Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі - Страница 2

Келен тисячі разів бачила цей безглуздий погляд, вона знала, що жінка вже все забула і бачила перед собою тільки трьох відвідувачок. Ніхто не міг запам'ятати Келен досить надовго, щоб потім розповісти про це. Вона була все одно що невидима. Келен подумалося, що цей Орлан мабуть просто помилився, через дощ і темряву, коли сказав дружині, що в них чотири гості.

— Заходьте ж, вам потрібно обсушитись — сказала жінка. Її усмішка була по-справжньому теплою. Вона взяла сестру Юлію за руку, проводячи її в невеликий зал. — Ласкаво просимо в готель «Білий Кінь».

Інші дві сестри, не ховаючись, уважно оглянули кімнату, зняли свої плащі й швидко обтрусили їх, перш ніж кинути на лавку біля одного з столів. Келен помітила темніючий дверний отвір в задній частині кімнати біля сходів.

Більшу частину правої стіни займав камін, складений з пласких каменів. Тепле повітря в напівтемній кімнаті був наповнений спокусливим ароматом м'яса, що тушкувалось в залізному горщику, який висів на гаку, вправленому в бічну стінку біля вогнища. Гарячі вуглини були покриті товстим шаром перистого попелу.

— Леді, ви троє схожі на мокрих котів. Напевно, ви жахливо себе почуваєте. — Жінка повернулась до чоловіка і вказала на вогнище. — Орлан, розпали вже вогонь.

Келен помітила дівчинку років одинадцяти-дванадцяти. Вона сиділа високо на східцях сходів, але так, щоб з-під низької стелі була видна кімната. На її білій нічній сорочці з гофрованими оборками на рукавах товстою коричневою шерстю були вишиті коники з чорними гривами і хвостами. Дівчинка сиділа навпочіпки, натягнувши поділ сорочки на худі коліна. Вона посміхалася, демонструючи занадто великі зуби.

Очевидно, незнайомці, які приїхали посеред ночі, були справжньою пригодою в готелі «Білий Кінь». Келен дуже сподівалася, що на цьому їхні пригоди на сьогодні закінчаться.

Орлан, величезний чоловік, схожий на ведмедя, опустився на коліна біля вогнища і додав туди кілька полін. У його товстих коротких пальцях обрубки дуба виглядали лише трохи товстишими, ніж скіпки для розтоплення.

— Ну, леді, і що ж змусило вас відправитися в дорогу в такий дощ, та ще вночі? — Запитав він, кидаючи на них погляд через плече.

— Ми поспішали наздогнати свою подругу, — відповіла сестра Юлія з нічого не значущою усмішкою. Вона тримала діловий тон, — яка повинна була зустріти нас тут. Її звуть Тові. Вона повинна б уже чекати нас.

Чоловік сперся рукою об коліно, допомагаючи собі піднятися.

— Гості, які зупиняються у нас — особливо в такі неспокійні часи — люди досить обережні. Більшість з них не називає своїх імен. — Він підняв брову і глянув на сестру Юлію. — Так само, як і ви. Адже ви, леді, теж не представилися.

— Орлан, вони ж гості, — пробурчала жінка. — Промоклі і, без сумніву, стомлені і голодні. — Вона швидко посміхнулася. — Всі називають мене Еммі. Я і Орлан — мій чоловік — управляємо «Білим Конем», з тих пір, як кілька років тому померли його батьки. — Еммі зняла з полиці три дерев'яні миски. — Ви, леді, мабуть, зголодніли. Дозвольте запропонувати вам тушкованого м'яса. Орлан, візьми кружки і принеси гарячого чаю для леді.

Проходячи повз них, Орлан вказав м'ясистою рукою на миски, які тримала в руках його дружина.

— Однієї не вистачає.

Вона різко підняла на нього похмурий погляд.

— Ні, я взяла три штуки.

Орлан зняв з верхньої полиці чотири кружки.

— Правильно. От я й кажу, однієї не вистачає.

Келен ледве могла дихати. Щось було не так. Сестри Цецилія і Ерміна застигли, немов мертві. Їх широко розкриті очі зупинилися на чоловікові. Значення розмови між чоловіком і дружиною не сховалося від їх уваги.

Келен глянула на сходи і побачила на сходах дівчинку. Схилившись у їх сторону, вхопившись руками за поручні, вона намагалася зрозуміти, про що це говорять батьки.

Сестра Ерміна схопила Юлію за рукав.

— Юлія, — наполегливо прошипіла вона крізь зціплені зуби — він бачить…

Сестра Юлія цитьнула на неї. Її брови зсунулися, коли вона звернула свою увагу на чоловіка.

