Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 184

Мадам Максім сиділа на своєму місці. Поруч з нею — Геґрід. Вони про щось тихо розмовляли. Далі, біля професорки Макґонеґел, сидів Снейп. Він затримав погляд на Гаррі. Вираз його обличчя важко було розгадати. Принаймні здавався він таким самим непривітним і похмурим, як завжди. Гаррі продовжував дивитися на нього навіть після того, як Снейп відвів погляд.

Що мав зробити Снейп на прохання Дамблдора тієї ночі, коли повернувся Волдеморт? І чому... чому Дамблдор був такий упевнений у Снейповій відданості? Снейп шпигував проти Волдеморта — Дамблдор повідомив про це в ситі спогадів. "На власний ризик" Снейп діяв проти темних сил. Може, він знову взявся за цю роботу? Можливо, встановив контакти зі смертежерами? Прикинувся, що насправді не переходив на Дамблдорів бік, а просто, як і Волдеморт, чекав свого часу?

Роздуми Гаррі перервав професор Дамблдор, який підвівся з-за столу. У Великій залі, де й так не було звичного для бенкету галасу, запанувала тиша.

— Ось і завершився, — промовив Дамблдор, окидаючи поглядом усіх учнів, — іще один навчальний рік.

Він зробив паузу. Його очі завмерли на гафелпафському столі. Обличчя учнів, які сиділи за ним, були найсумнішими в усій залі.

— Сьогодні я хотів би вам сказати багато чого, — сказав Дамблдор, — та спершу мушу нагадати про втрату надзвичайно хорошої людини, яка мала б сидіти тут, — він показав рукою на гафелпафців, — і радіти на нашому бенкеті разом з нами. Я прошу всіх вас устати й підняти келихи за Седрика Діґорі.

Заскрипіли лавки й стільці, усі в залі підвелися і взяли келихи. Голосно, хоч і сумно, в один голос промовили:

— За Седрика Діґорі.

У натовпі Гаррі спіймав погляд Чо. Вона мовчки плакала, сльози стікали по обличчі. Коли всі посідали, Гаррі опустив очі.

— Седрик уособлював багато рис, що вирізняють Гафелпаф, — вів далі Дамблдор. — Він був добрим і вірним другом, старанним учнем. Він цінував чесну гру. Його смерть зачепила нас усіх — і тих, хто був знайомий з ним близько, і всіх інших. Тому, гадаю, ви маєте право знати, як це сталося.

Гаррі підвів голову і глянув на Дамблдора.

— Седрика Діґорі убив лорд Волдеморт.

Панічне шепотіння прошелестіло Великою залою. Усі дивилися на Дамблдора з жахом, не бажаючи вірити в те, що почули. Він же поглядав на всіх із цілковитим спокоєм, чекаючи, коли настане тиша.

— Міністерство магії, — повів далі Дамблдор, — не бажає, щоб я вам про це розповідав. Можливо, дехто з ваших батьків і вжахнеться, що я це таки зробив. Одні тому, що не повірять у повернення Лорда Волдеморта, а інші, бо вважатимуть вас ще занадто юними для таких страшних речей. Та на мою думку, правда завжди набагато краща за брехню. Тож намагання вдавати, що Седрик помер через нещасний випадок чи через якусь свою помилку, буде образою його пам'яті.

Ошелешені й перелякані погляди геть усіх у залі були спрямовані тепер на Дамблдора... Або майже всіх. Гаррі помітив, як за слизеринським столом Драко Мелфой бурмоче щось до Креба та Ґойла. У Гаррі всередині все аж закипіло від злості, і тому він змусив себе знову дивитися на Дамблдора.

— І ще про декого треба згадати у зв'язку зі смертю Седрика, — вів далі Дамблдор. — Звичайно, я маю на увазі Гаррі Поттера.

Великою залою пробіг приглушений гул, кілька голів повернулося до Гаррі, перш ніж знову подивитися на Дамблдора.

— Гаррі Поттеру вдалося втекти від Лорда Волдеморта, — вів далі Дамблдор. — Він ризикував власним життям, щоб повернути в Гоґвортс Седрикове тіло. З усіх поглядів він виявив таку хоробрість, яку віч-на-віч з Лордом Волдемортом показали дуже небагато чарівників. І за це піднімемо келих на його честь.

Серйозний Дамблдор повернувся до Гаррі і ще раз підняв келих. Майже всі у Великій залі зробили те саме. Перед тим, як випити за нього, вони пробурмотіли його ім'я так само, як бурмотіли Седрикове. Та крізь просвіт між постатями, які стояли, Гаррі помітив, що Мелфой, Креб, Ґойл і чимало інших слизеринців з викликом продовжували сидіти, навіть не торкнувшися своїх келихів. Дамблдор, у якого, зрештою, не було магічного ока, цього не помітив.

Коли всі посідали, Дамблдор заговорив знову:

— Метою Тричаклунського турніру було поглиблення й розвиток магічного взаєморозуміння. У світлі того, що сталося — маю на увазі повернення Лорда Волдеморта, — такі зв'язки актуальніші, ніж будь-коли раніше.

Дамблдор поглянув на мадам Максім і на Геґріда, тоді перевів погляд на Флер Делякур та інших бобатонських учнів. Потім — на Віктора Крума та на дурмстренґців і, нарешті, на слизеринський стіл. Гаррі помітив, що Крум мав насторожений і майже переляканий вигляд, ніби чекав, що Дамблдор скаже йому щось неприємне.

— Кожного гостя у цій залі, — промовляв Дамблдор, знову поглянувши на дурмстрензьких учнів, — ми запрошуємо відвідувати нас, коли йому буде завгодно. Я знову повторюю вам усім — тепер, коли Лорд Волдеморт повернувся, ми сильні лише тоді, коли згуртовані, і слабкі, коли роз'єднані.

— Волдеморт має неперевершений талант сіяти незгоди і ворожнечу. Перемогти його ми зможемо лише завдяки міцній дружбі і взаємній довірі. Різниця в характерах та мовах не має значення, якщо ми маємо спільну мету й відкриті серця.

— На мою думку — і я ще ніколи так палко не бажав помилитися — усіх нас очікують темні й важкі часи. Дехто з вас, хто в цій залі, уже постраждав від Волдемортових рук. Багато ваших сімей було роз'єднано. Минулого тижня з-поміж нас забрали учня.

— Пам'ятайте Седрика. Пам'ятайте: якщо настане час, коли вам доведеться зробити вибір між чимось правильним і чимось простим, згадайте, що сталося з добрим, хорошим і сміливим хлопцем лише тому, що він опинився на шляху Лорда Волдеморта. Пам'ятайте Седрика Діґорі.

Гарріна валіза була вже спакована. Згори на ній стояла клітка з Гедвіґою. Гаррі, Рон, Герміона та решта учнів четвертого класу чекали у велелюдному вестибюлі на диліжанси, які мали відвезти їх на станцію у Гоґсміді. Був прекрасний сонячний день. На Прівіт-драйв, коли Гаррі увечері туди прибуде, напевне, стоятиме спека, буятимуть дерева і ряхтітимуть кольорами клумби. Але ця думка анітрохи його не тішила.