Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 48

Рон з Герміоною затулили руками Гарріну голову і заштовхали його під стіл. Розпашілий від маслопива, Гаррі стиснув порожній кухоль і дивився, як ноги вчителів і Фаджа підійшли до барної стійки, тропіки постояли і, розвернувшись, рушили просто на нього.

Десь угорі Герміона прошепотіла "Мобіліарбус!"

Різдвяна ялинка, що стояла біля їхнього столу, відірвалася на кілька сантиметрів від землі, пересунулася вбік і, заступивши їх, опустилася на підлогу вже перед столом. Визираючи з-під густих нижніх гілок, Гаррі побачив, як біля сусіднього столу засовалися стільці, а тоді почув зітхання й кахикання вчителів та міністра, що сідали за стіл.

До них одразу ж наблизилися блискучі бірюзові півчеревички на високих каблучках.

— Маленька гірська вода, — сказав жіночий голос.

— Це мені, — відповіла професорка Макґонеґел.

— Чотири кухлі гарячої медовухи...

— О, дєкую, Розмерто, — озвався Геґрід.

— Содова з вишневим сиропом і парасолькою.

— Ммм! — прицмокнув губами професор Флитвік.

— А для вас порічковий ром, пане міністре.

— Дякую, люба Розмерто, — відгукнувся Фаджів голос. — Приємно бачити тебе знову, мушу зізнатися. Може, теж з нами вип'єш? Прошу, приєднуйся...

— Дуже вам дякую, пане міністре.

Гаррі бачив, як блискучі каблучки поцокотіли геть, а потім повернулися назад. Гаррі здавалося, що його серце калатало мало не в горлі. Як він не подумав, що в учителів сьогодні також останні вихідні в семестрі? Цікаво, скільки вони збираються тут сидіти? Йому ж іще треба дістатися до "Медових руць", якщо він хоче вчасно повернутися до школи... Біля нього нервово сіпнула ногою Герміона.

— То що привело вас у наші хащі, пане міністре? — пролунав голос мадам Розмерти.

Гаррі побачив, як Фаджеві сідниці засовалися на стільці, наче він перевіряв, чи ніхто не підслуховує.

— Що ж іще, моя люба, як не Сіріус Блек? — ледь чутно відповів Фадж. — Ти ж, мабуть, чула, що сталося в школі на Гелловін?

— Та різні чутки доходили, — зізналася мадам Розмерта.

— Геґріде, ти що, розпатякав усе на цілий шинок? — роздратовано мовила професорка Макґонеґел.

— Пане міністре, ви вважаєте, що Блек і досі десь тут? — прошепотіла мадам Розмерта.

— Я в цьому переконаний, — відрубав Фадж.

— Ви знаєте, що дементори уже двічі обшукували мій шинок? — обурилася мадам Розмерта. — Відлякали усіх моїх клієнтів... це дуже шкодить бізнесові, пане міністре.

— Розмерто, люба моя, мені вони також не подобаються, — зніяковів Фадж. — Але мусимо... запобіжні заходи... прикро, але що вдієш... я щойно з ними зіткнувся. Вони розлючені на Дамблдора — він не пускає їх на територію школи.

— Ще цього не вистачало! — гостро озвалася професорка Макґонеґел. — Що б то була за наука, якби довкола сновигали ті почвари?

— Суща правда! — пискнув крихітний професор Флитвік, чиї ніжки гойдалися високо над підлогою.

— Проте, — наполіг Фадж, — вони захищають вас від значно гіршого... ми ж усі розуміємо, на що здатний Блек...

— Ви знаєте, мені й досі важко в це повірити, — замислилася мадам Розмерта. — Я б і подумати не могла, що Сіріус Блек стане служити темним силам... я ж пам'ятаю його ще хлопчиком у Гоґвортсі. Якби ви мені тоді сказали, що з нього вийде, я б вирішила, що ви перебрали медовухи.

— Ти ще не все знаєш, Розмерто, — похмуро озвався Фадж. — Його найгірші злочини мало кому відомі.

— Найгірші? — перепитала мадам Розмерта, а її голос аж забринів від цікавості. — Тобто ще гірші, ніж убивства усіх тих бідолах?

— Саме так, — підтвердив Фадж.

— Не може бути. Хіба існує щось гірше?

— Ти казала, Розмерто, що пам'ятаєш його з Гоґвортсу, — тихо промовила професорка Макґонеґел. — А пригадуєш, хто був його найкращим приятелем?

— Аякже, — усміхнулася мадам Розмерта. — Вони були нерозлийвода, правда? Скільки разів приходили сюди — ой, як вони мене тоді смішили! Така весела парочка — Сіріус Блек і Джеймс Поттер!

Кухоль вислизнув з Гарріних рук і дзенькнув об підлогу. Рон ткнув його ногою.

— Саме так, — погодилася професорка Макґонеґел. — Блек і Поттер. Душа цілої компанії. Обидва розумні... блискучий розум... правда, гірших бешкетників ні до, ні після них, мабуть, не було...

— Тєжко сказати, — реготнув Геґрід. — Фред із Джорджем могли б дати їм фори.

— Блек і Поттер були як брати! — втрутився професор Флитвік. — Нерозлучні!

— Так воно й було, — підтвердив Фадж. — Поттер нікому так не довіряв, як Блеку. Вони й після школи приятелювали. Блек був дружбою на весіллі Джеймса і Лілі. А згодом став хрещеним батьком Гаррі. Звичайно, Гаррі про це не знає. Можете уявити, як би він страждав...

— Через те, що Блек злигався з Відомо-Ким? — прошепотіла мадам Розмерта.

— Гірше, моя люба... — Фадж стишив голос. — Мало кому відомо, що Поттери знали: Відомо-Хто їх переслідує. Дамблдор, який завжди невтомно боровся з Відомо-Ким, мав кілька добрих шпигунів, і один з них сповістив, що Джеймсові й Лілі загрожує небезпека. Дамблдор відразу їх попередив і порадив десь сховатися. Але від Відомо-Кого сховатися не так легко, і Дамблдор підказав їм скористатися чарами Довіри.

— А як вони діють? — мадам Розмерта з цікавості затамувала подих. Професор Флитвік прокашлявся.

— Це неймовірно складні чари, — пропищав він, — вони магічно запечатують якусь таємницю в глибині чиєсь душі. Особа, обрана для зберігання таємниці, називається Тайнохоронець. Таку таємницю неможливо розкрити — хіба що, звісно, сам Тайнохоронець вирішить її розголосити. Відомо-Хто міг би роками шукати Лілі та Джеймса, але так би їх і не знайшов, навіть, якби тицьнувся носом у вікно їхньої вітальні!

— То Блек був Тайнохоронцем Поттерів? — прошепотіла мадам Розмерта.

— Саме так, — відповіла професорка Макґонеґел. — Джеймс Поттер запевняв Дамблдора, що Блек радше загине сам, аніж їх видасть, що Блек і сам подумує про схованку.. але Дамблдор усе одно хвилювався за них. Пригадую, він навіть запропонував себе на їхнього Тайнохоронця.

— Він підозрював Блека? — охнула мадам Розмерта.

— Він мав інформацію, що хтось близький до Поттерів інформує Відомо-Кого про кожен їхній крок, — похмуро відповіла професорка Макґонеґел. — Він якийсь час підозрював, що серед нас є зрадник.