Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 142

— Не... кидайте... мене! — прошепотів він, знову вирячивши очі. — Я... втік... мушу попередити... мушу сказати... побачити Дамблдора... моя провина... це все я винен... Берта... мертва... це все я винен... мій син... моя провина... скажи Дамблдорові... Гаррі Поттер... Темний Лорд... сильнішає... Гаррі Поттер...

— Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, містере Кравч! — сказав Гаррі. Він люто озирнувся на Крума. — Допоможи мені, нарешті!

Переляканий Крум підійшов і присів біля містера Кравча.

— Не дай йому нікуди піти, — промовив Гаррі, визволяючись із чіпких рук містера Кравча. — Я повернуся з Дамблдором.

— Тільки спішити, добро? — гукнув услід йому Крум, коли Гаррі вибіг з лісу й побіг темними шкільними угіддями. Там давно нікого не було. Беґмен, Седрик і Флер зникли. Гаррі вибіг кам'яними сходами, проскочив у дубові передні двері й побіг мармуровими сходами на третій поверх.

П'ятьма хвилинами пізніше він налетів на кам'яного гаргуйля, що стояв посеред коридору.

— Лимонний шер-шербет! — видихнув він.

То був пароль для прихованих сходів, що вели до кабінету Дамблдора. Принаймні два роки тому був такий пароль. Поза сумнівом, його змінили — кам'яний гаргуйль не ожив і не відскочив, а стояв непорушно і пронизував Гаррі зловісним поглядом.

— Ворушися! — закричав на нього Гаррі. — Швидко!

Та жодна річ у Гоґвортсі не рухалася лише через те, що хтось на неї кричав. Гаррі зрозумів — справи кепські. Глянув у обидва кінці темного коридору. Може, Дамблдор у вчительській? Гаррі щодуху рвонув до сходів...

— ПОТТЕР!

Гаррі аж занесло від різкої зупинки. Він озирнувся.

Снейп щойно з'явився з прихованих сходів за кам'яним гаргуйлем. Стіна за ним знову з'їхалася, а він пальцем підкликав Гаррі до себе.

— Поттере, що ти тут робиш?

— Я мушу побачити професора Дамблдора! — відповів Гаррі, побігши назад коридором і зупинившись перед Снейпом. — Містер Кравч... він щойно з'явився... він у лісі... він просить...

— Що за нісенітниці? — блиснув чорними очима Снейп. — Про що ти?

— Про містера Кравча! — закричав Гаррі. — 3 міністерства! Він хворий, він у лісі, він хоче побачитися з Дамблдором! Скажіть мені пароль...

— Поттере, директор зайнятий, — сказав Снейп і його тонкі губи скривила неприємна посмішка.

— Я повинен розповісти Дамблдорові! — не вгавав Гаррі.

— Поттере, ти хіба не чув, що я сказав?

Гаррі бачив, що Снейп насолоджується своєю владою над ним.

— Послухайте, — сердито промовив Гаррі. — 3 Кравчем не все гаразд. Він... він з'їхав з глузду. Каже, що хоче попередити...

Кам'яна стіна за Снейпом розсунулася. В її отворі стояв Дамблдор, одягнений у довгу зелену мантію. Його обличчя виказувало крайнє зацікавлення.

— Щось сталося? — спитав він, дивлячись то на Гаррі, то на Снейпа.

— Пане професоре! — Гаррі поспішив заговорити раніше за Снейпа. — У лісі містер Кравч. Він хоче з вами говорити!

Гаррі думав, що Дамблдор щось запитає, але, на щастя, Дамблдор нічого не питав.

— Показуй дорогу, — кинув він і пішов слідом за Гаррі. Снейп залишився стояти біля гаргуйля. Обличчя його стало вдвоє потворнішим, ніж завжди.

— Гаррі, що казав містер Кравч? — спитав Дамблдор, коли вони збігали мармуровими сходами.

— Казав, що хоче вас попередити... що він зробив щось жахливе... згадував свого сина... і Берту Джоркінз... і... і Волдеморта... казав, що Волдеморт стає сильніший...

— Авжеж, — Дамблдор пришвидшив темп, і вони вбігли в непроглядну темряву.

— Він поводиться ненормально, — розповідав Гаррі біжучи. — Здається, він не розуміє, де перебуває. Постійно говорить так, наче звертається до Персі Візлі, а тоді його перемикає і він починає бубоніти, що хоче побачитися з вами... Я залишив його з Віктором Крумом.

— З Крумом? — різко вимовив Дамблдор і пришвидшив крок. — Не знаєш, чи ще хтось бачив містера Кравча?

— Ні, — сказав Гаррі. — Ми з Крумом розмовляли. Містер Беґмен якраз закінчив розповідати нам про третє завдання, ми трохи відстали, а потім побачили, що з лісу виходить містер Кравч...

— Де вони? — спитав Дамблдор, коли з темряви виринула бобатонська карета.

— Отам, — Гаррі вийшов уперед, щоб показувати Дамблдорові стежку поміж дерев. Він більше не чув голосу Кравча, але знав, куди йти. Це було недалечко від бобатонської карети... десь тут...

— Вікторе! — погукав Гаррі.

Ніхто не відповідав.

— Вони були тут, — сказав Гаррі. — Вони точно були десь тут...

— Лумос, — Дамблдор засвітив чарівну паличку й підняв її догори.

Вузький промінь світла перебігав з дерева на дерево й освітлював землю. І раптом упав на чиїсь ноги.

Гаррі з Дамблдором кинулися вперед. Крум лежав непритомний. Навколо не було й сліду містера Кравча. Дамблдор присів біля Крума й обережно підняв йому повіку.

— Його оглушили, — тихо сказав він, роззираючись. Схожі на півмісяці окуляри поблискували у світлі чарівної палички.

— Може, я когось покличу? — спитав Гаррі. — Мадам Помфрі?

— Ні, — швидко сказав Дамблдор. — Залишайся тут.

Він підняв чарівну паличку й націлив її в напрямку Геґрідової хатини. Гаррі помітив, як щось срібне вилетіло з кінчика палички і майнуло поміж дерев, неначе примарний птах. Дамблдор знову нахилився над Крумом, доторкнувся до нього паличкою й сказав:

— Розсійчари!

Крум розплющив очі. Вигляд у нього був очманілий. Побачивши Дамблдора, він спробував сісти, але той поклав руку йому на плече і змусив лягти.

— Він на мене кидатися! — пробелькотів Крум, приклавши до голови руку. — Старий псих напасти на мене! Я дивитися, куди піти Поттер, а він напасти ззадо!

— Полеж, — сказав Дамблдор.

До них долинуло гупання кроків і незабаром з'явився захеканий Геґрід з арбалетом та з Ікланем.

— Пане професоре! — вигукнув він. Його очі розширилися. — Гаррі!.. Що си стало?..

— Геґріде, треба, щоб ти привів професора Каркарофа, — сказав Дамблдор. — На його учня напали. Як приведеш, повідом професора Муді...

— Без потреби, Дамблдоре, — пролунало хрипке гарчання. — Я вже тут. — Муді шкутильгав до них, спираючись на костур і присвічуючи собі чарівною паличкою.

— Клята нога, — сердито буркнув він. — Я був би тут скоріше... що сталося? Снейп казав щось про Кравча...