Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 174

Гаррі спробував вивільнитися від того, хто притискав його до підлоги, й побачив, що то була професорка Макґонеґел. Це вона повалила їх з Марієттою додолу, рятуючи від ушкоджень. Пилюка поволі осідала на них згори. Трохи задихаючись, Гаррі побачив, як до нього наближається висока постать.

— З вами все гаразд? — спитав Дамблдор.

— Так! — відповіла професорка Макґонеґел, устаючи й підводячи Гаррі та Марієтту.

Пилюка осіла. Стало видно, що сталося з кабінетом. Дамблдорів стіл лежав перекинутий, усі тонконогі столики теж поперекидалися, срібне приладдя з них порозліталося на друзки. Фадж, Амбридж, Кінґслі й Доліш нерухомо лежали на підлозі. Фенікс Фоукс кружляв над ними, м'яко виспівуючи.

— На жаль, я мусив заклясти й Кінґслі, бо інакше це було б підозріло, — неголосно пояснив Дамблдор. — Він дуже швидко на все реагував, миттю видозмінив цій Еджком пам'ять, коли всі відвернулися... подякуєш йому від мого імені, Мінерво, добре?.. Незабаром усі очуняють і найкраще буде, якщо вони не знатимуть, що ми встигли побалакати... поводься так, ніби все сталося щойно, а їх просто збило з ніг... вони нічого не пам'ятатимуть...

— А ти, Дамблдоре, де дінешся? — прошепотіла професорка Макґонеґел. — Сховаєшся на площі Ґримо?

— Та ні, — похмуро всміхнувся Дамблдор, — я не збираюся відсиджуватись у схованці. Фадж скоро пошкодує, що вигнав мене з Гоґвортсу, це я тобі обіцяю.

— Пане професоре... — звернувся до Дамблдора Гаррі. Він не знав з чого починати — з того, як йому прикро, що він організував ДА і призвів до такої халепи, чи з того, як йому боляче, що Дамблдор кидає Гоґвортс, щоб урятувати його від виключення? Але Дамблдор урвав його, перш ніж Гаррі встиг вимовити хоч слово.

— Слухай мене, Гаррі, — наполегливо сказав він. — Ти повинен старанно вивчати блокологію. Ти мене зрозумів? Виконуй усе, що тобі наказує Снейп, і тренуйся щовечора, перед тим як засинаєш, щоб перекривати доступ у мозок поганим снам... дуже скоро ти збагнеш, навіщо це робиться, але пообіцяй мені...

Заворушився чоловік, котрого звали Доліш. Дамблдор схопив Гаррі за руку.

— Пам'ятай... перекривай доступ до мозку...

Але щойно Дамблдорові пальці торкнулися Гаррі, як шрам у нього на чолі пронизало болем, і він знову відчув це жахливе зміїне прагнення напасти на Дамблдора, вкусити його, поранити...

— ...ти все збагнеш, — прошепотів Дамблдор.

Фоукс, що кружляв по кабінету, опустився нижче. Дамблдор відпустив Гаррі й ухопився рукою за довгий золотистий феніксів хвіст. Спалахнув вогонь, і вони зникли.

— Де він? — заволав Фадж, устаючи з підлоги. — Де він?

— Не знаю! — вигукнув Кінґслі, теж зриваючись на ноги.

— Він же не міг роз'явитися! — крикнула Амбридж. — На території школи не можна...

— Сходи! — гаркнув Доліш, метнувся до дверей, відчинив їх навстіж і вибіг, а за ним побігли Кінґслі та Амбридж. Фадж завагався, а тоді поволі звівся на ноги, обтрушуючи з мантії пил. Запала довга й напружена мовчанка.

— Ну, Мінерво, — промовив гидким голосом Фадж, розгладжуючи подертий рукав, — думаю, твоєму другові Дамблдору настав кінець.

— Ти так гадаєш? — презирливо озвалася професорка Макґонеґел.

Але Фадж її, здавалося, й не чув. Він оглянув розгромлений кабінет. Деякі портрети на нього засичали, а один чи два навіть показали рукою непристойні жести.

— Відведи краще тих двох спати, — зневажливо кивнув він на Гаррі з Марієттою.

Професорка Макґонеґел нічого не відповіла, але повела Гаррі й Марієтту до дверей. Коли двері зачинилися в Гаррі за спиною, він іще встиг почути голос Фінеаса Ніґелуса.

— Знаєте, міністре, я багато в чому не погоджуюся з Дамблдором... але, визнайте — він усе робить стильно...