Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 37

— А звідки ви знаєте?

— Розповіла професорка Макґонеґел, — сказав Люпин і подав Гаррі щербату чашку з чаєм. — Тебе це засмутило?

— Та ні, — озвався Гаррі.

Він хотів було розповісти Люпинові про пса з алеї Магнолій, але передумав. Люпин ще подумає, ніби Гаррі боягуз. Він уже й так не дав йому зійтися з ховчиком.

Очевидно, ці думки відобразилися на його обличчі, бо Люпин запитав:

— Гаррі, тебе щось непокоїть?

— Ні, — збрехав Гаррі. Він сьорбнув чаю і глянув на ґринділа, що показував йому кулачка. — Так... тривожить, — зненацька зізнався він і поставив чай на стіл. — Пам'ятаєте, як ми змагалися з ховчиком?

— Та-а-ак, — повільно мовив Люпин.

— Чом ви тоді не дали позмагатися й мені?

Люпин підняв брову.

— Я думав, Гаррі, що це й так зрозуміло, — здивовано відповів він.

Гаррі розгубився: він думав, що Люпин уникатиме відповіді.

— Але чому? — знову повторив він.

— Ну-у, — злегка нахмурився Люпин, — я припускав, що, побачивши тебе, ховчик постане в образі лорда Волдеморта.

Гаррі не спускав з Люпина очей. Він аж ніяк не сподівався такої відповіді, до того ж Люпин назвав Волдеморта на ім'я. А ніхто, крім Дамблдора (і самого Гаррі) не наважувався його так називати.

— Це, звісно, моя вина, — сказав Люпин, і далі похмуро зиркаючи на Гаррі. — Але мені здавалося, що Волдемортова з'ява в учительській була б недоречна. Я боявся, що серед учнів почнеться паніка.

— У мене й справді промайнула думка про Волдеморта, — чесно зізнався Гаррі. — Але тоді я... я пригадав... дементора.

— Розумію, — замислено мовив Люпин. — Ну, що ж... це вражає. — Він усміхнувся, побачивши здивований вираз на обличчі Гаррі. — Це означає, що найбільше в світі ти боїшся... боятися. Дуже мудро, Гаррі.

Гаррі не знав, що казати і зробив ще ковточок.

— То ти, отже, вирішив, що я вважав тебе не здатним побороти ховчика?

— Ну... так, — зізнався Гаррі і йому полегшало на душі. — Пане професоре, ви ж знаєте, що дементори...

Тут хтось постукав у двері.

— Заходьте, — сказав Люпин.

Двері відчинилися, і зайшов Снейп із келихом, з якого ледь курилася пара. Побачивши Гаррі, Снейп зупинився і примружився.

— А, Северус, — посміхнувся Люпин. — Дуже тобі вдячний. Можеш поставити отут на столі.

Снейп поставив задимленого келиха, позираючи то на Гаррі, то на Люпина.

— А я ось показував Гаррі ґринділа, — люб'язно пояснив Люпин, кивнувши на акваріум.

— Цікаво, — навіть не глянувши на акваріум, промовив Снейп. — Люпине, це треба випити відразу.

— Я так і зроблю, — запевнив Люпин.

— Якщо захочеш ще, — сказав Снейп, — то будь ласка: я приготував цілий казан.

— Мабуть, завтра вип'ю ще трохи. Дуже тобі дякую, Северусе.

— Нема за що, — відповів Снейп, але щось у його погляді Гаррі не сподобалося. Снейп вийшов з кімнати похмурий і насторожений.

Гаррі допитливо глянув на келих.

— Професор Снейп люб'язно погодився зварити мені зілля, — усміхнувся Люпин. — Сам я ніколи не вмів його добре готувати, а ця настійка особливо складна. — Він підніс келиха, понюхав, відпив ковточок, і його пересмикнуло. — Шкода, що не можна додавати цукру.

— А від чого...? — почав було Гаррі, але Люпин перебив його на півслові.

— Я щось погано себе почуваю, — сказав він. — Це єдине, що мене рятує. Мені дуже пощастило працювати разом з професором Снейпом. Це зілля мало хто вміє варити.

Професор Люпин відсьорбнув ще один ковток, а Гаррі ледве стримався, щоб не вибити келиха йому з рук.

— Професор Снейп дуже цікавиться темними мистецтвами, — проказав він.

— Справді? — озвався Люпин і відсьорбнув ще.

— Навіть кажуть... — Гаррі завагався, а тоді відчайдушно додав: — кажуть, що він піде на все, тільки б здобути посаду вчителя захисту від темних мистецтв!

Люпин допив келиха і скривився.

— Жахливе вариво, — сказав він. — Ну, Гаррі, мабуть, я ще трохи попрацюю. Побачимося на бенкеті.

— Добре, — сказав Гаррі і поставив на стіл чашку.

Спорожнілий Снейпів келих усе ще курився.

*

— Ось, тримай, — сказав Рон. — Взяли, скільки змогли... — На Гарріні коліна посипалася яскрава злива цукерків.

З першими сутінками Рон і Герміона вбігли у вітальню. Розчервонілі з холодного вітру, вони сяяли від задоволення.

— Дякую. — Гаррі взяв пакетик крихітних чорних перчортиків. — Ну, як там Гоґсмід? Де ви були?

Де вони тільки не були! І в крамниці магічного знаряддя "Дервіш і Бенґіс", і в магазині жартів "Зонко", і в "Трьох мітлах" — о-о, ті пінисті кухлі з гарячим маслопивом!...

— А пошта, Гаррі! Двісті сов, кожна на своїй поличці, у кожної свій колір, що позначає її швидкість!

— А в "Медових руцях" — нові сорти помадок. Куштуй, скільки хочеш! Ось, і тобі трохи...

— Здається, ми бачили велетня-людожера. Чесно, там у "Трьох мітлах" така публіка!..

— Шкода, що не можна було захопити трохи маслопива, воно так зігріває...

— А чим ти займався? — стурбовано запитала Герміона. — Готував уроки?

— Ні, — відповів Гаррі. — Люпин запросив мене до свого кабінету на чай. А потім там з'явився Снейп...

Він розповів їм про келих. Рон аж роззявив рота.

— І Люпин це випив? Йому що, життя обридло? — мало не задихнувся Рон.

Герміона глянула на годинник.

— Треба йти, за п'ять хвилин початок бенкету...

Вони вистрибнули крізь отвір у портреті і, продовжуючи розмовляти про Снейпа, злилися з юрбою.

— Але ж він... знаєте... — Герміона стишила голос і схвильовано озирнулася, — він не став би... труїти Люпина... на очах у Гаррі.

— Може, й так, — погодився Гаррі. Тим часом вони перетнули вестибюль і увійшли до Великої зали. Зала була прикрашена сотнями гарбузів із засвіченими всередині свічками, цілими роями тріпотливих кажанів і морем оранжевого серпантину, що яскраво зміївся попід грозовою стелею.

Їжа була розкішна. Навіть Герміона і Рон, які мало не лускали від медоворуцівських ласощів, наклали собі по дві порції усіх страв. Гаррі позирав на учительський стіл. Професор Люпин видавався бадьорим, він жваво перемовлявся з учителем замовлянь Флитвіком. А ось Снейп щось надто часто зиркав на Люпина. Але, може, це тільки так здавалося?..