Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі - Страница 4

Дідусь Річарда, Зедд, який допоміг виростити онука зовсім неподалік від того місця, де вони зараз перебували, приховував від усіх не тільки те, що сам він, Зедд, — чарівник. Щоб захистити онука, він приховав і те, що справжній батько Річарда — Даркен Рал, а не Джордж Сайфер, чоловік його матері. Даркен Рал, могутній чарівник, був надзвичайно небезпечним і жорстоким правителем далекої Д'хари. Річард успадкував чарівний дар по обох лініях. А вбивши Даркена Рала, він отримав у спадок і правління Д'харою, країною, яка багато в чому залишалася для нього такою ж загадкою, як і власний чарівний дар.

Келен же народилася і виросла в Серединних Землях і майже все життя прожила в оточенні чарівників, але можливості Річарда не мали нічого спільного з даром, яким володіли ті люди. Річард володів не якимось одним магічним даром, а багатьма, і не однією стороною магії, а обома — і Приросту, і Збитку. Він був бойовим чародієм. Дещо з його одягу зберігалося раніше в Замку Чарівника, і цих речей до нього не носив ніхто ось уже три тисячі років — з моменту смерті останнього бойового чарівника.

Останнім часом люди з даром народжувалися нечасто — Келен знала всього з десяток чарівників. Найбільш рідко зустрічалися серед чарівників пророки. Келен знала про існування лише двох, причому один з них був предком Річарда — ось звідки була здатність Річарда до видінь. І все ж Річард завжди ставився до пророцтв приблизно так само, як до гадюки під подушкою.

Дуже ніжно, немов найбільшу коштовність, Річард взяв Келен за руку.

— Пам'ятаєш, я розповідав тобі про ті чудові місця високо в горах, які знаю тільки я? Ті особливі місця, які я завжди мріяв тобі показати? Я відвезу тебе туди, і там нам нічого не загрожуватиме.

— Д'харіанці пов'язані з вами узами, лорд Рал, — нагадала Кара, — з їх допомогою вас знайдуть де завгодно.

— Ну, принаймні мої вороги такими узами зі мною не пов'язані. І не будуть знати, де ми.

Карі, схоже, ця думка припала до смаку.

— Якщо люди в ті місця не ходять, то і доріг туди, отже, немає. Але як ми доставимо туди карету? Мати-сповідниця ходити поки що не може.

— Я зроблю носилки. І ми з тобою їх понесемо.

— Це ми можемо, — задумливо кивнула Кара. — Принаймні якщо там немає людей, то ви будете в безпеці.

— У більшій, ніж тут. Я сподівався, що місцеві залишить нас у спокої, і не передбачав, що ідеї Ордена доберуться так далеко. Ну, у всякому разі, не так швидко. Місцеві взагалі-то не такі вже погані хлопці, на жаль, вони самі підігрівають в собі такі настрої.

— Ці боягузи втекли під спідниці своїх баб. І не повернуться до ранку. Ми можемо дати Матері-сповідники можливість перепочити, а потім, ще до світанку, рушимо в дорогу.

Річард багатозначно подивився на Кару:

— В одного з цих чоловіків, Альберта, є син, Лестер. Якось раз Лестер зі своїм дружком, Томмі Ланкастером, спробували погрожувати мені зарядженими луками за те, що я перешкодив Томмі де з ким побавитися. З тих пір в Томмі з Лестером не вистачає деякої кількості зубів.

Альберт напевно розповість Лестеру, що ми тут, і незабаром про це дізнається Томмі Ланкастер. Зараз, коли Імперський Орден одурманив їх брехнями про благородну війну за праве діло, ці дурні уявлять себе героями. Взагалі зазвичай вони не агресивні, але сьогодні виказали куди менше розсудливості, ніж раніше. Для хоробрості вони напевно підігріють себе випивкою. До цього часу до них приєднаються Томмі з Лестером і стануть розповідати про те, як я їх побив. Вони будуть стверджувати, що я небезпечний для порядних людей, і ще більше заведуть всю компанію. Оскільки вони набагато перевершують нас числом, дуже скоро вони прийдуть до висновку, що вбити нас — справа благородна, що таким чином вони захистять свої сім'ї, зроблять благо для суспільства і Творця. Залившись випивкою до брів і зажадавши слави, вони не стануть чекати ранку і повернуться вночі. Нам потрібно йти негайно.

Схоже, Кару це мало стурбувало.

