Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 214

Гаррі міцно вхопився за гриву найближчого тестрала, поставив ногу на пеньок і незграбно виліз на шовковисту кінську спину. Тестрал не пручався, тільки крутив головою, шкірив ікла і намагався ще раз лизнути мантію.

Щоб почуватися безпечніше, Гаррі притиснувся колінами там, де крила з'єднувалися з тілом, і озирнувся. Невіл тим часом перехилився через спину іншого тестрала й намагався тепер закинути на нього свою коротку ногу. Луна всілася на свого коня боком і буденно розправляла мантію, ніби їздила так щодня. А Рон, Герміона й Джіні завмерли з роззявленими ротами й витріщеними очима.

— Що таке? — запитав Гаррі.

— А як ми маємо сідати? — слабким голосом промовив Рон. — Ми ж їх не бачимо.

— Ой, та це легко, — Луна зісковзнула зі свого тестрала й підійшла до Рона, Джіні й Герміони. — Йдіть сюди...

Вона потягла їх до інших тестралів і допомогла по черзі повилазити на спини. Усі троє страшенно нервувалися. Луна поклала їхні руки на гриви, наказала триматися міцно й повернулася до свого тестрала.

— Якесь божевілля, — пробелькотів Рон, боязко проводячи рукою по шиї коня. — Завал... Якби я його хоч бачив...

— Нехай краще залишається невидимим, — несхвально буркнув Гаррі. — Ну що, всі готові?

Вони ствердно кивнули, і Гаррі побачив, як напружилися під мантіями їхні коліна.

— Добре...

Він глянув на чорний лискучий загривок свого тестрала й ковтнув слину.

— Міністерство магії, вхід для відвідувачів, Лондон, — невпевнено промовив він. — Е-е... якщо ви знаєте... як туди добиратися...

Якусь мить тестрал навіть не ворушився. А тоді розгорнув свої крила, ледь не змівши Гаррі, зігнув ноги — і так швидко й стрімко рвонув угору, що Гаррі мусив руками й ногами міцно вчепитися в його кістлявий круп, щоб не впасти. Заплющив очі й притис обличчя до шовковистої гриви. Продершись крізь найвищі гілки дерев, вони вилетіли в криваво-червоний захід сонця.

Гаррі, мабуть, ще ніколи так швидко не літав. Тестрал промчав над замком, майже не махаючи своїми широченними крильми. Прохолодне повітря било по обличчю. Примружившись від вітру, Гаррі озирнувся й побачив п'ятьох товаришів, що летіли за ним. припавши до ший своїх тестралів. щоб їх не здуло.

Пролетіли над територією Гоґвортсу, проминули Гоґсмід. Внизу пропливали гори й виярки. Уже сутеніло, і Гаррі бачив скупчення вогників, коли вони проминали села, і звивисту дорогу, якою піднімалася самотня машина...

— Повний прикол! — ледве розчув Гаррі за спиною Ронів крик і уявив собі, що можна відчувати, якщо кулею мчати на такій висоті, не бачачи навіть, на чому летиш.

Сутеніло. Темно-фіолетове небо всіяли крихітні срібні зорі, і незабаром лише за вогнями маґлівських містечок можна було зорієнтуватися, як високо та з якою швидкістю вони летять. Гаррі міцно обхопив руками кінську шию, прагнучи летіти ще швидше. Скільки вже часу минуло відтоді, як він побачив Сіріуса, що лежав на підлозі відділу таємниць? Як довго він ще зможе чинити опір Волдемортові? Гаррі був упевнений лише в тому, що його хрещений батько не виконав Волдемортового бажання, і не помер, бо тоді Гаррі відчув би Волдемортів тріумф або лють — шрам відразу почав би нестерпно пекти, як це було в ніч нападу на містера Візлі.

Темрява дедалі густішала. Обличчя в Гаррі затерпло и замерзло, ноги заніміли від стискання тестралових боків, але він не наважувався міняти позу, щоб не зірватися... Від пронизливого свисту повітря позакладало у вухах, в роті пересохло від холодного нічного вітру. Не мав уявлення, як далеко вони залетіли. Усю надію покладав на тестрала, що цілеспрямовано мчав кудись у ніч, зрідка помахуючи крильми.

Якщо вони запізняться...

Він ще живий, ще бореться, я це відчуваю...

Якщо Волдеморт зрозуміє, що Сіріуса не зламати... Я це відчув би...

Раптом Гаррі у грудях усе ніби обірвалося: тестралова голова зненацька нахилилася до землі, і Гаррі аж зісковзнув з його шиї на кілька сантиметрів униз. Нарешті вони заходили на посадку... Здалося, позаду почувся крик, Гаррі озирнувся, ледве втримавшись на коні, але ніхто, начебто, не падав... мабуть, когось просто налякала різка зміна напрямку, як і його самого.

Аж ось зусібіч почали насуватися яскраво-оранжеві вогні. Було видно дахи будинків, фари, що нагадували блискучі очі комах, блідо-жовті квадратики вікон. Ще трошки, і вони впадуть на тротуар. Гаррі з останніх сил ухопився за тестрала й зіщулився, очікуючи різкого удару, але кінь торкнувся землі легесенько, мов тінь, і Гаррі зісковзнув з його спини, озираючи вулицю, де недалечко від пошарпаної телефонної будки стояв той самий переповнений сміттям контейнер. У тьмяному оранжевому світлі вуличних ліхтарів важко було розібрати кольори.

Рон приземлився поряд з Гаррі і негайно зіскочив зі свого тестрала на тротуар.

— Більше ніколи... — аж заточився він. Спробував відійти від тестрала, та, не бачачи, наштовхнувся на нього ззаду й трохи не впав. — Ніколи в житті... Нічого гіршого я не переживав...

Джіні й Герміона торкнулися землі поруч з ним. Зістрибнули зграбніше, ніж Рон. але теж полегшено зітхнули, коли відчули під ногами тверду землю. Трохи згодом зіскочив з тестрала тремтячий Невіл, і легенько зісковзнула Луна.

— Куди тепер? — ввічливо спитала вона в Гаррі, немовби це була просто цікава екскурсія.

— Сюди, — відповів Гаррі. Вдячно поплескав свого тестрала, хутко підійшов до розбитої телефонної будки і відчинив дверцята. — Та заходьте! — поквапив він тих, хто вагався.

Рон і Джіні слухняно зайшли. За ними втислися Герміона, Невіл і Луна. Гаррі востаннє зиркнув на тестралів, що нишпорили в контейнері, обнюхуючи зогнилі недоїдки, і слідом за Луною заліз у будку.

— Хто там найближче до телефону, наберіть шість-два-чотири-чотири-два! — звелів він.

Рон якимось дивом вигнув руку і дотягся до телефонного диска. Коли диск відсюркотів, у будці пролунав холодний жіночий голос.

— Вітаємо вас у Міністерстві магії. Прошу назвати ваше прізвище та справу, в якій ви прийшли.

— Гаррі Поттер, Рон Візлі, Герміона Ґрейнджер, — затарабанив Гаррі, — Джіні Візлі, Невіл Лонґботом, Луна Лавґуд...