Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі - Страница 8

Дженнсен квапливо поцілувала матір у щоку і припустила униз по стежці. Знову почався принишклий було дощ. Серед дерев було так темно, що дівчина ледве розрізняла стежку.

Дерева навколо здавалися їй д'харіанськими солдатами, широкоплечими, могутніми, страшними. Вона знала, що тепер, коли вона побачила поблизу мертвого солдата, її будуть переслідувати кошмари.

Себастян все ще сидів на уступі, чекаючи її. Коли Дженнсен підбігла до нього, він встав.

— Мама сказала, все в порядку. Ви можете спати в печері з худобою. Вона вже почала готувати рибу. Вона хоче з вами познайомитися.

Себастян був настільки втомлений, що не міг висловити жодної радості, але йому вдалося вичавити з себе подобу посмішки. Дженнсен схопила його за зап'ястя і потягнула за собою. Себастяна продовжувало трясти і лихоманити. Але руки у нього стали ще тепліше. Дженнсен знала, що саме так і проявляється лихоманка. Людина тремтить, хоча горить всередині вогнем. Але вона була впевнена, що скоро він прийде в себе — від їжі, трав і сну в теплі.

Не була вона впевнена в одному: чи погодиться він допомогти.

5

Коза Бетті уважно дивилася на них з свого загону, переляканим беканням виражаючи невдоволення з приводу вторгнення в її володіння.

Дженнсен набрала соломи з притулку Бетті і віднесла в бік, для незнайомця. Потім ласкаво почухала за вухами стривожену козу, поплескала по коричневій хвилястій вовні на круглих боках і дала півморквинки. Бетті змінила переляк на бурхливу радість і заходилася махати коротким хвостом, що стирчав вгору. Себастян зняв плащ і заплічний мішок, але не розлучився з поясом, на якому кріпилася його нова зброя. Потім він відстебнув з-під заплічників згорнутий спальник і розстелив його на солом'яній підстилці. Незважаючи на наполегливі вмовляння Дженнсен, що стала на коліна біля входу в печеру і готувала поглиблення для багаття, мандрівник не лягав.

Він взявся допомагати їй з розведенням вогню, і вона в світлі з вікна — будиночок знаходився зовсім поруч, на іншій стороні галявини — побачила, як струмує по його обличчю піт. Себастян невпинно зістругував ножем гілку, і перед ним вже утворилася пишна купа стружок. Потім кілька разів ударив залізом по кременю, вибиваючи іскри на підготовлену купку. Потім прикрив їх руками і легенько подмухав на повільно зростаюче полум'я, а потім переніс запалені стружки під масу для розпалювання. Вогонь з тріском побіг по сухих дровах. Від гілок, які зайнялися заструменів приємний аромат.

Дженнсен збиралася збігати в будинок і принести трохи гарячих вуглин, але Себастян розпалив багаття перш, ніж вона запропонувала зробити це. По тому, як він тремтів, дівчина могла уявити, наскільки йому хочеться тепла. З будинку доносився запах смаженої риби, і коли час від часу стихав вітер, Дженнсен розрізняла шкварчання масла на сковороді.

Курчата відсахнулися від яскравого полум'я в глиб печери, зачаїлися в тіні. Бетті стояла з нагостреними вухами, сподіваючись, що їй дадуть ще морквину, і раз у раз помахувала хвостом.

Колись у далекому минулому печера утворилася через те, що шматок скелі відколовся і випав, подібно розхитаному гігантському зубу, і встромився в нижню частину схилу, а на його попередньому місці залишилося сухе гніздо. Тепер біля підніжжя скелі навколо валуна, шо скотився, густо виросли дерева. Печера йшла углиб всього на двадцять футів, але скеля над входом захищала від негоди, немов навіс, і всередині завжди було сухо. Дженнсен була високого зросту, але стеля печери дозволяла їй стояти прямо, тільки подекуди доводилося нахилятися. Оскільки Себастян був лише трохи вище її, їжачок його волосся, яке здавалися янтарно-помаранчевим при світлі багаття, також не зачіпав стелі. Коли мандрівник пішов за складеними в глибині сухими дровами, курчата заквоктали, але швидко заспокоїлися.

Дженнсен присіла навпочіпки біля багаття, спиною до дощу, і простягнула руки до потріскуючого вогню.

