Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 68

— Якщо ви добре вивчите теорію, то легко виконаєте закляття під надійним контролем екзаменаторів, — відмахнулася професорка.

— Без попередніх практичних вправ? — недовірливо перепитала Парваті. — Ви хочете сказати, що вперше виконувати закляття нам доведеться прямо на іспитах?

— Повторюю, якщо ви добре вивчите теорію...

— А яка користь з тієї теорії в реальному світі? — знову втрутився Гаррі, піднявши руку.

Професорка Амбридж глянула на нього.

— Це школа, містере Поттере, а не реальний світ, — лагідно проспівала вона.

— То ми хіба не повинні готуватися до того, що нас там чекає?

— Вас там нічого не чекає, містере Поттере.

— Он як? — саркастично перепитав Гаррі. Цілісінький день він ледве стримувався, а тепер остаточно втрачав самовладання.

— Кому, як ви гадаєте, спаде на думку нападати на дітей, таких, як ви? — запитала професорка Амбридж гидким медвяним голосом.

— Гм, дайте-но подумати... — Гаррі удавано замислився. — А може... Лорду Волдеморту ?

Ронові перехопило подих. Лаванда Браун тихо зойкнула. Невіл мало не впав зі стільця. Але професорка Амбридж навіть не зморгнула. Вона дивилася на Гаррі зі зловтішним виразом обличчя.

— Знімаю десять очок з Ґрифіндору, містере Поттере. Учні сиділи мовчки й нерухомо. Дивилися — хто на Амбридж, а хто на Гаррі.

— А тепер би я хотіла вам дещо уточнити. Професорка Амбридж підвелася й нахилилася до них, упершись у стіл короткими розкаряченими пальцями.

— Вам казали, що певний темний чаклун відродився з мертвих...

— Він не був мертвий, — сердито заперечив Гаррі, — але так, він відродився!

— Містере — Поттере — ваш — гуртожиток — і — так — уже — втратив — через — вас — десять — очок — то — не — погіршуйте — собі — ситуацію, — протарабанила професорка Амбридж на одному подиху, не дивлячись на нього. — Як я вже сказала, вас поінформували, нібито певний темний чаклун знову на свободі. Це брехня .

— Це НЕ брехня! — крикнув Гаррі. — Я його бачив, я з ним бився!

— Вас покарано, містере Поттере! — переможно виголосила професорка Амбридж. — Завтра ввечері. О п'ятій годині. В моєму кабінеті. Повторюю, це брехня . Міністерство магії гарантує, що вам не загрожує жоден темний чаклун. Якщо когось і далі це турбує, обов'язково підходьте до мене в будь-який позаурочний час. Якщо хтось буде вас залякувати побрехеньками про відроджених темних чаклунів, повідомляйте мені. Я вам допоможу. Я ваш товариш. А тепер попрошу читати далі. Сторінка п'ята, "Основи для початківців".

Професорка Амбридж знову сіла за свій стіл. А ось Гаррі навпаки, звівся на ноги. Усі дивилися на нього. Шеймус був напівпереляканий, напівзахоплений.

— Гаррі, не треба! — пошепки попередила його Герміона, тягнучи за рукав, але Гаррі відсмикнув руку.

— Отже, якщо вас послухати, то виявляється, що Седрик Діґорі пішов на той світ за власним бажанням? — запитав тремтячим голосом Гаррі.

Усім у класі перехопило дух, адже досі ніхто з них, окрім Рона й Герміони, не чув Гарріної розповіді про події тієї ночі, коли помер Седрик. Вони пожирали поглядами і Гаррі, і професорку Амбридж, що дивилася на нього без жодного сліду фальшивої посмішки на вустах.

— Смерть Седрика Діґорі — то трагічний випадок, — холодно відповіла вона.

— Це було вбивство, — заперечив Гаррі. Він відчував, що весь тремтить. Він майже нікому про це не розповідав, а тут з нього не зводили поглядів усі тридцятеро його однокласників. — Його вбив Волдеморт, і ви це знаєте.

Обличчя професорки Амбридж нічого не виражало. Якусь мить Гаррі думав, що вона зараз на нього закричить. Але вона сказала своїм найшовковішим, найсолодшим голосочком маленької дівчинки: — Підійдіть-но сюди, любий містере Поттере.

Він відштовхнув стільця, пройшов повз Рона з Герміоною і наблизився до вчительського столу. Відчував, як усі в класі затамували подих, та був такий розлючений, що не думав про наслідки.

Професорка витягла зі своєї сумочки сувійчик рожевого пергаменту, розклала його на столі, вмочила перо в каламар і почала щось писати, так низько схилившись, що Гаррі нічого не бачив. Усі мовчали. За якусь хвилину вона згорнула пергамент і вдарила по ньому чарівною паличкою. Він щільно запечатався, і Гаррі вже не міг би його відкрити.

— Занесіть це професорці Макґонеґел, мій любий, — звеліла професорка Амбридж, передаючи йому записку.

Гаррі мовчки її взяв, повернувся і пішов з класу, з сиилою грюкнувши за собою дверима. Він мало не побіг коридором, стискаючи записку; звернув за ріг і наштовхнувся на Півза Полтерґейста, коротуна з широким ротом, що плив у повітрі на спині, жонглюючи чорнильницями.

— Овва, це ж уті-путі Поттер! — крякнув Півз і впустив дві чорнильниці. Ті розбилися на друзки, заляпавши стіни чорнилом. Гаррі сердито відскочив.

— Іди геть, Півзе.

— Ой-ой-ой, наш психопат — тер сердиться, — глузував Півз, переслідуючи Гаррі в повітрі. — І що цього разу, мій друже Поттюнчику? Чуєш голоси? Бачиш видіння? Розмовляєш... — Півз висолопив язика і голосно засичав, — парсссел ... мовами ?

— Я тобі сказав, іди ГЕТЬ! — крикнув Гаррі, збігаючи сходами донизу, але Півз з'їхав разом з ним по поручнях:

Хтось каже, що він гавкає, мов песик на корів,

"Сумний він, — кажуть інші, — не треба лікарів."

Та Півз чудово знає: наш Поттерчик — здурів!

— ЗАМОВКНИ!

Ліворуч відчинилися двері й зі свого кабінету вийшла похмура й чимось стурбована професорка Макґонеґел.

— Чого це ти тут розкричався, Поттере? — гримнула вона, а Півз радісно захихотів і зник. — Чому ти не на уроках?

— Мене вислали до вас, — незграбно відповів Гаррі.

— Вислали? Як це вислали ?

Він подав записку від професорки Амбридж. Професорка Макґонеґел насупилася, взяла записку, розпечатала її ударом чарівної палички, розгорнула й почала читати. Очі її за квадратними окулярами ковзали туди-сюди і з кожним Рядком звужувалися.

— Зайди сюди, Поттере.

Гаррі пішов за нею в кабінет. Двері за його спиною автоматично зачинилися.