Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 211

— То чий це тепер ліс, людино? — закричав Бейн.

— Брудні покручі! — заверещала Амбридж, затуляючи голову руками. — Звірі! Дикі тварюки!

— Тихо! — крикнула Герміона, та було вже пізно. Амбридж махнула чарівною паличкою на Маґор'яна й вереснула:

— Зв'язатус!

Просто з повітря з'явилися мотузки, що, наче товстенні змії, міцно обмотали кентаврові груди й руки. Він гнівно заревів і став дибки, намагаючись вивільнитися, а інші кентаври кинулися в атаку.

Гаррі повалив Герміону на землю. Лежачи долілиць, він відчув дикий жах, коли навколо, мов грім, затупотіли копита, одначе кентаври з лютими криками їх перестрибували.

— Ні-і-і-і-і-і! — верещала Амбридж. — Ні-і-і-і-і-і-і... я перший заступник... не маєте права... пустіть мене, тварюки... ні-і-і-і-і!

Гаррі побачив червоний спалах і зрозумів, що вона спробувала вразити когось приголомшливим закляттям; а потім заверещала ще голосніше. Підвівши трохи голову, Гаррі побачив, що Бейн схопив Амбридж за поперек і підняв високо вгору. Вона звивалася й верещала з жаху. Її чарівна паличку впала на землю, і серце в Гаррі закалатало. Якби ж до неї дотягтися...

Та щойно він простяг руку, як на чарівну паличку наступило копито якогось кентавра й переламало її навпіл.

— Ану! — прогримів над Гарріним вухом голос, і груба волохата рука виринула мовби з повітря й поставила його на ноги. Герміону теж підняли з землі. Гаррі бачив над рухливими різномастими спинами й головами кентаврів, як Бейн поволік Амбридж кудись між дерева. Її безупинний вереск дедалі слабшав і врешті-решт його цілком заглушило тупотіння копит.

— А з цими що? — запитав суворий сивий кентавр, що тримав Герміону.

— Це молодняк, — пролунав неквапливий скорботний голос у Гаррі за спиною. — Ми не чіпаємо лошат.

— Ронане, це вони її сюди привели, — відказав кентавр, що міцно тримав Гаррі. — І не такі вони й молоді... оцей скоро досягне зрілості.

Він потрусив Гаррі за комір мантії.

— Будь ласка, — затамувавши подих, промовила Герміона, — будь ласка, не займайте нас, ми не поділяємо її думок, ми не працюємо в міністерстві! Ми сюди прийшли, бо сподівалися, що ви її від нас відженете.

З виразу обличчя сивого кентавра, який тримав Герміону, Гаррі відразу зрозумів, що, сказавши це, вона припустилася жахливої помилки. Сивий кентавр відкинув назад голову, люто затупотів задніми ногами й заревів: — Ти бачиш, Ронане? Вони вже такі самі пихаті, як і все їхнє плем'я! То ми мали виконати за тебе брудну роботу? Так, людська дівчино? Ми мали поводитись, як твої слуги, відганяти твоїх ворогів, наче слухняні пси?

— Ні! — пискнула пройнята жахом Герміона. — Прошу вас... я не це мала на увазі! Я просто сподівалася, що ви зможете... допомогти нам...

Що далі, то гірше.

— Ми не допомагаємо людям! — прогарчав той кентавр, що тримав Гаррі, ще міцніше його стискаючи й одночасно стаючи дибки — на якусь мить Гарріні ноги відірвалися від землі. — Наша раса живе своїм життям і цим пишається. Ми не дозволимо вам звідси піти й вихвалятися, що ми виконали вашу забаганку!

— Ми не збираємося такого казати! — закричав Гаррі. — Ми знаємо, що ви все робите з власної волі!

Але ніхто його, здається, не слухав.

Бородатий кентавр, що стояв оддалік, вигукнув: — Вони прийшли сюди непрохані й повинні за це відповісти!

На ці його слова табун відгукнувся схвальним ревінням, а якийсь сірої масті кентавр крикнув: — Відправмо їх до тої жінки!

— Ви ж казали, що не чіпаєте невинних! — закричала Герміона, і з її очей бризнули справжні сльози. — Ми вам нічого поганого не зробили, ми не погрожували вам чарівними паличками! Ми хочемо назад до школи, будь ласка, відпустіть нас...

— Ми не такі, як той зрадник Фіренце, людська дівчино! — вигукнув сивий кентавр, а його приятелі схвально заіржали. — Може, ти думала, що ми — гарненькі балакучі коні? Ми древнє плем'я, яке не терпітиме чаклунських зазіхань і образ! Ми не дотримуємося ваших законів, не визнаємо вашої вищості, ми...

Та вони так і не почули, чого ще не роблять кентаври, бо тієї миті на краю просіки щось так голосно затріщало, що Гаррі, Герміона й півсотні кентаврів миттю озирнулися. Кентавр знову кинув Гаррі на землю, сягнувши по лук і сагайдак зі стрілами. Герміона теж упала, і Гаррі кинувся до неї, але тут зловісно розхилилися два товстелезні стовбури, і між ними з'явилася гігантська постать велетня Ґропа.

Кентаври, що були найближче до нього, позадкували на тих, що стояли далі. Просіка перетворилася на ліс натягнутих луків та стріл. Усі цілилися у величезне сірувате обличчя, нависле над ними між густого плетива гілок. Ґроп дурнувато роззявив перекошеного рота. Було видно його схожі на цеглини жовті зуби, що відсвічували в напівтемряві, а тупі, багнистого кольору, очі звузилися, коли він покосився на істот біля його ніг, обплутаних обірваними канатами.

Він ще ширше роззявив рота.

— Геґер.

Гаррі не знав, що означає "геґер" і яка то мова. Його турбувало інше. Він стежив за Ґроповими ступнями, завдовжки з Гаррі. Герміона міцно стисла його руку. Кентаври принишкли й дивилися на велетня, що крутив величезною круглою головою з боку набік і теж розглядав тих, хто внизу, мовби щось шукав.

— Геґер! — ще наполегливіше гукнув він.

— Іде звідси, велетню! — крикнув Маґор'ян. — Тебе ніхто сюди не кликав!

Проте на Ґропа ці слова не справили ніякого враження. Він трохи нахилився (кентаври ще міцніше стисли в руках луки), а тоді заревів: — ГЕҐЕР!

Деякі кентаври занервувалися, а Герміона раптом зойкнула.

— Гаррі! — прошепотіла вона. — Здається, він намагається сказати "Геґрід"!

Саме в цю мить Ґроп помітив їх, єдиних людей серед моря кентаврів, і ще нижче нахилив голову, уважно до них приглядаючись. Гаррі відчув, як затремтіла Герміона, коли Ґроп знову широко роззявив рота і промовив глибоким гримотливим голосом: — Гермі.

— Господи, — Герміона так міцно стисла Гарріну руку, що та аж заніміла, а сама Герміона, здавалося, от-от зомліє, — він... він запам'ятав!

— ГЕРМІ! — заревів Ґроп. — ДЕ ГЕҐЕР?

— Я не знаю! — пропищала перелякана Герміона. — Вибач, Ґроп, але я не знаю!

— ҐРОП ХОЧЕ ГЕҐЕР!