Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 112

Гаррі дочитав і глянув на Рона, що стояв з відкритим від подиву ротом.

— Як вона довідалася? — прошепотів він.

Але Гаррі турбувало не це.

— Що ти мав на увазі — "Всі ми ненавидимо Геґріда"? — накинувся він на Мелфоя. — І що це за маячня, що його боляче покусав флоберв'як? — він тицьнув пальцем на Креба. — У них навіть зубів немає!

Креб гиготів, вочевидь, вельми собою вдоволений.

— Карочє, думаю, тепер учительській кар'єрі цього виродка гаплик, — сказав Мелфой, сяючи очима. — Напіввелетень... А я думав, що він замолоду проковтнув пляшчину косторосту... Мамусям і татусям це не сподобається... Вони переживатимуть, що він згамає їхніх бідолашних діточок, ха-ха-ха...

— Та ти!..

— Гей, ви там! Попрошу уваги! — долинув до хлопців голос професорки Граблі-Планки.

Дівчата гладили єдинорога, тісно його обступивши.

Гаррі був такий розлючений, що сторінка "Щоденного віщуна" тремтіла у нього в руках. Коли він, нічого не бачачи, обернувся до єдинорога, професорка перелічувала вголос, щоб хлопцям теж було чути, його численні магічні властивості.

— Сподіваюся, ця жінка залишиться! — сказала Парваті Патіл, коли урок закінчився й вони всі йшли до замку на обід. — Це більше схоже на догляд за магічними істотами... Єдинороги — то справді магічні створіння, це не якісь там потвори...

— А як же Геґрід? — зі злістю спитав Гаррі, коли вони піднімалися по сходах.

— А що з ним? — незворушним голосом обізвалася Парваті. — Нехай і далі собі лісникує.

Після балу Парваті поводилася з Гаррі дуже холодно. Він розумів, що мав би вділити їй тоді трохи більше уваги, але, здавалося, що вона й так непогано провела час. Вона розповідала всім, хто її слухав, що домовилася наступної суботи зустрітися в Гоґсміді з бобатонським хлопцем.

— Це був справді хороший урок, — сказала Герміона, коли вони зайшли до Великої зали. — Я не знала й половини того, що професорка Граблі-Планка розповіла нам про єдино...

— Ось подивися! — Гаррі тицьнув їй під носа статтю зі "Щоденного віщуна".

Герміона читала, і її очі все більше округлювалися. Її реакція була така самісінька, як і Ронова:

— Звідки ця гидомирна Скітерка довідалася? Невже Геґрід сам їй розповів?

— Ні, — відказав Гаррі, йдучи до ґрифіндорського стола й люто гепаючись на стілець. — Він же навіть нам ніколи про це не розповідав! Думаю, вона розсердилася, коли він не дав їй про мене ніякої чорнухи, а тому повинюхувала все, щоб насолити йому самому...

— Може, вона чула, як він на балу розповідав про це мадам Максім, — тихо сказала Герміона.

— Ми б її в саду побачили! — додав Рон. — І взагалі, їй не можна більше приходити до школи — Геґрід казав, що Дамблдор їй заборонив...

— Може, вона має плаща-невидимку, — сказав Гаррі, накладаючи собі на тарілку запеченої курки і зі злості розбризкуючи підливу. — Це в її стилі — ховатися в кущах і підслуховувати людей.

— Це, до речі, і у вашому з Роном стилі також, — зауважила Герміона.

— Ми не хотіли його підслуховувати! — обурено вигукнув Рон. — Так вийшло! Ми нічого не могли вдіяти! От дурний наївняк — розповідати про свою матір-велетку там, де його всі можуть почути!

— Треба до нього сходити, — запропонував Гаррі. — Увечері, після віщування. Треба йому сказати, як ми всі хочемо його повернення... А ти, до речі, хочеш? — гостро спитав він Герміону.

— Ну, не вдаватиму, що це було погано — хоч раз побувати на нормальному уроці з догляду за магічними істотами, але я справді хочу, щоб Геґрід повернувся. Авжеж, хочу! — швиденько проказала Герміона, злякавшись грізного погляду Гаррі.

Тому після вечері вони втрьох знову попрямували засніженою галявиною до Геґрідової хатини. На їхній стук обізвався громовим гавкотом Іклань.

— Геґріде, це ми! — закричав Гаррі, гатячи у двері. — Відчиняй!

Ніхто не відповідав. Вони чули, як Іклань шкребеться об одвірок, повискуючи, але двері не відчинялися. Вони грюкали ще хвилин з десять, Рон постукав навіть у вікно, та ніхто не озвався.

— Чому він нас уникає? — здивувалася Герміона, коли вони врешті-решт здалися й рушили до замку. — Невже він думає, що нам не все одно, якого він роду?

Та схоже було, що не все одно Геґрідові. Цілий тиждень він нікому не з'являвся на очі. Його не було за вчительським столом під час трапез, ніхто не бачив, як він виконував свої обов'язки лісника, а уроки з догляду за магічними істотами й далі вела професорка Граблі-Планка. Мелфой зловтішався за кожної нагоди.

— Ну що, страждаєте за своїм непородистим дружбаном? — шепотів він до Гаррі, коли поблизу був хтось із учителів, щоб Гаррі не міг з ним поквитатися. — Тіпа, скучили за людиною-слоном?..

У середині січня планувалися відвідини Гоґсміда. Герміона страшенно здивувалася, довідавшись, що Гаррі теж зібрався йти.

— Я думала, ти скористаєшся нагодою, коли у вітальні буде тихо, — сказала вона. — Тобі треба розібратися з яйцем.

— Здається, я вже розібрався, — збрехав Гаррі.

— Справді? — вразилася Герміона. — Молодець!

Гаррі відчув докори сумління, але змусив себе не звертати на них уваги. Він ще мав місяць і тиждень, щоб розгадати загадку яйця — а це море часу... А якщо він піде до Гоґсміду, то може там зустріне Геґріда й переконає його повернутися.

У суботу вони втрьох покинули замок і попрямували холодною й мокрою галявиною до загорожі. Проминаючи пришвартований на озері дурмстрензький корабель, вони побачили Віктора Крума, що вийшов на палубу в самих плавках. Він був дуже худий, але набагато міцніший, ніж здавався, бо, видряпавшись на борт корабля, витяг руки й пірнув у озеро.

— Та він ненормальний! — вигукнув Гаррі, дивлячись на темну голову Крума, що вигулькнула з води посеред озера. — Вода, мабуть, крижана — це ж січень!

— Там, звідки він приїхав, набагато холодніше, — зауважила Герміона. — Мені здається, йому нормально.

— Але ж у воді велетенський кальмар! — сказав Рон. Його голос не звучав стурбовано — навпаки, в ньому вчувалася надія. Герміона помітила це й спохмурніла.

— Знаєте, він дуже хороший, — сказала вона. — Він зовсім не такий, як ви думаєте. Що з того, що він з Дурмстренґу? Він мені казав, що тут йому подобається набагато більше.