Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 130

— Гаррі, ти захворів, — пробелькотів він. — Невіл побіг по допомогу.

— Зі мною все гаразд! — видушив Гаррі, з тремтінням витираючи піжамою рота. — Зі мною все нормально. Біда сталася з твоїм татом... треба довідатися, де він... він стікає кров'ю... я був... то була величезна змія.

Він спробував піднятися з ліжка, але Рон штовхнув його назад. Дін з Шеймусом перешіптувалися неподалік. Гаррі не знав, одна хвилина минула чи десять. Він просто сидів і тремтів, а біль у чолі поступово вщухав... тоді на сходах почулися квапливі кроки, і знову пролунав Невілів голос.

— Сюди, пані професорко.

До спальні вбігла професорка Макґонеґел у картатому халаті та окулярах, що криво сиділи на її кістлявому носі.

— Що таке, Поттере? Де тобі болить?

Ще ніколи він так не радів, побачивши її. Йому зараз був потрібний саме член Ордену Фенікса, а не той, хто б над ним метушився і приписував непотрібні настоянки.

— Це Ронів тато, — сказав він і знову сів на ліжку. — На нього напала змія, і це дуже серйозно, я бачив, як це сталося.

— Як ти міг таке бачити? — професорка Макґонеґел насупила свої чорні брови.

— Не знаю... я спав, а тоді опинився там...

— Тобто тобі це наснилося?

— Ні! — сердито заперечив Гаррі. Невже ніхто з них не розуміє? — Спочатку я бачив сон про щось зовсім інше, різні там дурниці... а тоді сон перервався. Це сталося насправді, я це не уявив. Містер Візлі дрімав на підлозі, і на нього напала велетенська змія. Там цілі калюжі крові, він знепритомнів, треба його знайти...

Професорка Макґонеґел дивилася на нього крізь свої перекошені окуляри з таким виглядом, ніби злякалася того, що побачила.

— Я не брешу і я не збожеволів! — крикнув Гаррі. — Це правда, я бачив, як це сталося!

— Я вірю тобі, Поттере, — коротко кинула професорка Макґонеґел. — Одягни халат... ми йдемо до директора.