Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 173

— Ви збожеволіли, — вигукнув Гаррі, не в змозі стриматися. — Ви божевільний!

— Божевільний? Та невже?! — голос Муді зірвався на крик. — Побачимо! Ми ще побачимо, хто з нас божевільний — тепер, коли Темний Лорд повернувся, коли поруч з ним я! Він повернувся, Поттере, і тобі не вдасться його перемогти! А зараз я переможу тебе!

Муді підняв чарівну паличку і роззявив рота. Гаррі сягнув рукою в мантію...

— Закляктус!

Спалахнуло сліпуче червоне сяйво і з несамовитим грюкотом та тріском двері кабінету розчахнулися.

Муді повалився на підлогу. Гаррі, все ще дивлячись туди, де щойно було Дикозорове лице, побачив у Зловорожому Люстерку Албуса Дамблдора, професора Снейпа та професорку Макґонеґел. Він озирнувся — усі троє стояли на порозі: Дамблдор попереду, простягши вперед чарівну паличку.

Тієї миті Гаррі вперше зрозумів, чому казали, нібито Дамблдор — єдиний чарівник, якого боїться Волдеморт. Досі Гаррі не доводилося бачити в директора такого жахливого виразу обличчя, як тепер, коли той розглядав непритомного Дикозора Муді. На обличчі не світилася звична м'яка усмішка, не сяяли лагідністю очі за скельцями окулярів. Холодною злістю промовляла кожна зморшка його старезного обличчя. Від нього віяло такою силою, наче пашіло жаром.

Дамблдор зайшов у кабінет, перевернув ногою непритомне тіло Муді, щоб побачити його обличчя. Снейп підійшов за ним, заглядаючи в Зловороже Люстерко, у якому все ще виднілося Снейпове зображення, що заглядало до кімнати.

Професорка Макґонеґел підійшла до Гаррі.

— Ходімо, Поттере, — прошепотіла вона. Тонка лінія її губів тремтіла, ніби професорка намагалася стримати ридання. — Ходімо... до лікарні...

— Ні, — різко заперечив Дамблдор.

— Дамблдоре, він мусить піти — поглянь на нього — на сьогодні йому досить...

— Він залишиться, Мінерво! Йому треба зрозуміти, — швидко проказав Дамблдор. — Розуміння — це перший крок до прийняття, бо лише сприйнявши, можна одужати. Він повинен знати, хто примусив його пройти через такі жорстокі випробування і чому.

— Муді, — проказав Гаррі, що й досі не міг у це повірити. — Як таке можливо?

— Це не Аластор Муді, — тихо сказав Дамблдор. — Тобі не довелося знати Аластора Муді. Справжній Муді ніколи не забрав би тебе з-перед моїх очей після таких подій. Я зрозумів це в мить, коли ви пішли — і помчав за вами.

Дамблдор став навколішки біля нерухомого тіла Муді й засунув руку в його мантію. Витяг баклажку та набір ключів на кільці. Тоді повернувся до професорки Макґонеґел і Снейпа.

— Северусе, принеси, будь ласкавий, свою найсильнішу сироватку правди, а потім піди на кухню і приведи ельфиню Вінкі. Мінерво, будь ласкава, піди до Геґріда — там, на гарбузовій грядці, побачиш великого чорного пса. Відведи його до мого кабінету, скажи, що я незабаром прийду, і повертайся сюди.

Навіть якщо Снейпа чи професорку Макґонеґел здивували ці незвичні інструкції, вони приховали свою розгубленість. Обоє розвернулися й вийшли з кабінету. Дамблдор підійшов до скрині з сімома замками, вибрав із в'язки ключ і відімкнув перший замок. Скриня була заповнена книгами заклять. Дамблдор зачинив її, вибрав інший ключ, відімкнув другий замок і знову відчинив скриню. Книги заклять зникли. Тепер у скрині виявилася ціла купа зламаних стервоскопів, якісь пергаменти та пера, і щось схоже на сріблястий плащ-невидимку. Гаррі вражено дивився, як Дамблдор відмикав третій, четвертий, п'ятий замки, відчиняв скриню й показував щоразу щось інше. Врешті сьомий ключ опинився в останньому замку, віко скрині піднялося, і Гаррі аж скрикнув з несподіванки.

Він дивився в яму, в якесь підземне приміщення, метрів на три завглибшки. На долівці внизу спав худий і виснажений справжній Дикозор Муді. Його дерев'яної ноги десь не було, під повікою, на місці магічного ока, зяяла темна впадина, а на голові бракувало багатьох пасем сивого волосся. Наче вражений громом, Гаррі зиркав то на Муді в скрині, то на непритомного Муді в кабінеті.

Дамблдор заліз у скриню, легко зіскочив додолу і вклякнув біля сплячого Муді.

— Оглушений — керований закляттям "Імперіус" — дуже слабкий, — визначив він. — Авжеж, їм було потрібно, щоб він жив. Гаррі, кинь мені плащ самозванця — Аласторові холодно. Треба показати його мадам Помфрі, але нагальної потреби в цьому, здається, нема.

Гаррі виконав прохання. Дамблдор накрив Муді плащем, старанно його попідтикував і виліз зі скрині. Тоді взяв зі столу баклажку, відкрутив її і перевернув. На підлогу вилилася густа клейка рідина.

— Це багатозільна настійка, Гаррі, — пояснив Дамблдор. — Бачиш, як усе просто й блискуче. Адже Муді п'є тільки зі своєї баклажки — це знають усі. Зрозуміло, що самозванець мусив тримати біля себе справжнього Муді, щоб було як готувати настійку. Глянь на його волосся... — Дамблдор кивнув на Муді в скрині. — Самозванець цілий рік вистригав по кілька пасем — бачиш, яке воно нерівне? Але гадаю, що в сьогоднішній метушні фальшивий Муді міг забути пити настійку так часто, як це необхідно — тобто щогодини... Побачимо.

Дамблдор витяг з-за столу стілець і сів, звернувши погляд на непритомного Муді, що лежав на підлозі. Гаррі теж дивився на нього. Хвилини минали в цілковитій тиші...

І тоді, просто на очах у Гаррі, обличчя людини на підлозі почало змінюватися. Зникали шрами, вигладжувалася шкіра; скалічений ніс став цілим і поменшав. Довга грива сивого волосся відростала й набувала солом'яного кольору. Раптом, гучно клацнувши, дерев'яна нога відскочила на підлогу, а на ЇЇ місці з'явилася нормальна. Наступної миті випало магічне око і виринуло справжнє. Магічне око покотилося по підлозі, крутячи зіницею навсібіч.

Перед Гаррі лежав блідий веснянкуватий чоловік з копицею світлого волосся. Гаррі знав, хто це. Він бачив його у Дамблдоровім ситі спогадів, пам'ятав, як його виводили із зали дементори, як він переконував містера Кравча, що не винен... Але тепер довкола його очей проступили зморшки, і він мав набагато старший вигляд...

З коридору почулися поспішні кроки. Повернувся Снейп. За ним дріботіла Вінкі. Професорка Макґонеґел ішла останньою.