Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 96

— Якщо ти прийшов, щоб почути, як убиває Волдеморт. то я тебе розчарую, — заперечив йому Гаррі. Йому знову, як це вже не раз траплялося останніми днями, почав уриватися терпець. Не відводив очей від агресивного обличчя Захаріаса Сміта і був сповнений рішучості не дивитися на Чо. — Я не хочу говорити про Седрика Діґорі, зрозуміло? Тому, якщо ви прийшли заради цього, можете відразу собі йти, не марнуючи часу.

Він сердито глипнув на Герміону. Це ж вона виставила його тут диваком, а всі, зрозуміло, поприходили, бо їм цікаво послухати, наскільки буйна в нього фантазія. Проте ніхто не зрушив з місця, навіть Захаріас Сміт, котрий, однак, і далі пильно розглядав Гаррі.

— Отже, — знову заговорила тонесеньким голоском Герміона. — Отже... як я вже казала... якщо ви хочете навчитися захисту, то треба домовитись, як нам усе це робити, тобто, як часто зустрічатися і де саме...

— Чи правда, — втрутилася дівчина з довгою косою, поглядаючи на Гаррі, — що ти вмієш викликати патронуса? Усі зацікавлено загомоніли.

— Так, — дещо виклично підтвердив Гаррі.

— Матеріального патронуса? Ця фраза щось Гаррі нагадала.

— Е-е... а ти часом не знаєш мадам Боунз? — поцікавився він.

Дівчина усміхнулася.

— Це моя тітка, — пояснила вона. — Мене звати Сьюзен Боунз. Вона мені розповідала про слухання твоєї справи. То... це правда? Ти можеш вичаклувати патронуса-оленя?

— Так, — відповів Гаррі.

— Ого-го, Гаррі! — вражено вигукнув Лі. — Я й не підозрював!

— Мама наказала Ронові про це не патякати, — сказав Фред, усміхаючись до Гаррі. — Казала, що ти й так забагато привертаєш уваги.

— Вона не помилялася, — зітхнув Гаррі, а дехто з учнів засміявся.

Самотня відьма у вуалі легенько засовалася на місці.

— А чи ти справді вбив Василіска тим мечем, що лежить у Дамблдоровім кабінеті? — запитав Террі Бут. — Це мені розповів один портрет, коли я там був торік.

— Е-е... так, тим мечем, справді. — підтвердив Гаррі.

Джастін Фінч-Флечлі коротко свиснув, брати Кріві обмінялися захопленими поглядами, а Лаванда Браун сказала: "Ого"

Гаррі почало кидати в жар, і він боявся глянути на Чо навіть краєм ока.

— А коли ми були в першому класі, — повідомив Невіл, — він урятував філологічний камінь...

— Філософський, — прошипіла Герміона.

— Ну, так, цей камінь... від Відомо-Кого. — завершив речення Невіл.

Очі в Анни Ебот спали круглі, мов ґалеони.

— І це ще не згадуючи, — додала Чо (Гаррі глянув на неї побачив, що вона йому всміхається, і його серце ледь не вистрибнуло з грудей), — усіх тих завдань, що він виконав на Тричаклунському турнірі... подолав драконів, водяників і так далі...

За столом схвально загомоніли. У Гаррі всередині все приємно стислося. Він намагався не мати самовдоволеного вигляду. Після похвали Чо набагато важче було вимовити те, що він присягся їм сказати.

— Послухайте, — почав він, і всі негайно замовкли. — я... я не хочу здатися надто скромним чи як, але... мені при цьому серйозно допомагали...

— Але не з драконами, — відразу втрутився Майкл Корнер. — То був крутий політ..

— Та ну... — пробелькотів Гаррі, знаючи, що з цим важко було б не погодитися.

— А цього літа тобі ніхто не допомагав здихатися дементорів. — додала Сьюзен Боунз.

— Це так, — знову погодився Гаррі. — ну що ж, дещо мені вдалося без жодної допомоги, але...

— Ти що, хочеш викрутитися й нічого не показати? — здивувався Захаріас Сміт.

— Послухай, — втрутився Рон. перш ніж Гаррі встиг заговорити. — може б ти заткнувся?

Мабуть, Рона зачепило за живе слово "викрутитися", бо він тепер пожирав Захаріаса такими очима, ніби хотів його добряче віддухопелити.

Захаріас почервонів і почав виправдовуватись:

— Ми прийшли чогось від нього навчитися, а він тепер каже, що нічого не може.

— Він такого не казав, — гримнув Фред.

— Може, тобі прочистити вуха? — поцікавився Джордж, витягаючи з пакета з емблемою крамнички "Зонко" якусь довжелезну металеву штуку загрозливого вигляду.

— Або якусь іншу частину тіла. Нам однаково, куди її застромити, — додав Фред.

— Ідемо далі, — поквапилася розрядити обстановку Герміона, — то ми погоджуємося брати в Гаррі уроки?

Усі схвально загомоніли. Захаріас склав на грудях руки Й нічого не сказав, мабуть, тому, що не відводив очей від інструмента у Фредових руках.

— Добре, — з полегшенням зітхнула Герміона. — Тоді наступне запитання: як часто ми будемо збиратися. Думаю, треба не рідше одного разу на тиждень...

— Стривай, — втрутилася Анжеліна, — ще ж треба узгодити, щоб не збігалося з нашими тренуваннями.

— Так, — погодилася Чо, — і з нашими теж.

— І з нашими, — додав Захаріас Сміт.

— Думаю, ми зможемо домовитися про вечір, який влаштує всіх, — нетерпляче сказала Герміона, — але зрозумійте, як це важливо! Ми навчимося захищатися від В-волде-мортових смертежерів...

— Добре сказано! — бовкнув Ерні Макмілан, від якого Гаррі вже давно сподівався щось почути. — Я особисто вважаю, що це дуже важливо, мабуть, найважливіше за все, що ми цього року будемо робити, навіть за майбутні СОВи!

Він обвів усіх очікувальним поглядом, наче сподівався, що хтось вигукне: "Та що ти таке верзеш!". Але ніхто не озвався, тож він провадив далі:

— Я особисто не розумію, чому міністерство нав'язало нам таку недолугу вчительку в такий вирішальний час. Там, очевидно, заперечують сам факт повернення Відомо-Кого, але навіщо призначати вчительку, яка активно перешкоджає нам виконувати захисні закляття?

— На нашу думку, Амбридж не хоче, щоб ми вивчали на практиці захист від темних мистецтв, — сказала Герміона, — бо має якусь... якусь божевільну манію — начебто Дамблдор створює з учнів таку собі приватну армію. Вона вважає, що він налаштовує нас проти міністерства.

Ця новина приголомшила майже всіх, окрім Луни Лавґуд.

— Бо в цьому є сенс, — мовила вона. — Зрештою, має ж Корнеліус Фадж свою приватну армію.

— Що? — розгублено перепитав Гаррі, якого просто ошелешила така інформація. — Так, він має армію геліопатів, — урочисто сказала Луна.

— Нічого він не має, — заперечила Герміона.

— Ні, має, — сказала Луна.