— Ви помилилися, — вимовила вона. — Нас тільки троє.

Говорячи це, вона підштовхувала Келен міцною дубовою палицею, яку тримала в руках, пхала її все далі, в тінь, ніби тіні могли зробити її невидимою для цієї людини.

Келен не хотіла знаходитися в тіні. Вона хотіла стояти на світлі й бути побаченою — бути видимою. Це завжди здавалося нездійсненною мрією, але раптово стало реальною можливістю. І ця можливість потрясла трьох Сестер.

Орлан, насупившись, подивився на сестру Юлію. Тримаючи всі чотири кружки в одній м'ясистій руці, іншою він вказав на кожну відвідувачку, що знаходилися в його кімнаті.

— Одна, друга, третя, — він нахилився в бік, заглядаючи за сестру Юлію, і вказав на Келен. — Четверта. Ви всі хочете чаю?

Келен здивовано блимнула. Здавалося, серце підступило до самого горла. Він бачив її…

І він пам'ятав те, що бачив.

— Не може бути, — прошепотіла сестра Цецилія, стискаючи руки. Стрельнувши по сторонах очима, вона нахилилася до сестри Юлії. — Це неможливо. — За звичаєм на її губах грала нічого не значуща безглузда посмішка.

— Щось пішло не так… — Голос Ерміни затих, коли погляд її небесно-блакитних очей зупинився на сестрі Юлії.

— Мабуть, якесь відхилення, — ледь чутно просичала сестра Юлія, побачивши боязкі погляди на двох інших сестер. Однак ці двоє ніколи не виявляли бажання сперечатися з їх запальною предводителькою, хоча і рабської покірності теж не виявляли.

У три стрімких кроки сестра Юлія покрила відстань, що відділяла її від Орлана, і міцно схопила його за комір нічної сорочки. Різким рухом іншої руки із затиснутою в ній дубовою палицею, вона вказала на Келен, що стояла в тіні біля дверей.

— Як вона виглядає?

— Як мокра кішка, — незграбно спробував відбутися жартами Орлан. Він відчував себе незатишно, відчуваючи хватку її руки на своєму комірі.

Келен прекрасно засвоїла, наскільки недозволено говорити таким тоном з сестрою Юлією, однак зараз сестра замість того, щоб вибухнути люттю, здавалася настільки ж здивованою, як і сама Келен.

— Це мені відомо. І все ж, як вона виглядає? Розкажи, що ти бачиш?

Орлан випростався, вивільняючи комір з її кулака. Його обличчя напружилося, коли він у слабкому світлі лампи намагався розгледіти незнайомку, яку могли бачити тільки сестри і він сам.

— Густе волосся. Зелені очі. Приваблива. Вона могла б виглядати набагато краще, якщо її обсушити і переодягнути. Хоча, треба сказати, мокрий одяг відкриває певні можливості, щоб розгледіти її покраще.

І він сально посміхнувся, та так, що радість Келен від того, що він її бачить, відразу зів'яла.

— Чудова фігура. — Додав він скоріше собі, ніж Сестрі.

Його некваплива, розсудлива оцінка змушувала Келен відчувати себе голою. Обшарюючи її пильним поглядом, він витер великим пальцем куточки рота. Вона чула, як під пальцем шарудить щетина на неголеному підборідді. Одне з полін у вогнищі яскраво спалахнуло, даючи йому можливість придивитися краще. Його пильний погляд ковзнув угору, притягнутий чимось незвичним.

— Її волосся довге як…

Хтива посмішка Орлана миттю випарувалася.

Він здивовано блимнув, його очі широко розкрилися.

— Добрі духи, — пролунав його шепіт. Обличчя чоловіка стало попелясто-сірим і він впав на коліна. — Вибачте мені, — вимовив він, звертаючись до Келен. — Я не впізнав…

Здавалося, в кімнаті пролунав дзвін, коли сестра Юлія своєю дубовою палицею вдарила по схиленій голові чоловіка, що стояв на колінах.

— Заткнися!

— Що ви робите? — Метнулася до чоловіка Еммі. Вона присіла навпочіпки і обхопила його плечі, а чоловік стогнав, намагаючись затиснути величезною долонею рану на голові, з якої юшила кров. Його пісочного кольору волосся потемніло і стало мокрим від крові. — Ви що, з глузду з'їхали?

Вона притиснула голову чоловіка до грудей, заколисуючи його, як дитину, а червона кров величезною плямою розповзалася на її нічній сорочці. Здавалося, він втратив свідомість.