Себастян зробив теж саме по іншу сторону. Після дня, проведеного в холоді і вогкості, тепло багаття здавалося розкішшю. Дженнсен добре знала, що рано чи пізно зима нагряне з усією люттю. І зараз вже на вулиці було холодно і незатишно, але буде ще гірше.

Дівчина намагалася не думати про те, що доведеться покинути будинок. Вже в той момент, коли вона побачила записку, вона знала, що майбутнього не уникнути.

— Ви голодні? — Запитала вона.

— Вмираю з голоду, — сказав Себастян, передчуваючи рибу на вечерю з не меншим нетерпінням, ніж Бетті — морквину.

Та й у Дженнсен від запаху риби забурчало в животі.

— Це добре. Мама завжди каже, що коли у хворого з'являється апетит, справи йдуть на поправку.

— Через день-другий я буду в повному порядку.

— Так, відпочинок піде вам на користь. Ми ніколи і нікого ще не залишали тут. Але зрозумійте, нам треба вжити заходів обережності.

По очах Себастяна вона побачила, що той нічого не зрозумів. Тим не менше він знизав плечима, визнаючи її розсудливість.

Дженнсен дістала з піхов свій ніж. Він не йшов ні в яке порівняння з витонченою зброєю загиблого солдата.

У ножа Дженнсен була проста ручка, зроблена з оленячого рогу, і тонке лезо, вигострене, як бритва. Дівчина швидко зробила невеликий надріз на внутрішній стороні свого лівого передпліччя. Себастян, насупившись, запротестував, але вона суворо глянула на нього, і він застиг на місці, зі зростаючим інтересом спостерігаючи, як Дженнсен витирає обома сторонами леза червоні краплі крові, щосочаться з рани. З викликом і рішучістю вона подивилася гостеві в очі, а потім повернулася до нього спиною і пройшла до виходу печери, туди, де дощ зволожив землю.

Опустившись навпочіпки і відчуваючи на собі погляд Себастяна, Дженнсен накреслила намоченим в крові ножем велике коло, потім чотирма швидкими рухами намалювала квадрат, кути якого стосувалися кола. І майже не перериваючи лінії, зобразила менший круг, вписаний в квадрат.

Малюючи фігуру, вона тихо бурмотіла молитви, просячи добрих духів допомогти рухам її руки. Схоже, вона все робила правильно. Себастян міг почути її голос, але навряд чи розрізняв слова.

Раптом їй спало на думку, що все це нагадує голоси, які їй іноді ввижалися. А коли вона креслила зовнішнє коло, то почула голос, якийпошепки кликав її на ім'я.

Після молитви вона відкрила очі і намалювала восьмикінечну зірку, промені якої пронизували обидва кола і квадрат. Вважалося, що промені являють собою дар Творця, тому, малюючи восьмикінечну зірку, Дженнсен завжди нашіптувала молитву, яка звучала в подяку за дари.

Коли вона закінчила обряд і підняла очі, перед нею стояла мати, яка ніби виникла з тіні або матеріалізувалася з малюнка. У світлі полум'я мати була схожа на образ духу неземної краси.

— Молода людина, ви знаєте, що означають ці малюнки? — Запитала вона ледве чутним голосом.

Себастян невідривно дивився на неї, як зазвичай дивилися всі, хто вперше її бачив. Потім він заперечливо похитав головою.

— Це називається Оберіг Милосердя. Ці фігури малювали тисячу років люди, наділені магічним даром, — кажуть з моменту створення світу. Зовнішнє коло означає початок вічного існування підземного світу — світу Володаря мертвих. Внутрішне коло — продовження світу живих. Квадрат являє собою розділяючу обидва світи завісу смерті. Час від часу він торкається обох сутностей. Зірка — дарована Творцем магія, що простягається крізь життя і перетинає світ мертвих.

Багаття потріскувало і сичало, мати Дженнсен височіла над ним, наче якась примарна фігура. Себастян мовчав.

— Моя дочка намалювала Оберіг Милосердя, щоб охороняти вас і ваш сон сьогодні вночі. Є ще один Оберіг Милосердя — перед дверима в будинок.

На якийсь час повисло мовчання, а потім вона продовжувала:

— З вашої сторони було б дуже нерозумно перетинати знаки без нашої згоди.

— Я зрозумів, пані Даггет.

При світлі багаття лице гостя залишалося незворушним. Потім голубі очі повернулись у бік Дженнсен, слабка посмішка торкнула губи, хоча виразу обличчя залишалося серйозним.