Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 39

Професор Дамблдор звелів ґрифіндорцям повертатися до Великої зали. За десять хвилин до них приєдналися гафелпафці, рейвенкловці і слизеринці. Усі були вкрай розгублені.

— Ми з учителями зараз ретельно обшукаємо весь замок, — оголосив Дамблдор, тимчасом як Макґонеґел і Флитвік замикали усі двері в залу. — Боюся, що задля вашої ж безпеки вам доведеться цю ніч провести тут. Гуртожитських старост я попрошу охороняти входи в залу, а всю відповідальність покладаю на старосту і старостиню школи. Прошу негайно доповідати мені про будь-яке порушення спокою, — звернувся він до Персі, що набундючився, мов індик. — Для повідомлень можете залучати привидів.

Дамблдор уже збирався йти, але раптом щось згадав:

— Ага, вам ще будуть потрібні...

Він легенько махнув чарівною паличкою, і всі столи відлетіли до стін. Ще один помах — і підлога вкрилася сотнями м'якеньких фіолетових спальних мішків.

— Приємних вам снів, — побажав Дамблдор і зачинив за собою двері.

Зала збуджено загула. Ґрифіндорці розповідали про свою пригоду.

— Усім лягати в спальні мішки! — крикнув Персі. — Негайно припиніть розмови! Через десять хвилин вимикаємо світло!

— Беріть мішки, — сказав Рон Гаррі й Герміоні. Вони схопили три спальні мішки й потягли їх у куток.

— Думаєте, що Блек і досі в замку? — нетерпляче зашепотіла Герміона.

— Здається, Дамблдор вважає, що так, — озвався Рон.

— Нам ще пощастило, що він з'явився сьогодні, — сказала Герміона, коли вони, не роздягаючись, позалазили в спальні мішки і сперлися на лікті, щоб продовжувати розмову. — Саме тоді, як у вежі нікого не було.

— Мабуть, він утратив відчуття часу, бо постійно мусить ховатися, — припустив Рон. — Забув, що це Гелловін. Інакше він би вдерся сюди.

Герміона здригнулася.

Усіх у залі цікавило одне: як Блек сюди потрапив?

— Може, він уміє являтися? — припустила якась рейвенкловка. — Ну, знаєте, виникати з нічого, просто з повітря.

— Або якось замаскувався, — додав п'ятикласник з Гафелпафу.

— Він міг просто прилетіти, — сказав Дін Томас.

— Слухайте, невже ніхто, крім мене, не прочитав "Історію Гоґвортсу"? — пирхнула Герміона.

— Цілком можливо, — озвався Рон. — А що?

— А те, що замок захищений не тільки мурами, — пояснила Герміона. — На нього накладено безліч усіляких заклять, і сюди не так просто проникнути крадькома. Хотіла б я бачити того, хто зумів би прошмигнути повз дементорів. Вони чатують на кожному вході і виході. Повз них неможливо навіть пролетіти. А Філч знає всі таємні переходи, і їх давно вже перекрили...

— Гасимо світло! — оголосив Персі. — Усі лягайте в спальні мішки і припиняйте розмови!

Свічки погасли. Світилися тільки сріблясті привиди, що літали тут і там і заклопотано перемовлялися зі старостами гуртожитків, а також зачарована стеля, всіяна зірками, як на справжньому небі. Шепіт і далі не вщухав, тож Гаррі мав відчуття, що засинає десь надворі під легеньке шелестіння вітру.

Щогодини в залі з'являвся хтось із учителів — перевірити, чи все гаразд. Десь біля третьої ночі, коли майже всі нарешті поснули, увійшов професор Дамблдор і пошукав поглядом Персі. Персі скрадався поміж спальними мішками і лаяв учнів за розмови. Він стояв саме неподалік від Гаррі, Рона й Герміони, коли до них стали наближатися Дамблдорові кроки. Діти миттю прикинулися сплячими.

— Хтось його бачив, пане професоре? — прошепотів Персі.

— Ні. Тут усе гаразд?

— Я все контролюю, пане професоре.

— Добре. Зараз їх краще не чіпати. Я знайшов тимчасового охоронця для ґрифіндорського портрета. Завтра вже можна буде завести всіх туди.

— А де Гладка Пані?

— Сховалася на карті Арґілширу, що на третьому поверсі. Очевидно, вона відмовилася впускати Блека без пароля, тож він на неї й напав. Вона й досі перелякана. А коли заспокоїться, містер Філч її відреставрує.

Знову рипнули двері, і залунали ще чиїсь кроки.

— Директоре? — Це був Снейп. Гаррі завмер і нашорошив вуха. — Ми обшукали весь четвертий поверх. Його там немає. А Філч оглянув підвали — там теж нікого.

— А як астрономічна вежа? Кабінет професорки Трелоні? Соварня?

— Усе обшукали...

— Дуже добре, Северусе. Правду кажучи, я й не сподівався, що Блек сховається тут.

— А як він сюди потрапив, професоре, маєте якісь здогади? — запитав Снейп.

Гаррі аж підвів голову, щоб краще було чути.

— Здогадів багато, Северусе, і всі неправдоподібні.

Гаррі ледь-ледь розплющив очі: Дамблдор стояв до нього спиною, але він міг бачити зосереджене обличчя Персі, а також профіль роздратованого Снейпа.

— Пам'ятаєте розмову, яку ми мали з вами, директоре... напередодні навчального року? — запитав Снейп, ледь розтуляючи вуста, мовби не хотів, щоб його почув Персі.

— Пам'ятаю, Северусе. — У голосі Дамблдора прозвучали нотки застороги.

— Майже неймовірно... щоб Блек міг проникнути в замок без чиєїсь допомоги звідси. Я вже висловив вам своє занепокоєння, коли ви призначили...

— Я не вірю, що хтось у цьому замку допомагає Блекові, — зупинив його Дамблдор тоном, що не допускав Снейпового заперечення. — Мушу піти до дементорів, — мовив Дамблдор. — Я обіцяв їм сповістити, коли закінчаться наші пошуки.

— А вони пропонували вам свою поміч, пане професоре? — поцікавився Персі.

— Ще й як, — холодно озвався Дамблдор. — Та поки я директор, жоден дементор не переступить поріг цього замку.

Персі зніяковів. Дамблдор швидко й нечутно покинув залу. Снейп провів його обуреним поглядом і теж вийшов.

Гаррі глянув на Рона й Герміону. Вони лежали з розплющеними очима і розглядали зоряну стелю.

— Що б це могло означати? — ледь чутно вимовив Рон.

*

Наступні кілька днів у школі тільки й було розмов, що про Сіріуса Блека. Висувалися найнесамовитіші припущення щодо його проникнення в замок. Скажімо, Анна Ебот з Гафелпафу цілий урок гербалогії запевняла всіх охочих її слухати, що Блек уміє перевтілюватися на квітучий кущ.

Подертий портрет Гладкої Пані зняли зі стіни, а на його місце почепили зображення сера Кадоґана разом з його товстеньким сірим коником. Але це мало кого втішило. Сер Кадоґан постійно викликав учнів на дуель і вигадував безглузді паролі, які міняв принаймні двічі на день.