— Тоді почекаємо їх, а коли вони повернуться, покінчимо з цією загрозою раз і назавжди.

— Дехто з них прихопить із собою приятелів. Так що сюди з'явиться ціла юрба. В першу чергу ми повинні думати про Келен. Я не можу піддавати ризику нікого з нас. До того ж цей бій нам нічого не дасть.

Річард стягнув через голову древню шкіряну перев'язь, на якій висів у сріблясто-золотих піхвах його меч, і начепив на сучок, що стирчав зі стінки. Кара сердито схрестила руки на грудях. Вона воліла б не залишати в живих потенційних супротивників. Річард підняв з підлоги чорну сорочку і надяг на себе.

— Видіння? — Нарешті знову запитала Келен. Яку б загрозу не являли собою місцеві жителі, зараз вони хвилювали її найменше. — Тобі було видіння?

— Ясність образів. Це було схоже на видіння, але, по-моєму, це скоріше одкровення.

— Одкровення? — Шкода, що вона може лише хрипко шепотіти. — І яку ж форму це видіння-одкровення прийняло?

— Розуміння. — Келен втупилася на чоловіка.

— Розуміння чого? — Він почав застібати сорочку.

— Усвідомивши це видіння, я почав бачити всю картину цілком. І тоді зрозумів, що повинен робити.

— Ага, — буркнула Кара. — І ти послухай, що саме. Давай, скажи їй.

Річард суворо подивився на Кару, та відповіла йому не менш сердитим поглядом. Тоді він знову обернувся до Келен:

— Якщо я очолю цю війну, ми програємо. І тисячі людей пожертвують життям ні за що, а в результаті весь світ опиниться під п'ятою Імперського Ордена. Якщо ж я не очолю боротьбу, Орден все одно захопить світ, але жертв буде набагато менше. І тільки так у нас ще залишиться шанс.

— Після поразки? Ти хочеш спочатку програти, а потім битися?.. Але ми не маємо права навіть помислити відмовитися від боротьби!

— Події в Андері дали мені хороший урок, — стримано, ніби жалкуючи про свої слова, виголосив Річард. — Я не можу нав'язувати людям цю війну. Щоб завоювати свободу, потрібні зусилля, щоб зберегти її, потрібно пильність. Люди не цінують свободу до тих пір, поки не втратять її.

— Але багато людей дуже навіть цінують, — заперечила Келен.

— Таких одиниці. Більшість навіть не розуміють, що це таке, їм все одно. У цьому сенсі свобода — як магія. Від неї люди теж сахаються, навіть не намагаючись пізнати істину. А Орден пропонує їм світ без магії і готові відповідати на все. Підкорятися і прислужувати легко. Я думав, що зможу переконати людей у цінності життя і свободи, але в Андері мені гідно продемонстрували, наскільки я був дурний і наївний.

— Андер всього лише одна країна…

— Справа не тільки в Андері. Подивися, який скрізь розбрат. Навіть тут, у країні, де я виріс. — Річард взявся застібати сорочку. — Неволею людей боротися за свободу — це в деякому роді абсурд. Ніякі мої слова не змусять їх замислитися. Я вже пробував. Тим, кому дорога свобода, доведеться втікати, ховатися, намагатися якось вижити і перенести все те, що невідворотно настане. Я не в змозі цьому перешкодити. Не в змозі їм допомогти. Тепер я знаю це точно.

— Але, Річард, як ти можеш навіть помислити про…

— Я повинен робити те, що буде краще для нас усіх. Повинен бути егоїстичним. Життя — занадто цінна штука, щоб по-дурості втрачати її в марній бійці. Немає нічого гіршого цього. Люди зможуть врятуватися від століть рабства і принижень, що насуваються, тільки в тому випадку, якщо самі зрозуміють цінність життя і свободи та захочуть за це поборотися. Нам залишається лише спробувати вижити в надії, що цей день колись настане.

— Але ми можемо запобігти війні! Ми зобов'язані!

— Ти дійсно вважаєш, що варто мені повести людей за собою, як ми тут же переможемо, тому лише, що така моя воля? Ну, так ми не переможемо! Одної моєї волі тут мало. Потрібна воля тисяч людей, відданих свободі. А цих людей немає. Якщо ми кинемо всі наші сили проти Ордену, він попросту змете нас, і всі надії на перемогу в майбутньому виявляться втраченими назавжди. — Він звично скуйовдив п'ятірнею волосся. — Ми не повинні вести наші війська проти імперських полчищ.