Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 168

Червохвіст наблизився до Гаррі, що, посмикуючись, намагався стати на ноги, щоб не впасти, коли розв'яжуться мотузки. Червохвіст підняв свою нову срібну руку, витяг з Гарріного рота ганчірку, а тоді єдиним різким рухом перерізав мотузки, що прив'язували Гаррі до надмогильного каменя.

На якусь частку секунди в голові у Гаррі з'явилася думка про втечу, але ушкоджена нога тремтіла, а смертежери оточили його й Волдеморта щільнішим колом — тепер проміжків між ними не стало. Червохвіст вийшов з кола, підійшов до Седрикового тіла і повернувся з Гарріною чарівною паличкою — нахабно тицьнув її йому в руки, навіть не глянувши на нього. Після цього зайняв своє місце в колі.

— Поттере, тебе вчили битися на дуелі? — вкрадливо спитав Волдеморт, поблискуючи в темряві своїми червоними очима.

Гаррі пригадався клуб дуелянтів, який він раз чи двічі відвідав два роки тому — то було наче в попередньому житті... Єдине, що він там вивчив — роззброювальне закляття "Експеліармус"... Та яка з нього користь... Навіть якби вдалося вибити у Волдеморта чарівну паличку, залишалося ще понад тридцять смертежерів. Жодного іншого закляття, яке б допомогло в цій ситуації, Гаррі не знав. От і сталося те, про що застерігав Муді... Непрощенне закляття "Авада Кедавра" і — Волдеморт правду казав — цього разу його мати вже за нього не помре... він безборонний...

— Гаррі, ми кланяємося один одному, — сказав Волдеморт, ледь нахиляючись, але не відвертаючи від Гаррі свого зміїного лиця. — Адже слід дотримуватися правил чемності... Дамблдор бажав би, щоб ти показав добрі манери... Вклонися смерті, Гаррі...

Смертежери знову зареготали. Безгубий Волдемортів рот розтягся в посмішці. Гаррі не вклонився. Він не дозволить, щоб Волдеморт так з нього потішався перед тим, як його вб'є... Ні, він не дасть йому такого задоволення!..

— Я сказав: уклонися, — повторив Волдеморт, піднімаючи чарівну паличку. Гаррі відчув, як згинається його хребет, мовби велетенська, невидима рука пригинає його до землі. Смертежери зареготали ще дужче.

— Дуже добре, — задоволено сказав Волдеморт, опускаючи паличку. Вага, яка пригинала Гаррі, зникла. — А тепер стань обличчям до мене, як справжній мужчина... Прямо й гордо — так, як загинув твій батько...

— Дуель починається.

Волдеморт підняв чарівну паличку. Гаррі не встиг навіть нічого зробити, щоб захиститися, не встиг і поворухнутися, як знову відчув удар закляттям "Кру-щатус . Його охопив такий сильний, такий нестерпний біль, що він не розумів, де перебуває... Розпечені до білого ножі простромлювали кожен міліметр його шкіри, голова ледь не вибухала. Так голосно він не кричав ще ніколи в житті.

І несподівано все відпустило. Гаррі покотився по землі й насилу звівся на ноги. Він трусився так, як Червохвіст, коли той відрізав собі руку. Похитнувшись, Гаррі ледь не наткнувся на стіну смертежерів, і ті підштовхнули його до Волдеморта.

— Маленька перерва, — сказав Волдеморт. Щілини його ніздрів розширилися від захоплення. — Маленька пауза... Ну що, Гаррі, болить? Хочеш, щоб я зробив так ще раз?

Гаррі не відповів. Він помре так само, як Седрик — це читалося в безжальних червоних очах... Він помре, і нічого не вдієш... Та він не збирався ставати забавкою. Він не коритиметься Волдеморту... не благатиме...

— Я тебе спитав — чи хочеш ти, щоб усе повторилося? — неголосно промовив Волдеморт. — Відповідай! Імперій!

Утретє в житті Гаррі відчув, наче всі думки стерлися з його голови... О, це було блаженство — не думати. Здавалося, ніби він летить, ніби мріє... Просто скажи "ні"... скажи "ні"... просто скажи "ні"...

"Не скажу", — промовив сильніший голос звідкілясь зі свідомості, — "Я не відповідатиму"...

Просто скажи "ні"...

Не скажу... не скажу...

Просто скажи "ні"...

НЕ СКАЖУ!

Ці слова вирвалися з Гарріного рота. Вони луною прокотилися по цвинтарю, і його сонливість розвіялася так раптово, наче Гаррі облили холодною водою. Він знову відчув біль, який залишився від закляття "Круціатус", знову усвідомив, де перебуває і що на нього чекає...

— Не скажеш? — ледь чутно перепитав Волдеморт. Смертежери більше не реготали. — Ти не скажеш "ні"? Гаррі, покора — це така чеснота, якої я тебе таки навчу перед тим, як убити... Що ти скажеш про невеличку порцію болю?

Волдеморт підняв чарівну паличку, та цього разу Гаррі був готовий. Тренування з квідичу не минули даремно: він кинувся на землю й спритно перекотився, заховавшись за каменем на могилі Волдемортового батька. Почувся голосний тріск — закляття влучило в надгробок.

— Гаррі, ми не граємося в хованки, — тихий і холодний Волдемортів голос знайшов його і за каменем. Смертежери навісніли зі сміху. — Від мене сховатися неможливо. Ти що, вже втомився від нашої дуелі? Може, хочеш, щоб твій кінець настав швидше? Виходь, Гаррі... Виходь — пограємося. Це буде недовго... Можливо, навіть безболісно... Не знаю... Я ще ніколи не помирав...

Гаррі скрутився за надмогильним каменем, знаючи, що кінець уже близько. Жодної надії... жодної допомоги. Він чув, як наближається Волдеморт, і усвідомлював лише одне, і ця думка була сильніша за страх чи розсудливість — він не помре скоцюрблений, наче дитина, яка грається в хованки. Він не помре, стоячи навколішки біля Волдемортових ніг... Він загине гордо й прямо, як загинув батько, загине, обороняючись, навіть якщо про оборону не може бути й мови...

Перед тим, як Волдеморт устиг зазирнути своїм змієподібним обличчям за надмогильний камінь, Гаррі підвівся... Він міцно стис у руці чарівну паличку, витяг її перед собою і вистрибнув з-за каменя, ставши віч-на-віч з Волдемортом.

Волдеморт був готовий. Коли Гаррі вигукнув "Експеліармус!", той закричав "Авада Кедавра!".

З Волдемортової палички вирвався струмінь зеленого світла. Тієї ж миті чарівна паличка Гаррі випустила струмінь червоного кольору. Промені зустрілися в повітрі, і раптом Гаррі відчув, що його паличка вібрує, мовби крізь неї пропустили електричний струм. Його рука стиснулася ще міцніше. Він не міг розчепити пальці, навіть якби схотів. Вузький промінь — не червоний і не зелений, а блискучий і золотий — з'єднував тепер обидві палички. Гаррі вражено провів очима вздовж нього й побачив, що довгі білі пальці Волдеморта теж трусяться й вібрують.