснули шиї усіх присутніх у залі, швидко повертаючись від Ноулза у мій бік. Господи, а звідки він про це дізнався? Це не запитання, а бомба. Як і моя майбутня відповідь.

Так, кажете, нічого, крім правди? Що ж, буде вам правда.

Я нахиляюся до мікрофона. Не знаю чому, але мені не хочеться повторювати свою відповідь двічі.

— Так, я працювала на ЦРУ.

Розділ 112

Того вечора Пітер знову зустрівся з Бейлі в готелі «Апекс». Він став їхнім таємним місцем зустрічі, принаймні до закінчення суду. їхня перша ніч, проведена тут безпосередньо перед тим, як Пітер вирушив на Багами, ознаменувалася двома пляшками шампанського «Кристал». Але відтоді, як він повернувся звідти в кайданках, коштовний потік іскристої рідини припинився. Втім, Пітер був упевнений, що ненадовго.

Побачивши прекрасну роботу Ноулза, який улаштував Кетрін просто нищівне перехресне опитування, він почувався впевненим в успіхові захисту. То був просто шедевр адвокатського мистецтва. Навіть у мене так добре не вийшло б. Хоча можна було б і більш жорстоко порвати цю Кетрін на шматки.

— Ти певен, що й досі хочеш свідчити завтра у суді? — спитала Бейлі, пригорнувшись до Пітера під ковдрою. Господи, які ж у цієї дівчини гарні груди, просто бездоганні! Це відчувається навіть на дотик, коли їх не видно.

— Забудь те, чого тебе вчать в університеті, — відповів він. — Обвинувачувані у вбивстві завжди мають свідчити на суді. До того ж мені абсолютно нема чого приховувати. І це найкраща підстава для того, щоб завтра давати показання в суді.

Бейлі на мить замовкла. Це було якраз те мовчання, що говорить промовистіше від слів, і Пітер це відчув. Молоду дівчину щось явно турбувало.

— Що сталося? — спитав він. — Тільки, будь ласка, не кажи мені, що не сталося нічого, Бейлі.

— Та ні, це не нічого, — відповіла вона. — Мені дійсно треба дещо знати, Пітере.

Відтоді як його випустили під грошову заставу, він завжди чекав на цей момент. І, добре знаючи вдачу Бейлі, Пітер дивувався, чому вона не зробила цього раніше. Втім, він незле попрацював, вирощуючи її довіру до себе. І той факт, що поставити запитання вона наважилася через багато місяців, тішив його самолюбство.

Пітер вирішив випередити її.

— Ні, я не намагався убити Кетрін та дітей.

Бейлі взяла його обличчя руками і ніжно поцілувала в губи.

— Мені просто необхідно було це почути, Пітере. Ти пробачиш мені? Мені так соромно перед тобою.

— Облиш, не виправдовуйся. То в тобі заговорив юрист. І це гідно поваги.

— Ти вибачаєш мені? — спитала Бейлі.

— А ти мені віриш? Бо це дуже важливо.

— Так, вірю, — відповіла вона. — Справді вірю.

Він теж почав її цілувати й міцно пригорнув до себе.

— А тепер, долаючи всі свої первісні та сексуальні інстинкти, я мушу трохи поспати, — сказав Пітер. — Бо завтра буде вкрай напружений день, повір мені.

Розділ 113

Я дивлюся на Нолана Гіта, а він іде до трибуни свідків наче Гарі Купер у фільмі «Рівно опівдні».

Протистояння починається.

Він знає це, я знаю це, вся зала засідань знає це, включно із присяжними. Нолан Tim проти Пітера Карлайла. Один дуже рішучий обвинувач проти одного дуже й дуже кмітливого обвинувачуваного. Хто виграє цей двобій, той зможе виграти й увесь процес.

— Містере Карлайл, з'ясуймо одну річ від самого початку. Доктор Дан сама казала вам коли-небудь, що вона виконувала певну роботу для ЦРУ, чи не казала?

Пітер з готовністю киває головою.

— Так, казала.

Гіт виставляє вказівний палець наче уявний пістоль і обводить ним залу засідань. Це виглядає смішно, і хтось на галерці не втримався й розсміявся. Саме цього ефекту і хотів добитися Гіт.

— Чи казала вам доктор Дан, що вона була чимось на кшталт таємного агента, що подорожує світом, убиваючи диктаторів та знетронюючи уряди? Щось на взір жіночого варіанту Джеймса Бонда?

— Ні, не казала.

— Ага, зрозуміло, — каже Гіт. — Значить, вона казала вам лише про те, що допомагала організувати дослідження з метою визначити вплив різних нейротоксинів на людське серце — так чи не так?

— Так.

— Не дуже схоже на те, чим займаються лицарі плаща та кинджала, еге ж?

Пітер промовчав.

— До речі, про секретну діяльність, містере Карлайл. Ваша поведінка на Багамах викликала у мене чималу цікавість. Агент Пірс засвідчила, що бачила, як ви вийшли з віддаленого бару в Нассау з чоловіком, який кілька хвилин по тому намагався її вбити. Ви заперечуєте, що вона вас там бачила?

— Не знаю, чи бачила мене агент Пірс, але я там дійсно був.

— А що ви робили в тому барі?

Пітер стенає плечима.

— Трохи випив.

— А ви знали, що в Нассау є сімнадцять барів, розташованих набагато ближче до готелю, де ви зупинялися?

— Я намагався уникнути преси й телебачення. Вони мене безжально переслідували, мушу вам нагадати. І досі переслідують. Ви не могли не помітити репортерів біля суду.

— Що то був за чоловік, з яким ви випивали?

— Не знаю. Ні з ким я не випивав.

— Стривайте, щось я не розумію, — звертається Гіт до присяжних. — Ви ж разом вийшли, чи не так?

— Якщо ви маєте на увазі, що ми покинули бар одночасно, то це дійсно так, — каже Пітер. — Я ніколи раніше його не бачив, але цей чоловік сказав, що впізнав мене, бо бачив на екрані. Коли я виходив, то трохи з ним поговорив. Але навіть імені його я не спитав. Я поїхав у один бік, а він — у другий.

— Ага, а коли агент Пірс поїхала слідом за цим начебто безневинним незнайомцем, він відкрив по ній вогонь. Як ви гадаєте, хто то був?

— Уявлення не маю. Я вже сказав, що не знаю того чоловіка.

— Ага, значить, ви це сказали, так? Сказали «я не знаю». — Гіт схрестив руки на грудях і з удаваним здивуванням похитав головою. — Як же так, містере Карлайл, ви, такий розумний та кмітливий чолов'яга — і раптом не знаєте багатьох речей, про які йдеться на цьому засіданні?

— Я знаю одне: я невинуватий, — емоційно каже Пітер.

— Звісно, — не задумуючись відказує Гіт діловитим тоном. — Доки в суді не доведуть протилежне.

Розділ 114

І після цих слів Гіт вмикає свої потужності на всю котушку. Його питання вилітають безперервними автоматними чергами, а інтонація стає агресивнішою і часом навіть сердитою. Перехресний допит він перетворює на безперервний обстріл, і від збудження та цікавості я аж посунулася на краєчок лави.

— Містере Карлайл, а яким чином на яхті опинилася військова вибухівка, здатна рознести на друзки великий корабель?

— Уявлення не маю, — відповідає Пітер.

— А що ви скажете на таке: чому аварійний маяк човна видав хибні координати, через що пошуково-рятувальна операція Берегової охорони змістилася на сотні миль від фактичного місця катастрофи?