Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 115

— Я здогадався, — підморгнув Дамблдор. — Чому ж не заходите?

— А... гаразд, — сказала Герміона.

Вони зайшли в хатину. Іклань відразу кинувся до Гаррі. Пес несамовито гавкав і намагався облизати йому вуха. Гаррі відігнав Ікланя й озирнувся.

Геґрід сидів за столом, на якому стояли два кухлики чаю. Вигляд у нього був поганенький. Обличчя в плямах, очі запухли, а з волоссям коїлося щось неймовірне: через те, що Геґрід його не розчісував, воно стало схоже на перуку зі сплутаних дротів.

— Здоров, Геґріде, — привітався Гаррі.

Геґрід звів очі.

— Здоров був, — сказав він захриплим голосом.

— Думаю, треба ще чаю, — сказав Дамблдор, зачиняючи за учнями двері. Він змахнув чарівною паличкою. В повітрі з'явилася таця з чаєм і тістечками. Дамблдор скерував тацю на стіл і всі посідали. Якусь мить панувала мовчанка, а тоді Дамблдор спитав:

— Геґріде, ти не чув, що саме кричала міс Ґрейнджер?

Герміона трохи почервоніла, але Дамблдор усміхнувся до неї й повів далі:

— Геґріде, судячи з того, як Герміона, Гаррі й Рон ломилися в двері, вони й досі хочуть з тобою знатися.

— Звичайно ж, хочемо! — підтвердив Гаррі, дивлячись на Геґріда. — Не думай про ту корову Скіт... Ой, вибачте, пане професоре, — мерщій додав він, глянувши на Дамблдора.

— Гаррі, хвилину тому я тимчасово оглух і навіть не здогадуюся, що ти там казав, — мовив Дамблдор, вертячи своїми великими пальцями й дивлячись у стелю.

— А, ну добре, — Гаррі засоромився. — Я мав на увазі... Геґріде, як ти міг подумати, ніби нас цікавить, що про тебе понаписувала ота... жінка?

Дві велетенські сльозини викотилися зі схожих на чорних жуків Геґрідових очей і скотилися в його заплутану бороду.

— Ось тобі, Геґріде, й живий доказ того, що я казав, — промовив Дамблдор, усе ще уважно дивлячись у стелю. — Я ж тобі показував незліченні листи від батьків, які пам'ятають тебе ще з власних шкільних років. Вони цілком однозначно пишуть, що якби я тебе вигнав, то вони б це не схвалили...

— Не всі, — хрипко озвався Геґрід, — не всі хочуть, аби я зостав си.

— Геґріде, якщо ти чекаєш всесвітньої популярності, то, боюсь, тобі доведеться просидіти тут ще довгенько, — Дамблдор суворо подивився поверх схожих на два півмісяці окулярів. — Коли я став директором, то не бувало й тижня, щоб я не отримував хоч однієї сови зі скаргами на те, як я керую. І що ж я мав робити? Забарикадуватися в кабінеті і ні з ким не розмовляти?

— Ага... Тілько ви не наполовину велетень! — прохрипів Геґрід.

— Геґріде, а в мене які родичі? — розсердився Гаррі. — Згадай Дурслів!

— Прегарний приклад, — сказав професор Дамблдор. — Мій рідний брат, Аберфорт, був звинувачений у застосуванні недозволених чарів до кози. Про це писали у всіх газетах — і що ти думаєш, він заховався? Аж ніяк! Він, високо тримаючи голову, продовжував робити своє! Звісно, я не впевнений, чи він уміє читати, тож це не обов'язково був вияв хоробрості...

— Геґріде, повертайся і навчай нас, — тихо промовила Герміона, — будь ласка, повертайся, ми за тобою дуже скучаємо.

Геґрід схлипнув. Рясні сльози покотилися по його щоках у скуйовджену бороду. Дамблдор підвівся.

— Геґріде, я відмовляюся прийняти твою заяву про звільнення і чекаю тебе на роботі в понеділок, — сказав він. — Не забувай, о восьмій тридцять — сніданок у Великій залі. Жодних відмовок. На все вам добре.

Дамблдор вийшов з хатини, зупинившись лише для того, щоб почухати за вухами Ікланя. Коли двері за ним зачинилися, Геґрід заридав, затуливши обличчя долонями завбільшки як накривки для казанів. Герміона погладжувала його руку, і коли Геґрід нарешті відвів долоні, очі в нього були червоні. Він сказав:

— Шо то за файна людина Дамблдор! Ой файна!..

— Авжеж, — сказав Рон. — Геґріде, можна взяти тістечко?

— Возьми собі, — сказав Геґрід, витираючи очі. — Правду він каже... Ви всі правду кажете... Я був ідійот... Мойому старенькому татуньови було би встидно за мою поведінку...

Ще більше сліз покотилося в нього з очей, але він з силою їх витер і сказав:

— Я вам ніколи не показував знимку мого татуня? Нє? Тутка-во...

Геґрід устав, підійшов до шафи, висунув шухляду й витяг фотографію низенького чарівника з примруженими чорними очима — точнісінько, як у Геґріда. Він сидів, сяючи усмішкою, на Геґрідовому плечі. Геґрід мав добрячих два з половиною метри зросту, судячи з яблуні позад нього, але був ще безбородий, юний, круглощокий, з гладенькою шкірою — на вигляд років одинадцять, не більше.

— Се зазнимкували, як я вступив до Гоґвортсу, — захрипів Геґрід. — Тато був просто вражений... Гадав, що з мене може не вийти чарівник, бо моя мамця... ну, яка різниця. Так, я ніколи не був вдатний до магії... але він хоч не видів, як мене відрахували. Видите, він умер, коли я си був у другій клясі...

Дамблдор єдиний дбав за мене після його смерти. Призначив мене лісником... Він си довіряє людям. Дає їм другий шанс. Се ріжнить єго від других директорів. Він приймає до Гоґвортсу всіх, хто має талант. Він знає, шо з кожної людини може вийти шось файне, навіть коли їхні родини не у великім пошанівку. Є такі, котрі вдають, шо мають великі кістки, замість того, аби встати й сказати — Я той, хто я є, і мені за себе не встидно. "Ніколи си не встидай себе, — казав мій старенький татуньо, — є такі, що си будуть то використовувати проти тебе, але не варто на них зважати". І добре казав. Я був ідійот. Не варто на неї зважати. Великі кістки... Я їй покажу великі кістки.

Друзі знервовано перезирнулися. Гаррі охочіше прогулявся б з п'ятдесятьма вибухозадими скрутами, аніж зізнався Геґрідові, що підслухав його розмову з мадам Максім. Але Геґрід продовжував говорити, либонь, не помітивши, що сказав щось не те.

— Знаєш що, Гаррі? — сказав він, відводячи погляд від батькової фотографії. Очі його засяяли. — Як ми вперше стрілися, ти мені троха нагадав мене самого. Без мамці й тата, ти си почував так, памнєтаєш, ніби ніколи не пристосуєшся до Гоґвортсу? Не вірив у свої сили... А тепер поглянь на себе, Гаррі! Шкільний чемпіон! — Геґрід якусь мить дивився на Гаррі, а тоді закінчив з дуже серйозним виглядом:

— Знаєш, Гаррі, шо би я хтів? Я би хтів, аби ти переміг. Це б показало їм усім... що ти не мусиш бути чистокровним, аби то зробити. Що ти не маєш си встидати того, ким ти є. Це покаже їм усім, шо Дамблдор робить усьо файно, приймаючи всіх, хто вміє чарувати. Як ти даєш собі раду з тим яйцем, Гаррі?