Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 58

— Чудово, — аж застогнав від насолоди Рон, схопив найближчий таріль з відбивними й почав накладати їх на свою тарілку, а Майже-Безголовий Нік сумовито глянув на нього.

— То що ти там казав перед Сортуванням? — запитала в привида Герміона. — Про попередження Капелюха.

— А, так, — зрадів Нік, що знайшов причину відвернутися від Рона, котрий з якимось аж непристойним завзяттям наминав смажену картоплю. — Я чув, що Капелюх і раніше колись робив попередження, причому саме тоді, як виявляв ознаки наближення серйозної небезпеки для школи. І завжди зазвичай він радив одне й те самісіньке: будьте разом, ваша внутрішня сила в єдності.

— Аин аєо ола ебеесі яшо ін осий аею? — здивувався Рон. Він так набив рота їжею, що Гаррі здивувався, як Рон узагалі зміг видушити бодай якісь звуки.

— Я перепрошую? — ввічливо перепитав Майже-Безголовий Нік, а ось Герміона подивилася на це з відразою. Рон насилу все проковтнув і знову повторив: — А як він знає, що школа в небезпеці, якщо він простий Капелюх?

— Гадки не маю, — відповів Майже-Безголовий Нік. — Хоч він, звичайно, мешкає в Дамблдоровім кабінеті, тож, мабуть, щось там і підслуховує.

— І він хотів би, щоб усі гуртожитки потоваришували? — Гаррі глянув на слизеринський стіл, де вся увага була прикута до Драко Мелфоя. — Дідька лисого.

— Але ж не можна ставати в позу, — докірливо сказав Нік. — Мирна співпраця — ось у чому вихід. Ми, привиди, також належимо до різних гуртожитків, але підтримуємо приятельські стосунки. Попри конкуренцію між Ґрифіндором та Слизерином, мені ніколи й на думку не спаде встрягати в суперечки з Кривавим Бароном.

— Бо ти його просто боїшся, — усміхнувся Рон.

Майже-Безголовий Нік сприйняв це як страшну образу.

— Боюся? Мене, сера Ніколаса де Мимзі-Порпінґтона, ще ніхто в житті не звинуватив у боягузтві! Шляхетна кров, що тече в моїх жилах...

— Яка кров? — перепитав Рон. — Її в тебе вже нема...

— Це мовний зворот! — роздратувався Майже-Безголовий Нік, а його голова загрозливо захиталася на майже перерубаній шиї. — Я гадаю, що й надалі володію правом вживати будь-які слова та вирази, хоч мені й відмовлено в насолоді їсти й пити! Але я вже цілком звик до недолугих учнівських жартів стосовно моєї смерті! Можу вас запевнити!

— Нік, та він і не думав з тебе сміятися! — виправдовувалася Герміона, люто зиркаючи на Рона.

На жаль, Ронів рот знову був такий набитий, що він зміг видушити з себе лише "О аю еед им иаати", що, на Нікову думку, не вважалося достатнім вибаченням. Він піднявся в повітря, поправив свого капелюха з пір'їнами й поплив на другий край стола, де зупинився між братами Кріві — Коліном та Денісом.

— Дуже гарно, Роне, — скривилася Герміона.

— Що? — обурився Рон, нарешті проковтнувши свою їжу. — Мені вже не можна задати просте запитання?

— Ой, перестань, — роздратовано буркнула Герміона, і після цього вони вже між собою не розмовляли.

Гаррі так звик до їхніх суперечок, що навіть не намагався їх помирити. Вирішив, що краще присвятити час біфштексові та пирогові з м'ясом, а тоді величезній таці його улюблених тістечок з мелясою.

Коли всі учні наїлися й галас у залі знову почав голоснішати, Дамблдор ще раз звівся на ноги. Розмови миттю вщухли і всі повернулися до директора. Гаррі відчував приємну сонливість. Десь нагорі його чекало ліжко зі стовпчиком на кожному розі, неймовірно тепле й м'якеньке...

— А тепер, як ми вже перетравлюємо наш розкішний бенкет, прошу кілька хвилин вашої уваги для звичних оголошень перед початком року, — сказав Дамблдор. — Доводжу до відома першокласників, що учням заборонено відвідувати ліс на території школи — про це не варто забувати і деяким нашим старшокласникам. (Гаррі, Рон і Герміона обмінялися посмішками.)

Містер Філч, наш сторож, попросив мене — вже в чотириста шістдесят друге, згідно з його підрахунками — нагадати вам усім, що в шкільних коридорах не можна користуватися ані чарами, ані деякими іншими речами, величенький перелік яких висить на дверях кабінету містера Філча.

Маємо цього року дві зміни в складі наших учителів. Нам дуже приємно знову привітати професорку Граблі-Планку, котра вестиме уроки догляду за магічними істотами. З великим задоволенням хочу вам також відрекомендувати професорку Амбридж, нашу нову вчительку захисту від темних мистецтв.

Пролунали ввічливі, хоч і не особливо бурхливі оплески, а Гаррі, Рон і Герміона обмінялися переляканими поглядами, бо ж Дамблдор не сказав, як довго викладатиме Граблі-Планка.

Дамблдор вів далі:

— Проби кандидатів у квідичні команди гуртожитків відбудуться...

Він раптом зупинився й допитливо глянув на професорку Амбридж. Та, стоячи, була не набагато вища, ніж сидячи, тож певний час ніхто не розумів, чому замовк Дамблдор — аж доки професорка Амбридж не прокашлялася ("гм, гм") — і всі зрозуміли, що вона приготувалася виголосити промову.

Дамблдор розгубився хіба що на мить, а тоді швиденько сів і зацікавлено вдивлявся в професорку Амбридж, мовби тільки й мріяв, щоб її вислухати. Інші вчителі не зуміли так хутко приховати свій подив. Брови професорки Спраут так піднялися, що просто зникли в її розкуйовдженому волоссі, а таких тонких вуст у професорки Макґонеґел Гаррі досі не бачив. Дамблдора ще ніколи не перебивав жоден новий учитель. Багато учнів глузливо посміхалися; ця жінка явно не знала гоґвортських правил поведінки.

— Дякую вам, пане директоре, — самовдоволено усміхнулася професорка Амбридж, — за ці гарні привітальні слова.

Вона мала тоненький, з придихом, голос, наче в маленької дівчинки, а на Гаррі знову накотилася незрозуміла хвиля неприязні. Він відчував відразу до всього, пов'язаного з нею, починаючи з її дурнуватого голосу й закінчуючи пухнастим рожевим джемпером. Вона ще раз легенько прокашлялась ("гм, гм") і повела далі.

— Мушу сказати, що дуже приємно повернутися в Гоґвортс! — Вона всміхнулася, показавши гостресенькі зубки. — І побачити навколо такі щасливесенькі дитячі обличчя!

Гаррі озирнувся. Він не помітив жодного щасливого обличчя. Навпаки, всі здавалися трохи здивованими, що до них звертаються, мов до п'ятирічних діток.