Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 149

— Добре, — важко зітхнув Гаррі, дивлячись у передчасно постаріле Люпинове лице. — До побачення.

Шестеро друзів, тягнучи за собою валізи, попленталися слизькою доріжкою до замку. Герміона раділа, що перед сном ще встигне сплести кілька ельфівських шапочок. Підійшовши до дубових вхідних дверей, Гаррі озирнувся. "Лицарський автобус" уже зник. Знаючи, що його чекає попереду, він із задоволенням зник би разом з ним.

Майже весь наступний день Гаррі з жахом очікував вечора. Два ранкові уроки настійок нітрохи не розвіяли його побоювань, бо Снейп був неприємний, як і завжди. Настрій у Гаррі псувався ще більше, коли в коридорах до нього підходили члени ДА, з надією питаючи, чи відбудеться сьогодні зібрання.

— Про наступну зустріч я вас повідомлю, — знову й знову повторював Гаррі, — але сьогодні я не можу, бо маю ще урок... е-е... лікувальних настійок.

— Урок лікувальних настійок? — зневажливо скривився Захаріас Сміт, зупинивши Гаррі після обіду у вестибюлі. — О Господи, та ти, мабуть, безнадійний. Снейп іще нікому не призначав додаткових уроків. Сміт бадьоро покрокував геть. Рон роздратовано глянув йому вслід.

— Може, його зачаклувати? Я звідси ще дістану, — він підняв чарівну паличку й націлив Смітові поміж лопаток.

— Облиш, — сумно буркнув Гаррі. — Це ж усі так, мабуть, думають. Що я справді тупий...

— Привіт, Гаррі, — пролунав у нього за спиною голос. Він озирнувся й побачив Чо.

— О, — промовив Гаррі, а в животі у нього все перекрутилося. — Привіт.

— Гаррі, ми будемо в бібліотеці, — Герміона рішуче схопила Рона за лікоть і поволокла до мармурових сходів.

— Гарно відсвяткував Різдво? — запитала Чо.

— Так, непогано, — відповів Гаррі.

— У нас усе пройшло досить тихенько, — сказала Чо. Була вона якась збентежена. — Е-е... скоро знову йдемо до Гоґсміда, бачив оголошення?

— Що? Ой, ні, я ще не дивився на дошку оголошень.

— На день Валентина...

— Ясно, — сказав Гаррі, не розуміючи, чому вона йому про це каже. — Ти, мабуть, хотіла...

— Тільки з тобою, — не дала йому договорити Чо. Гаррі витріщився на неї. Він збирався запитати: "Ти, мабуть, хотіла б знати, коли буде наступне зібрання ДА?", але її відповідь збила його з пантелику.

— Я... е-е... — пробелькотів він.

— Якщо не можеш, то нічого, — засоромилася вона. — Не журися. Я... то я побігла.

І вона пішла. Гаррі дивився їй услід, а мозок його працював з шаленою швидкістю. Нарешті щось там клацнуло.

— Чо! Зачекай... ЧО!

Він кинувся за нею й наздогнав на мармурових сходах.

— Е-е... чи не хотіла б ти на день Валентина піти зі мною в Гоґсмід?

— Ой, так! — зашарілася вона.

— Ну... то домовилися, — сказав Гаррі і підстрибом побіг у бібліотеку до Рона й Герміони, відчуваючи, що день не зовсім пропав.

Та перед шостою вечора навіть радість від того, що він запросив Чо Чанґ на прогулянку, не могла розвіяти зловісних передчуттів, які лише поглиблювалися з кожним його кроком до Снейпового кабінету. Він зупинився біля самісіньких дверей, воліючи опинитися, де завгодно, тільки не тут, а тоді важко зітхнув, постукав і зайшов.

Стіни темного приміщення були заставлені полицями з сотнями скляних посудин, де в різнобарвних розчинах плавали слизькі частинки всіляких тварин і рослин. У кутку стояла шафа з речовинами, у викраденні яких Снейп якось — і небезпідставно — звинувачував Гаррі. Але тепер Гарріну увагу привернув стіл, на якому стояла освітлена свічками неглибока кам'яна чаша з вирізьбленими рунами та символами. Гаррі відразу її впізнав — це було Дамблдорове сито спогадів. Дивуючись, як тут опинилася ця чаша, він аж підскочив, коли з глибини кімнати пролунав холодний Снейпів голос.

— Зачини за собою двері, Поттере.

Гаррі так і зробив, відчуваючи, ніби сам себе ув'язнює. Снейп тим часом вийшов на світло і мовчки вказав йому на стілець навпроти стола. Гаррі сів, і Снейп також. Його холодні чорні очі, не кліпаючи, втупилися в Гаррі. а кожна риса його обличчя випромінювала неприязнь.

— Ну, Поттере, тобі відомо, чому ти тут опинився, — почав він. — Директор попросив мене навчити тебе блокології. Хочу сподіватися, що ти проявиш до неї більше хисту, ніж до уроків настійок.

— Ага, — буркнув Гаррі.

— Поттере, це буде не звичайний урок, — зловісно звузилися Снейпові очі. — але я твій учитель, і тому ти завжди маєш звертатися до мене "професоре" або "пане професоре".

— Так... пане професоре, — відказав Гаррі.

Снейп якусь мить дивився на нього примруженими очима, а тоді сказав: — Отже, блокологія. Як я вже казав на кухні твого любого хрещеного батечка, ця галузь магії блокує, запечатує мозок від магічного втручання чи впливу.

— Пане професоре, а чому професор Дамблдор вважає, що це мені потрібно? — глянув Гаррі прямо Снейпові в очі, не знаючи, чи той йому щось відповість.

Снейп подивився на нього, а тоді презирливо скривився: — Поттере, навіть ти міг би вже про це здогадатися. Темний Лорд досконало володіє виманологією...

— Чим-чим, пане професоре?

— Умінням видобувати почуття та спогади з мозку іншої особи...

— Він читає чужі думки? — швидко запитав Гаррі, адже підтверджувалися його найгірші побоювання.

— Тобі бракує проникливості, Поттере, — блиснув очима Снейп. — Ти не відчуваєш нюансів. Саме тому в тебе виходять такі жалюгідні настоянки.

Снейп на якусь мить замовк, явно насолоджуючись образою, завданою Гаррі, а тоді повів далі.

— Тільки маґли базікають про "читання чужих думок". Мозок — це не книга, яку можна розгорнути, коли забажаєш, і почитати на дозвіллі. Думки не викарбувані на стінках черепа, щоб їх могли переглядати всі, кому не ліньки. Наш розум — це складна, багатошарова комплексна субстанція... принаймні в більшості людей. — Він криво усміхнувся. — Але той, хто опанував виманологію, володіє здатністю, за певних обставин, проникати в мозок своїх жертв і правильно тлумачити здобуту інформацію. Скажімо, Темний Лорд майже завжди знає, коли йому хтось бреше. Лише досвідчені блокологи можуть заблокувати ті почуття чи спогади, які суперечать їхній брехні, а тоді сміливо молоти в його присутності будь-яку нісенітницю.