Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 101

— Рон, позичиш Левконію? — спитав Джордж.

— Ні, бо її зараз нема — полетіла з листом, — сказав Рон. — А що?

— Джордж хотів запросити її на бал, — саркастично кинув Фред.

— Нам треба відправити листа, йолопе, — сказав Джордж.

— І кому ж це ви пишете? — спитав Рон.

— Не пхай свого носа до чужого проса, бо я ще й його присмалю, — погрозливо замахав чарівною паличкою Фред. — То ви вже знайшли собі дівчат на бал?

— Ні.

— То поквапся, старий, бо всіх гарненьких порозбирають, — сказав Фред.

— А ти з ким ідеш? — поцікавився Рон.

— З Анжеліною, — відразу ж відповів Фред без найменшого сліду збентеження.

— Що? — вигукнув захоплений зненацька Рон. — Ти її вже запросив?

— Влучне запитання, — сказав Фред. Він повернув голову й гукнув через усю вітальню:

— Агов, Анжеліно!

Анжеліна, котра якраз базікала з Алісією Спінет, сидячи біля каміна, поглянула на нього.

— Що? — гукнула вона у відповідь.

— Хочеш піти зі мною на бал?

Анжеліна окинула Фреда оцінювальним поглядом.

— Ну добре, — сказала вона, повернулася до Алісії й продовжила балачку з ледь помітною усмішкою.

— Ну от, — сказав Фред до Гаррі та Рона, — все дуже просто.

Він звівся на ноги й позіхнув:

— Доведеться взяти шкільну сову. Ходімо, Джорджику... — І вони пішли.

Рон перестав обмацувати брови й поглянув на Гаррі крізь тліючий кістяк свого карткового замку.

— Ми таки повинні ворушитися... повинні когось запросити. Він правильно каже. Ми ж не хочемо в результаті опинитися поруч з парою тролів.

— Вибач, з ким? — аж спалахнула від обурення Герміона.

— Ну, знаєш, — гигикнув Рон, — краще я піду сам, ніж, скажімо, з Луїзою Міджен.

— У неї останнім часом набагато менше прищів. І вона дуже мила!

— У неї ніс перехняблений!

— Ага, зрозуміло, — наїжачилася Герміона. — Тобто ти готовий піти з гарненькою дівчиною, навіть якщо вона просто нестерпна?

— Е-е-е... ага, приблизно так, — погодився Рон.

— Я йду спати, — урвала розмову Герміона і, не сказавши більше й слова, подалася до сходів у дівчачу спальню.

Гоґвортці, бажаючи ще дужче вразити гостей з Бобатону та Дурмстренґу, вирішили на Різдво показати замок у всій красі. Коли його прикрасили, Гаррі відзначив, що таких чудових оздоб він у школі ще не бачив. Нетанучі бурульки прикріпили до поручнів мармурових сходів; на традиційні дванадцять ялинок у Великій залі начіпляли найрізноманітніших прикрас: від самосвітних жолудів до золотих, одначе живісіньких, сов, а лицарські обладунки зачаклували так, що, коли повз них хтось проходив, вони починали щедрувати. Це було неабищо — чути "Щедрик-щедрик, щедрівочка..." у виконанні порожнього шолома, що знав лише половину слів. Кілька разів шкільний сторож Філч мусив витягати з обладунків Півза, що взяв собі за звичку там ховатися і в перервах між щедрівками горлав придумані ним самим віршики нещедрувального змісту.

Гаррі ще й досі не запросив Чо на бал. Вони з Роном страшенно хвилювалися, але, як зауважив Гаррі, Рон без партнерки не здаватиметься таким дурнем, як він сам — адже Гаррі разом з іншими чемпіонами мав відкривати бал.

— Про запас завжди залишається Плаксива Мірта, — похмуро пожартував він, маючи на увазі привидку, що оселилася в дівчачому туалеті на третьому поверсі.

— Гаррі, треба просто зціпити зуби й запросити, — сказав Рон у п'ятницю вранці таким тоном, наче вони збираються штурмувати неприступну фортецю. — Давай домовимось: коли зустрінемося ввечері у вітальні, то в обох уже будуть партнерки. Згоден?

— Е-е-е... Добре, — погодився Гаррі.

Проте щоразу, коли він того дня бачив Чо — на перерві, на обіді, і раз по дорозі на історію магії, — вона була оточена приятельками. Невже вона ніколи не ходить сама? Може, підстерегти її, як ітиме в туалет? Ба ні — здавалося, що навіть туди її супроводжують четверо чи п'ятеро дівчат. Але якщо не запросити її якнайшвидше, то її обов'язково запросить хтось інший.

Він ніяк не міг зосередитися на Снейповій контрольній з протиотрут, і в результаті забув додати основний складник — шлунковий камінь бізор. Це означало найнижчу оцінку, але Гаррі було байдуже. Він збирав усю свою відвагу для рішучого вчинку. Щойно прозвучав дзвінок, Гаррі схопив портфель і помчав до підвальних дверей.

— Побачимося на вечері, — гукнув він до Рона й Герміони і кинувся сходами нагору.

Йому треба було просто відкликати Чо на одне слово... Шукаючи її, він пробіг кількома коридорами і, навіть швидше, ніж сподівався, наткнувся на Чо — вона саме виходила з уроку захисту від темних мистецтв.

— Е-е-е... Чо... Можна тебе на хвилинку?

"Хоч би ж не так неприховано хихотіли", — зі злістю подумав Гаррі про подруг Чо. Добре, що хоч вона не сміялася.

— Звичайно, — сказала вона і відійшла з ним так, щоб не чули однокласниці.

Гаррі повернувся до неї, і шлунок його дивно підскочив — так буває, коли пропустиш сходинку, спускаючись додолу.

— Е-е-е... — протяг він.

Він просто не міг сказати їй цього. Просто не міг. Але ж мусив. Чо розгублено дивилася на нього.

Слова вилетіли раніше, ніж язик їх промовив.

— Хочнабалзіною?

— Що? — не зрозуміла Чо.

— Хочеш... хочеш піти на бал зі мною? — спитав Гаррі. І чому він почервонів саме в цю мить? Чому?

— Ох! — Чо почервоніла теж. — Ох, Гаррі, мені страшенно прикро, — було видно, що це справді так. — Я вже пообіцяла іншому хлопцеві.

— А-а... — тільки й сказав Гаррі.

Він почувався вкрай незвично: ще мить тому всередині все звивалося, мов клубок змій, а тепер здавалося, що в животі в нього порожнеча.

— Що ж, — сказав він, — нічого страшного.

— Мені дуже-дуже прикро, — тихо повторила вона.

— Усе нормально, — сказав Гаррі.

Вони стояли, дивлячись одне на одного.

— Ну... — нарешті обізвалася Чо.

— Так, — сказав Гаррі.

— Ну то па-па, — сказала Чо, і, все ще червона, пішла.

— З ким ти йдеш? — не стримавшись, гукнув їй услід Гаррі.

— З Седриком, — відповіла Чо. — 3 Седриком Діґорі.

— А-а, ясно.

Гаррі відчув, що його нутрощі знову повернулися на місце. Але тепер вони були налиті свинцем.

Геть забувши про вечерю, він повільно підіймався до ґрифіндорської вежі. З кожним кроком у голові відлунював голос Чо: "Седрик... Седрик Діґорі." Седрик уже починав був Гаррі подобатись, незважаючи навіть на те, що той якось був переміг його у квідич, і що був гарний, популярний і улюблений чемпіон більшості школярів. Тепер Гаррі раптом зрозумів, що насправді Седрик — лише нікчемний красунчик з курячими мізками.