Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 146

Крічер, як виявилося, зачаївся на горищі. Сіріус розповідав, що знайшов його там, укритого порохом і заклопотаного, поза сумнівом, пошуками нових реліквій Блекової родини для своєї схованки в комірчині. Хоч Сіріуса й задовольнила ця версія, та Гаррі відчув неспокій. Крічер тепер мав кращий настрій, менше, ніж раніше, буркотів усілякі прокльони і слухняніше виконував накази, проте раз чи двічі Гаррі ловив на собі його пожадливий погляд, але той одразу від нього відвертався.

Гаррі не ділився своїми невиразними підозрами з Сіріусом, чия веселість випаровувалася разом із завершенням різдвяних канікул. Наближався день їхнього від'їзду до Гоґвортсу, і в Сіріуса дедалі частішали "напади відлюдькуватості", як називала їх місіс Візлі, під час яких він ставав мовчазний, дратівливий, і по кілька годин сидів у кімнаті Бакбика. Його похмурість пронизувала весь будинок, просочуючись попід дверима, ніби якийсь отруйний газ, і заражала всіх присутніх.

Гаррі не хотів знову залишати Сіріуса на самоті з Крічером. Якщо чесно, то він уперше в житті нітрохи не прагнув повертатися в Гоґвортс. Адже в школі панувала тиранія Долорес Амбридж, котра за час їхньої відсутності проштовхнула, поза сумнівом, ще з десяток постанов. Йому вже не світив квідич, натомість з наближенням іспитів мала тільки зростати кількість домашніх завдань, а Дамблдор і досі залишався недоступний. Правду кажучи, якби не ДА, Гаррі, мабуть, благав би Сіріуса, щоб дозволив йому покинути Гоґвортс і залишитися на площі Ґримо.

А в останній день канікул сталося таке, після чого Гаррі взагалі почав жахатися повернення до школи.

— Гаррі, любий, — зазирнула місіс Візлі до кімнати Гаррі й Рона. Ті якраз грали в чарівні шахи в присутності Герміони, Джіні та Криволапика. — Чи не міг би ти зайти на кухню? З тобою хотів би поговорити професор Снейп.

До Гаррі не відразу дійшли її слова. Його тура саме ув'язалася в запеклу битву з Роновим пішаком і Гаррі захоплено її підганяв.

— Збивай його... збивай, це звичайний пішак, дурна! Вибачте, місіс Візлі, що ви сказали?

— Професор Снейп. На кухні. Хоче поговорити.

Гаррі злякано розкрив рота. Подивився на Рона, Джіні й Герміону, а ті на нього. Криволапик, якого Герміона ледве стримувала останню чверть години, радісно стрибнув на дошку, примусивши фігури з несамовитим вереском розбігатися хто куди.

— Снейп? — безпорадно перепитав Гаррі.

— Професор Снейп, мій любий, — осудливо виправила його місіс Візлі.

— Що йому від тебе треба? — збентежено запитав Рон, коли місіс Візлі вийшла з кімнати. — Ти ж нічого такого не зробив, правда?

— Та ні! — обурився Гаррі, намагаючись пригадати, що він міг такого зробити, щоб Снейп приперся аж сюди, на площу Ґримо. Може, отримав за останню домашню роботу оцінку "Т"?

За хвилину-другу він відчинив двері кухні й побачив там Сіріуса та Снейпа. Вони сиділи за довгим кухонним столом, люто дивлячись у протилежні боки. Їхнє важке мовчання було просякнуте взаємною неприязню. Перед Сіріусом на столі лежав розгорнутий лист. — Е-е, — дав знати про себе Гаррі.

Снейп повернув до нього обличчя, облямоване пасмами масного чорного волосся.

— Сідай, Поттере.

— Знаєш, Снейп, — голосно сказав Сіріус, відхилившись на задніх ніжках стільця й дивлячись у стелю, — я б волів, щоб ти тут не командував. Це мій дім, якщо хочеш знати.

Мертвотно-бліде Снейпове обличчя вкрилося неприємним рум'янцем. Гаррі сів на стілець біля Сіріуса з протилежного від Снейпа боку стола.

— Поттере, я мав би зустрітися з тобою наодинці, — на Снейпових губах з'явилася знайома крива посмішка, — але Блек...

— Я його хрещений батько, — ще голосніше, ніж перед тим, вигукнув Сіріус.

— Я прибув сюди за Дамблдоровим наказом, — Снейпів голос, на відміну від Сіріусового, ставав дедалі тихіший і в'їдливіший, — але ти, Блек, можеш залишатися, я не проти. Ти ж любиш почуватися... залученим.

— Що ти цим хочеш сказати? — зірвався на ноги Сіріус, а його стілець перекинувся на підлогу.

— Тільки те, що я розумію, як тебе... е-е... дратує той факт, що ти не робиш для Ордену нічого корисного, — наголосив на останньому слові Снейп.

Тепер уже почервонів Сіріус. Снейп переможно скривив губи й повернувся до Гаррі.

— Поттере, мене сюди прислав директор — переказати його побажання, щоб ти цієї чверті почав вивчати блокологію.

— Що вивчати? — не зрозумів Гаррі. Снейп вишкірився ще глузливіше.

— Блокологію, Поттере. Магічний захист розуму від зовнішнього проникнення. Маловідому, але вельми корисну галузь магії.

Серце Гаррі закалатало з шаленою швидкістю. Захист від зовнішнього проникнення? Але ж він не одержимий, з цим усі погодилися...

— А навіщо мені вивчати ту логію... як там її? — вигукнув він.

— Бо директор вважає це слушним, — єлейним голосом пояснив Снейп. — Щотижня матимеш приватні уроки, але нікому про це не розповідатимеш, особливо Долорес Амбридж. Ти зрозумів?

— Так, — відповів Гаррі. — А хто мене буде вчити?

Снейп підняв брову.

— Я, — сказав він.

Гаррі відчув, як у нього похололо в грудях. Додаткові уроки зі Снейпом... за що йому така кара? Він зиркнув на Сіріуса, шукаючи підтримки.

— А чому Дамблдор сам не може навчати Гаррі? — агресивно спитав Сіріус. — Чому ти?

— Мабуть, тому, що директор воліє доручати все неприємне іншим, — шовково відказав Снейп. — Можу тебе запевнити, що я не домагався цієї роботи. — Він підвівся. — Поттере, чекатиму тебе в понеділок о шостій вечора. У моєму кабінеті. Якщо хтось поцікавиться, скажи, що йдеш по лікувальну настоянку. Хто бачив тебе на моїх уроках, не стане заперечувати, що тобі потрібно лікуватися.

Він рвучко рушив до виходу, аж його чорний дорожній плащ розвіявся у нього за плечима.

— Стривай, — зупинив його Сіріус і випростався на стільці.

— Блек, я поспішаю. На відміну від тебе, я не маю необмеженого вільного часу.

— Тоді я відразу до суті, — встав Сіріус. Він був значно вищий за Снейпа, що, як помітив Гаррі, стискав у кишені кулак — мабуть, тримав чарівну паличку. — Якщо я почую, що ти використовуєш ці уроки блокології, щоб знущатися над Гаррі, то ти мені за це відповіси.