Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 116

— Що ти витворяєш? — закричала мадам Гуч, коли Гаррі схопився на ноги. Схоже було, що саме вона зупинила його закляттям. В одній руці мадам Гуч тримала свисток, а в другій — чарівну паличку. Її мітла лежала неподалік. Мелфой скрутився на землі, він скімлив і стогнав, а з його носа текла кров. Джорджева губа розпухла, Фреда й далі ледве втримували три загонички, а Креб ґелґотав десь позаду. — Я ще не бачила такої поведінки... назад у замок, обидва! І просто до кабінету вашої виховательки! Ідіть! Негайно!

Гаррі й Джордж повернулися й пішли з поля, важко дихаючи й не кажучи один одному ні слова. Галас юрби стихав, а коли вони зайшли у вестибюль, то не чули вже нічого, окрім власних кроків. Гаррі відчув, що в його правій руці, суглоби якої були подряпані об Мелфоєву щелепу, і досі щось пручається. Він глянув і побачив срібні крильця снича, що стирчали з-під його пальців, вириваючись на свободу.

Не встигли вони підійти до кабінету професорки Макґонеґел, як почули в коридорі за своїми спинами її швидкі кроки. На шиї в неї був ґрифіндорський шарф, але вона зірвала його тремтячими від люті руками.

— Туди! — розгнівано вказала на двері. Гаррі й Джордж зайшли до кабінету. Макґонеґел обійшла довкола стола, глянула на них, тремтячи від злості, і шпурнула на підлогу ґрифіндорський шарф.

— Ну? — гаркнула вона. — Я ще не бачила такого ганебного видовища. Двоє на одного! Негайно поясніть!

— Мелфой нас спровокував, — промимрив дерев'яним голосом Гаррі.

— Спровокував? — закричала професорка Макґонеґел і грюкнула кулаком об стіл, аж з нього впала й розкрилася картата бляшанка, з якої висипалися на підлогу імбирні тритони. — Він програв! Це що, незрозуміло? Авжеж, він прагнув вас спровокувати! Але що він такого міг сказати, що ви накинулися вдвох?!

— Він образив моїх батьків, — буркнув Джордж. — І Гарріну маму.

— Але замість того, щоб дати змогу розібратися з усім цим мадам Гуч, ви вчинили маґлівську бійку?! — закричала професорка Макґонеґел. — Чи ви хоч розумієте, що?..

— Гм, гм.

Гаррі й Джордж миттєво озирнулися. У дверях стояла Долорес Амбридж, закутана в зелений твідовий плащ, що лише підкреслював її схожість з велетенською ропухою. Вона посміхалася тією жахливою, бридкою, лиховісною посмішкою, яка в Гаррі асоціювалася з неминучим нещастям.

— Чи не потрібна моя допомога, професорко Макґонеґел? — запитала Амбридж своїм отруйно-солодким голосом.

Обличчя професорки Макґонеґел налилося кров'ю.

— Допомога? — стримано перепитала вона. — У якому розумінні допомога?

Професорка Амбридж зайшла до кабінету, усе ще гидко всміхаючись.

— Я гадала, що ви будете вдячні прийняти деякі авторитетні поради.

Гаррі не здивувався б, якби з ніздрів професорки Макґонеґел вилетіли іскри.

— Ви помилилися, — відрізала вона й повернулася до професорки Амбридж спиною. — А ви, хлопці, слухайте мене уважно. Мене не цікавить, як саме провокував вас Мелфой. Нехай би він навіть образив кожнісінького члена ваших родин! Ваша поведінка була огидна, і я призначаю кожному з вас по тижню покарання! Не дивися так на мене, Поттере, бо ти це заслужив! А якщо ви коли-небудь...

— Гм, гм.

Професорка Макґонеґел заплющила очі, немовби благала для себе терпцю, а тоді знову повернулася обличчям до професорки Амбридж.

— Так?

— Я думаю, вони заслуговують не просто покарань, — ще ширше всміхнулася Амбридж. Професорка Макґонеґел розплющила очі.

— На жаль, — спробувала вона всміхнутися у відповідь, від чого набрала такого вигляду, ніби їй звело щелепи, — тут має значення тільки те, що думаю я, оскільки вони належать до мого гуртожитку, Долорес.

— Якщо чесно, Мінерво, — самовдоволено вишкірилася професорка Амбридж, — тобі доведеться визнати — те, що я думаю, теж має значення. Стривай, де ж вона? Корнеліус щойно прислав... тобто, — вона фальшиво захихотіла, нишпорячи в сумочці, — пан міністр щойно прислав... а, так...

Вона витягла аркуш пергаменту, розгорнула, прокашлялась і почала читати.

— Гм, гм... "Освітня постанова номер двадцять п'ять".

— Ще одна?! — люто вигукнула професорка Макґонеґел.

— Так, — підтвердила з усмішкою Амбридж. — Правду кажучи, Мінерво, це ти відкрила мені очі на те, що нові поправки просто необхідні... пам'ятаєш, як ти знехтувала моєю думкою, коли я не бажала давати дозволу на поновлення ґрифіндорської квідичної команди? Коли ти пішла до Дамблдора і той наполіг, щоб команді дозволили грати. Але я не могла з цим змиритися. Я негайно зв'язалася з міністром, і він цілком погодився, що Верховний інквізитор повинен мати владу позбавляти учнів привілеїв, бо інакше він... тобто я... матиме менше повноважень, ніж звичайні вчителі! І тепер ти бачиш, Мінерво, як я мала рацію, намагаючись не допустити поновлення команди Ґрифіндору? Жахливі характери... до речі, я ж так і не зачитала тобі наших поправок... гм, гм... "Верховний інквізитор відтепер уповноважений призначати учням Гоґвортсу всі покарання, санкції та позбавляти їх привілеїв, а також наділений владою скасовувати будь-які покарання, санкції та позбавлення привілеїв, призначені іншими представниками вчительського колективу. Підпис — Корнеліус Фадж, міністр магії, кавалер ордена Мерліна першого ступеня і т.д., і т.д."

Вона скрутила пергамент і з незмінною усмішкою поклала його назад у сумочку.

— Отже... я вважаю, що повинна назавжди заборонити цим двом грати в квідич, — сказала вона, глянувши на Гаррі, Джорджа і знову на Гаррі.

Гаррі відчув, як у нього в руці шалено затріпотів снич.

— Заборонити? Нам? — промимрив він якимось чужим далеким голосом. — Грати... назавжди?

— Так, містере Поттере, мені здається, що довічна заборона піде вам на користь, — сказала Амбридж, ще ширше всміхнувшись і дивлячись, як він намагається збагнути сенс її слів. — Вам і містеру Візлі. І ще, здається мені, буде безпечніше, якщо заборона стосуватиметься й брата-близнюка цього юнака... якби колеги по команді його не стримали, я більш ніж упевнена, що він теж напав би на юного містера Мелфоя. Зрозуміло, необхідно також конфіскувати їхні мітли. Я їх надійно зберігатиму у своєму кабінеті, щоб уникнути будь-яких порушень моєї заборони. Але я не перегинатиму палиці, професорко Макґонеґел, — повернулася вона знову до їхньої виховательки, що стояла тепер нерухомо, наче вирізьблена з криги, й дивилася на неї. — Решта гравців команди може грати й надалі, я не помітила в їхніх діях хуліганських ознак. На все вам добре.