Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 241

— Сіріус Блек, — відповів Нік.

— Але ж ти повернувся! — розсердився Гаррі. — Ти зумів... помер... але не зник...

— Чарівники можуть залишати на землі свій відбиток, примарно тинятися там, де бували за життя, — сказав нещасний Нік. — Але цей шлях обирають лише одиниці.

— Але чому? — здивувався Гаррі. — Нічого... Це не має значення... Сіріусу начхати, що це не таке вже й поширене явище. Він повернеться, я знаю!

Він так завзято в це повірив, що навіть зиркнув на двері, на якусь частку секунди впевнений, що ось-ось побачить перламутрово-білого, прозорого й усміхненого Сіріуса, що наближається до Гаррі.

— Він не повернеться, — повторив Нік. — Він піде... далі.

— Як це "піде далі"? — швидко перепитав Гаррі. — Куди далі? Слухай... а що взагалі стається, коли помираєш? Куди потрапляєш? Чому не всі повертаються? Чому тут так мало привидів? Чому?..

— Я не можу відповісти, — сказав Нік.

— Але ж ти й сам мертвий? — почав дратуватися Гаррі. — Кому ж відповісти, як не тобі?

— Я злякався смерті, — ледь чутно пояснив Нік. — Вирішив залишитися. Іноді думаю, що не треба було... бо це ж і не тут, і не там... тобто я й не тут, і не там, правду кажучи... — Він сумно всміхнувся. — Гаррі, мені не розкрилися таємниці смерті, бо замість неї я обрав нікчемну імітацію життя. Гадаю, що вчені чаклуни досліджують це питання у відділі таємниць...

— Не згадуй мені про той відділ! — розсердився Гаррі.

— Мені прикро, що я нічим не можу допомогти, — ввічливо сказав Нік. — Але вибач... там же бенкет, сам розумієш...

І він вилетів з класу, а самотній Гаррі втупився у стіну, в якій розчинився Нік.

Гаррі здавалося, що він іще раз втратив хрещеного батька, коли зникла надія хоч би колись його побачити чи поговорити з ним. Неприкаяно поплентався безлюдним замком, не знаючи, чи доведеться йому ще колись у житті відчувати радість.

Завернув у коридор, що вів до Гладкої Пані й побачив, що попереду хтось чіпляє на дошку оголошень якусь записку. Уважніше придивився й упізнав Луну. Не було де заховатися, та й вона, мабуть, почула його кроки. Врешті-решт, Гаррі зараз просто не мав сили когось уникати.

— Привіт, — якось непевно сказала Луна й позадкувала від дошки оголошень.

— А чого це ти не на бенкеті? — спитав Гаррі.

— Бо я розгубила майже всі свої речі, — безтурботно пояснила Луна. — їх у мене беруть і ховають, знаєш. Але сьогодні вже останній вечір, і я мушу все позбирати, тому й розвішую оголошення.

Вона вказала на дошку, до якої і справді приколола перелік втрачених нею книжок і одягу з благанням повернути.

Гаррі раптом охопило дивне відчуття, зовсім не схоже на злість чи горе, що переповнювали його після загибелі Сіріуса. Він не зразу збагнув, що йому стало жаль Луну.

— А навіщо комусь ховати твої речі? — спохмурнів він.

— Мабуть тому, — стенула вона плечима, — що всі мене вважають дивакуватою, знаєш. Дехто взагалі обзиває Лунатичкою Лавґуд.

Гаррі глянув на неї і його жаль до Луни посилився.

— Це не причина, щоб ховати твої речі, — рішуче заявив він. — Допомогти тобі шукати?

— Та ні, — всміхнулася Луна. — Усе знайдеться, завжди врешті-решт знаходиться. Просто я хотіла спакуватися зараз. Та нехай... А ти чому не на бенкеті?

Гаррі стенув плечима. — Та щось не маю настрою.

— Бачу, що не маєш, — погодилася Луна, дивлячись на нього своїми дивно імлистими опуклими очима. — Той чоловік, якого вбили смертежери — він був твій хрещений батько, правда? Мені казала Джіні.

Гаррі легенько кивнув, але чомусь відчув, що його зовсім не роздратувало, коли Луна заговорила про Сіріуса. Пригадав, що вона теж бачить тестралів.

— А ти... — почав він, — бачила, як хтось помирав?

— Так, — просто сказала Луна, — моя мама померла. Вона була дивовижна чарівниця, але дуже любила експериментувати, і якось одне її закляття подіяло не так, як очікувалося. Мені було дев'ять років.

— Я тобі співчуваю, — пробелькотів Гаррі.

— То було жахливо, — ніби між іншим сказала Луна. — Мені й досі буває дуже сумно. Але ж у мене є тато. Та й узагалі, це ж не означає, що я вже ніколи мами не побачу, правда?

— Е-е... справді? — непевно перепитав Гаррі. Луна здивовано похитала головою.

— Ой, та ну тебе. Ти ж сам чув їх за завісою. Чи ні?

— Ти маєш на увазі...

— У тій залі з аркою. Просто вони ховалися від нас, та й усе. Ти ж їх чув.

Вони дивилися одне на одного. Луна ледь помітно всміхалася. Гаррі не знав, що й казати чи що думати. Луна вірила в такі химерні речі... але ж він був переконаний, що також чув голоси за завісою.

— А може, все ж допомогти тобі шукати речі? — запитав він.

— Та ні, — відмовилася Луна. — Піду я, мабуть, на бенкет, з'їм якийсь пудинг, а тим часом усе й з'явиться... завжди врешті-решт з'являється... Ну, гарних тобі канікул, Гаррі.

— Ага... тобі теж.

Гаррі дивився, як вона йде, і відчував, що жахливий тягар у грудях трохи полегшав.

На другий день усі розїжджалися. Поїздка на "Гогвортському експресі" була насичена подіями. По-перше. Мелфой, Креб і Ґойл, які цілісінький тиждень тільки й чекали нагоди напасти, коли поблизу не буде вчителів, спробували влаштувати на Гаррі засідку, коли він вертався з туалету. Можливо, напад їм би вдався, якби вони, на свою біду, не засіли якраз навпроти купе з членами ДА. Ті крізь скляні двері побачили, що діється, і всі як один кинулися Гаррі на допомогу. Коли Ерні Макмілан, Анна Ебот, Сьюзен Боунз, Джастін Фінч-Флечлі, Ентоні Ґольдштейн і Террі Бут випробували на Мелфоєві, Кребові й Ґойлові безліч різних заклять та замовлянь, яких навчав їх Гаррі, ті почали нагадувати трьох велетенських слизняків, чомусь одягнених у гоґвортську шкільну форму. Гаррі, Ерні й Джастін запхнули їх на багажну полицю й полишили там киснути.

— Дуже хотілось би побачити обличчя Мелфоєвої матері, коли він злазитиме з поїзда, — з помітним задоволенням сказав Ерні, дивлячись, як зверху звивається Мелфой. Ерні не забув приниження, що його зазнав від Мелфоя, коли той, будучи короткий час членом інквізиторського загону, зухвало зняв очки з Гафелпафу.

— А от Ґойлова мати, мабуть, зрадіє, — додав Рон, який прийшов перевірити, що там була за метушня. — Він тепер значно гарніший... до речі, Гаррі, там уже під'їхав візочок з харчами, якщо ти чогось хочеш...