Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 179

Гаррі взяв келих і зробив кілька великих ковтків. Відразу ж відчувся страшенно сонним. Усе навколо мовби затягло туманом. Лікарняні лампи по-дружньому підморгували йому крізь завіси. Тіло все глибше занурювалося у тепло пухової перини. Не встиг він допити настоянку й промовити хоч слово, як утома взяла гору — Гаррі заснув.

Гаррі прокинувся, і йому було так тепло, так сонно, що він навіть не розплющував очей, бажаючи знову заснути. Палата була освітлена так само тьмяно і він не сумнівався, що зараз ніч, і що спав він недовго.

Тоді почув коло себе шепіт.

— Якщо вони не замовкнуть, він прокинеться!

— Про що вони галасують? Невже знову щось сталося?

Гаррі розплющив очі, але все було, наче в тумані. Хтось зняв його окуляри. Поряд він бачив розмиті постаті місіс Візлі та Білла. Місіс Візлі стояла.

— Це голос Фаджа, — прошепотіла вона. — А це Мінерви Макґонеґел, правда? Та про що ж вони сперечаються?

Тепер Гаррі теж почув: хтось, галасуючи, поспішав до лікарні.

— Мінерво, це прикро, але все одно... — дуже голосно говорив Корнеліус Фадж.

— Ви не мали права приводити його в замок! — закричала професорка Макґонеґел. — Якщо Дамблдор довідається...

Гаррі почув, як відчинилися двері лікарні. Білл відсунув завісу й усі подивилися на двері — тому ніхто не помітив, що Гаррі сів на ліжку й нап'яв окуляри.

Фадж похапцем увійшов до палати. За ним поспішали професорка Макґонеґел та Снейп.

— Де Дамблдор? — суворо звернувся Фадж до місіс Візлі.

— Його тут немає, — сердито відповіла та. — Це лікарня, пане міністре, вам краще...

Та двері знову відчинилися і до палати увійшов Дамблдор.

— Що сталося? — рішуче спитав директор, переводячи погляд з Фаджа на професорку Макґонеґел. — Чому ви турбуєте цих людей? Мінерво, ти мене дивуєш — я ж тебе просив охороняти Барті Кравча.

— Дамблдоре, більше немає потреби його охороняти! — вигукнула професорка. — Міністр про це вже подбав!

Гаррі досі не доводилося бачити, щоб професорка Макґонеґел втрачала самовладання. Від злості в неї на щоках з'явилися червоні плями, руки були стиснені в кулаки й вона аж тремтіла від люті.

— Коли ми повідомили містерові Фаджу, що зловили смертежера, відповідального за сьогоднішні події, — низьким голосом сказав Снейп, — то він вирішив, що під загрозою його особиста безпека. Він наполіг, щоб викликали дементора, який супроводжуватиме його до замку, а потім завів його в кабінет, де був Барті Кравч...

— Дамблдоре, я йому казала, що ти не погодишся! — лютувала професорка Макґонеґел. — Я його попередила, що ти ніколи не дозволив би, щоб нога дементора переступила поріг замку!...

— Люба моя! — заревів Фадж, який теж мало не вибухав від злості. — Якщо я хочу взяти з собою охоронця, коли мушу провести допит небезпечного типа, то це моє рішення як міністра магії і... і...

Та професорка Макґонеґел перекричала Фаджа.

— Тієї самої миті як... як те створіння зайшло до приміщення, — закричала вона, тремтячи і тицяючи на Фаджа, — воно накинулося на Кравча і... і...

Поки професорка Макґонеґел шукала слів, щоб описати, що сталося, Гаррі відчув усередині холод. Він не хотів чути, чим вона закінчить це речення. Він знав, що повинен був зробити дементор. Він мусив виконати свій смертельний поцілунок. Мусив висмоктати з Барті Кравча душу. А це гірше за смерть.

— З будь-якого погляду це не страшна втрата! — заревів Фадж. — Він же, здається, відповідальний за смерть кількох людей!

— Але тепер, Корнеліусе, він не зможе зізнатися, — сказав Дамблдор. Він дивився на Фаджа суворим поглядом, наче бачив його вперше. — Він не зможе дати свідчення, чому повбивав тих людей.

— Чому він їх повбивав? Думаю, це не таємниця, — знову закричав Фадж. — Він був псих! З того, що мені розповіли Мінерва й Северус, стало зрозуміло: він думав, нібито виконує вказівки Відомо-Кого!

— Корнеліусе, він і справді виконував вказівки Лорда Волдеморта, — сказав Дамблдор. — Смерть тих людей — лише крихітна частинка плану, який має повернути Волдеморта до могутності. І план частково увінчався успіхом. Волдеморт повернув собі тіло.

У Фаджеве обличчя мовби кинули щось важке. Ошелешений, часто кліпаючи, він дивився на Дамблдора і не міг повірити власним вухам.

Нарешті він залопотів, усе ще витріщаючись:

— Відомо-Хто ... повернувся? Бридня. Перестань, Дамблдоре...

— Як тобі вже сказали Мінерва й Северус, — промовив Дамблдор, — ми вислухали зізнання Барті Кравча. Під впливом сироватки правди він розповів, як вибрався з Азкабану, і як Волдеморт довідався від Берти Джоркінз про його існування, і як прибув звільнити його від батька і використати, щоб захопити Гаррі. Кажу тобі, план удався. Син Кравча допоміг Волдемортові повернутися.

— Дамблдоре, — сказав Фадж, і вражений Гаррі помітив на його обличчі усмішку, — невже ти... невже ти в це віриш? Відомо-Хто повернувся? Перестань... Авжеж, Кравч міг собі вірити, що діє за наказами Відомо-Кого, — але ти так серйозно сприймаєш слова якогось божевільного...

— Коли Гаррі доторкнувся сьогодні до Кубка, його перенесло прямо до Волдеморта, — твердо сказав Дамблдор. — Він на власні очі бачив Волдемортове відродження. Я все тобі розповім, якщо зайдеш до мене в кабінет.

Дамблдор зиркнув на Гаррі.

Побачивши, що той не спить, похитав головою і сказав:

— На жаль, я не можу дозволити, щоб ти розпитував його сьогодні.

Фадж і далі загадково всміхався.

Він також подивився на Гаррі, тоді обернувся до Дамблдора і спитав:

— Дабмлдоре, а ти... е-е-е... віриш у те, що розповідає Гаррі?

Настала тиша, яку перервало Сіріусове гарчання. Шерсть у нього на карку настовбурчилась і він вишкірив на Фаджа ікла.

— Авжеж, я вірю Гаррі, — сказав Дамблдор. Його очі тепер палали. — Я чув зізнання Кравча і чув оповідь Гаррі про все, що відбулося, коли він доторкнувся до Кубка. Ці дві історії доповнили одна одну і пояснили все, що сталося, починаючи з торішнього зникнення Берти Джоркінз.

З Фаджевого обличчя все ще не сходила дивна посмішка. Перед тим, як відповісти, він знову зиркнув на Гаррі.

— Ти готовий повірити в повернення Лорда Волдеморта, почувши марення психічно хворого вбивці та розповідь хлопчини, який... ну...