Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 19

— Це ж хто? — зупинився Гаррі, тримаючи руки в кишенях.

— Та чимало людей...

— Ми бачили душ із двадцять, — додав Рон, — але, гадаю, їх більше.

Гаррі прискіпливо подивився на них.

— Ну? — його вимогливий погляд зупинявся то на Ронові, то на Герміоні.

— Е-е, — розгубився Рон. — Що ну?

— Волдеморт! — зірвався Гаррі так, що Рон і Герміона аж здригнулися. — Що діється? Що він задумав? Де він? Що робиться для того, щоб його зупинити?

— Ми ж тобі казали: нас не пускають на збори Ордену, — нервово пояснила Герміона. — Тому деталей ми не знаємо... хоч загалом у курсі, — поспішно додала вона, побачивши вираз Гарріного обличчя.

— Розумієш, Фред і Джордж винайшли видовжені вуха, — сказав Рон. — Дуже корисна штука.

— Видовжені?..

— Так, вуха. Щоправда, ми їх останнім часом не використовували, бо мама пронюхала про це і мало не ошаліла. Довелося Фредові й Джорджеві їх сховати, щоб мама не викинула. Але вони нам добре послужили до того, як мама довідалася. Ми знаємо, що дехто з членів Ордену стежить за відомими смертежерами, тримаючи їх, так би мовити, на гачку... — Дехто вербує нових членів Ордену... — додала Герміона.

— А інші щось охороняють, — вів далі Рон. — Вони постійно згадують про вартову службу.

— Може, то йшлося про мене? — саркастично скривився Гаррі.

— Ай справді, — дійшло раптом до Рона.

Гаррі пирхнув. Він знову почав міряти кроками кімнату, дивлячись куди завгодно, тільки не на Рона з Герміоною. — То що ж ви тут робили, якщо вас не пускали на збори? — спитав він. — Ви ж казали, що були дуже заклопотані.

— Були, — швидко підтвердила Герміона. — Дезінфікували цей будинок, він хтозна-скільки простояв порожній, і тут розвелося повно всякої погані. Ми вже почистили кухню, більшість спалень, а завтра приведемо до ладу віта... ОЙ!

Щось двічі гучно ляснуло, і прямо з повітря посеред кімнати виникли Ронові старші брати-близнюки Фред і Джордж. Левконія зацвірінькала ще несамовитіше й кулею шугонула на шафу, до Гедвіґи.

— Більше так не робіть! — дорікнула Герміона близнюкам, яскраво-рудим, як і Рон, але кремезнішим і трохи нижчим.

— Привіт, Гаррі, — сяючи мовив Джордж. — Нам здалося, що ми чули твій ніжний голосочок.

— Нащо аж так стримувати свій гнів, Гаррі, краще випустити пару, — додав Фред, також широко всміхаючись. — Кілька людей за п'ятдесят миль звідси могли тебе й не розчути.

— Ви що, нарешті склали іспити з явлення? — сердито буркнув Гаррі.

— З відзнакою, — похвалився Фред, тримаючи в руках Щось подібне на довжелезну струну тілесного кольору.

— Сходами ви опинилися б тут на цілих тридцять секунд пізніше, — сказав Рон.

— Час — це ґалеони, любий братику, — відповів йому Фред.

— Гаррі, однак, заважав приймати інформацію. Видовжені вуха, — пояснив він у відповідь на Гаррін здивований погляд і показав струну, що волочилася аж до сходового майданчика. — Хочемо почути, що діється внизу.

— Будьте обережні, — попередив Рон, дивлячись на "вуха", — бо якщо мама знову побачить...

— Варто ризикнути, це дуже важливі збори, — відповів Фред.

Відчинилися двері, і там з'явилася довжелезна руда грива.

— Ой, Гаррі, привіт! — зраділа менша Ронова сестра Джіні. — Мені здалося, що я чула твій голос.

Повернувшись до Фреда й Джорджа, вона сказала:

— З видовженими вухами нічого не вийде, мама наклала на кухонні двері закляття-нетурбуваття.

— А ти як знаєш? — зажурився Джордж.

— Тонкс розтлумачила, як його виявляти, — пояснила Джіні. — Треба шпурнути щось у двері, і якщо воно не долетить — двері занетурбовані. Я кидала зверху зі сходів какобомби, і вони просто відскакували, а отже, й видовжені вуха не зможуть пролізти у шпарину.

Фред тяжко зітхнув.

— Прикро. Я так хотів знати, що скаже старенький Снейп.

— Снейп?! — вигукнув Гаррі. — Він тут?

— Так, — підтвердив Джордж, обережно зачиняючи двері й сідаючи на ліжко. Фред і Джіні сіли біля нього. — Звітує. Страшенна таємниця.

— Лайно, — ліниво докинув Фред.

— Але тепер він на нашому боці, — докірливо заперечила Герміона.

Рон пирхнув. — Горбатого могила виправить. Згадай, як він на нас дивиться.

— Біллеві він теж не подобається, — ніби підсумувала Джіні.

Гаррі не був певний, що його гнів ущух, але цікавість узяла гору над бажанням викричатися. Він опустився на вільне ліжко.

— Що, і Білл тут? — поцікавився він. — Я думав, він працює в Єгипті.

— Він перейшов на канцелярську роботу, щоб мати змогу повернутися додому і працювати для Ордену, — пояснив Фред. — Каже, що скучає за пірамідами, але... — Фред задоволено вишкірився, — він має певну компенсацію.

— Тобто?

— Пам'ятаєш Флер Делякур? — спитав Джордж. — Вона отримала роботу в "Ґрінґотсі", щоб "погіпшити свій вімова..."

— А Білл дав їй уже чимало приватних уроків, — захихотів Фред.

— Чарлі також член Ордену, — додав Джордж, — але він досі в Румунії. Дамблдор хоче залучити якомога більше чужоземних чарівників, тож Чарлі у вільний час зав'язує контакти.

— А чому не Персі? — здивувався Гаррі, адже він знав, що третій син Візлів працює у відділі міжнародної магічної співпраці Міністерства магії.

Почувши це, всі Візлі й Герміона обмінялися похмурими багатозначними поглядами.

— Ти тільки нізащо не згадуй при мамі й татові про Персі, — напруженим голосом попередив Рон.

— Чому?

— Бо щоразу, коли звучить ім'я Персі, тато щось розбиває, а мама починає ридати, — пояснив Фред.

— Це такий жах, — сумно зітхнула Джіні.

— Ми з ним тепер не маємо нічого спільного, — сказав Джордж з несподівано гидливим виразом обличчя.

— А що сталося? — допитувався Гаррі.

— Тато й Персі посварилися, — відповів Фред. — Я ще не бачив, щоб тато так кричав. Завжди галасує мама.

— Це сталося через тиждень після початку канікул, — пояснив Рон. — Ми саме мали перебратися до Ордену. Персі прийшов додому і повідомив, що його підвищили на посаді.

— Жартуєш? — здивувався Гаррі.

Хоч він чудово знав, що Персі був неймовірно честолюбний, у Гаррі склалося враження, що Персі не досяг великих успіхів на своїй першій посаді в Міністерстві магії. Персі серйозно провинився, не помітивши, що його начальником керував безпосередньо сам Лорд Волдеморт (хоч у міністерстві в це й не повірили — там усі вважали, що містер Кравч просто збожеволів).