Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 83

І ось тобі ще одна моя порада. Як я вже натякав, режимові Дамблдора в Гоґвортсі невдовзі мабуть, буде покладено край. Ти маєш, Роне, виявляти вірність не йому, а школі й міністерству. Мені дуже прикро чути, що професорка Амбридж поки що має від учительського колективу досить незначну підтримку своїх намагань провести в Гоґвортсі необхідні зміни, яких так палко домагається міністерство (хоча з наступного тижня вона відчує значне полегшення — знову ж таки, читай завтрашній "Щоденний віщун"!). Скажу лише таке — учень, що виявить зараз готовність допомагати професорці Амбридж, має великі шанси стати через кілька років старостою всієї школи!

Мені шкода, що влітку не мав нагоди бачити тебе довше: Мені прикро критикувати власних батьків, але боюся, що не зможу мешкати з ними під одним дахом, поки вони будуть пов'язані з тими небезпечними типами з Дамблдорового оточення. (Якщо колись писатимеш листа матері, то можеш їй повідомити, що такий собі Стержис Подмор, великий приятель Дамблдора, був недавно ув'язнений в Азкабані з незаконне проникнення в міністерство. Можливо, хоч це відкриє їм очі на те, з якими дрібними злочинцями вони крутяться в одній компанії.) Вважаю, що мені дуже пощастило, оскільки я уник тавра пов'язаності з подібними людьми — навіть не знаю, як дякувати панові міністру за таку люб'язність з його боку — і дуже надіюся, Роне, що родинні почуття не засліплять тебе до такої міри, щоб ти не помічав хибної природи батьківських переконань та вчинків. Я щиро сподіваюся, що з часом вони усвідомлять, як помилялися, і буду, зрозуміло, готовий прийняти їхні вибачення, коли настане такий день. Прошу ретельно обміркувати мої слова, особливо ті, що стосуються Гаррі Поттера, і ще раз вітаю тебе з обранням старостою.

Твій брат,

Персі.

Гаррі подивився на Рона.

— Ну... якщо ти хочеш, — сказав він таким тоном, ніби все це був жарт, — е-е... як там? — він звірився з листом Персі, — ...а, так... "порвати стосунки" зі мною, клянуся не впадати в шал.

— Віддай, — простяг Рон руку. — Він... — почав Рон, роздираючи листа надвоє, — найбільше... — подер його начетверо, — у світі... — клаптів стало вісім, — лайно . Рон пожбурив клапті в камін.

— Треба якось усе це закінчити, поки не настав світанок, — бадьоро сказав він Гаррі, беручись за реферат для професорки Сіністри.

Герміона якось дивно глянула на Рона.

— Ох, давайте сюди, — раптом сказала вона.

— Що? — не зрозумів Рон.

— Дайте сюди, я перегляну й виправлю.

— Ти серйозно? Ох, Герміоно, ти врятувала нам життя, — зрадів Рон. — Як тобі віддячити?...

— Можете сказати: "Обіцяємо більше ніколи не відкладати домашні завданя на потім". — І вона простягла руку по їхні реферати, не в змозі приховати втіху.

— Велике тобі мерсі , Герміоно, — втомлено сказав Гаррі, передав їй реферат і впав у крісло, тручи очі.

Минула північ, і у вітальні не було вже нікого, крім трьох друзів та Криволапика. Стояла тиша, яку порушувало тільки порипування Герміониного пера, коли вона викреслювала то тут, то там речення в їхніх рефератах, та ще шелестіння сторінок, коли вона звіряла різні факти, зазираючи в розкидані на столі довідники. Гаррі був зовсім виснажений. А ще він відчував якусь дивно-хворобливу порожнечу в грудях, пов'язану не з утомою, а з тим листом, почорнілі рештки якого дотлівали в каміні.

Він знав, що половина гоґвортських учнів вважає його дивним, навіть ненормальним. Знав, що в "Щоденному віщуні" місяцями друкувалися дошкульні натяки на його адресу. Та зовсім інакше було побачити це все на пергаменті як ось у листі від Персі, довідатися, що Персі радив Ронові порвати з ним і навіть доносити на нього професорці Амбридж. Тепер Гаррі значно чіткіше усвідомив усю серйозність свого становища. Він знав Персі ось уже чотири роки, залишався в його будинку на літні канікули, ділив з ним один намет на Кубку світу з квідичу, навіть отримав від нього торік найвищі оцінки за друге завдання Три чаклунського турніру, — і от тепер Персі вважав його неврівноваженим і навіть шаленим.

Гаррі раптом відчув хвилю тепла до свого хрещеного батька і подумав, що Сіріус, мабуть, єдиний міг зрозуміти його теперішні почуття, бо перебував у схожій ситуації. Майже всі в чаклунській громаді вважали його небезпечним убивцею і великим прихильником Волдеморта, і він мусив терпіти це ось уже чотирнадцять років...

Гаррі кліпнув очима, бо раптом побачив у каміні таке, чого там не могло бути. Воно з'явилося на мить і відразу зникло. Ні... це неможливо... йому привиділося, бо він саме думав про Сіріуса...

— Тепер усе це запиши, — сказала Герміона Ронові й підштовхнула до нього реферат, а також списаний нею аркуш, — а тоді додай висновок, який я для тебе написала.

— Герміоно, кращої за тебе людини я ще ніколи не зустрічав, — ледь чутно сказав Рон, — і якщо я буду колись з тобою неввічливий...

— ...я зрозумію, що ти знову став самим собою, — глузливо додала Герміона. — Гаррі, твій реферат нормальний, окрім оцього рядка наприкінці. Ти, мабуть, не розчув добре професорку Сіністру, бо супутник Європа вкритий льодом, а не глодом... Гаррі?

Гаррі зсунувся з крісла і став навколішки на обсмаленому й пошарпаному килимку біля каміна, втупившись у вогонь. — Е-е... Гаррі? — невпевнено протяг Рон. — Чому ти там сидиш?

— Бо я щойно бачив у каміні голову Сіріуса, — відповів Гаррі.

Він сказав це дуже спокійно. Зрештою, він уже бачив торік Сіріусову голову саме в цьому каміні і навіть розмовляв з нею. Але, з іншого боку, він не був певний, що справді її щойно бачив... вона так швидко зникла...

— Голову Сіріуса? — перепитала Герміона. — Тобто так само, як тоді, під час Тричаклунського турніру, коли він хотів з тобою поговорити? Але зараз би він такого не робив, це дуже... Сіріусе!

Вона затамувала подих, дивлячись на вогонь. Рон випустив з рук перо. Просто серед полум'я стирчала Сіріусова голова. Довжелезне чорне волосся спадало на його усміхнене обличчя.

— Я вже було подумав, що ви підете спати до того, як усі розійдуться, — сказав він. — Щогодини тут вигулькував.

— Ти щогодини вигулькував отут, у каміні? — мало не розреготався Гаррі.