Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 5

Посадивши ду­хов­них в тюр­му, Чернецький ру­шив на Чи­ги­рин. Бру­хо­вецький мусів одс­ту­пи­тись під Бу­жин, де був Сірко. Чернецький ввійшов у Чи­ги­рин, взяв Су­ботів, маєтність Бог­да­на Хмельницько­го. В Су­бо­тові Чернецький сам ко­лись сидів в по­лоні, по­пав­шись Бог­да­нові в ру­ки в битві на Жов­тих-Во­дах. Чернецький звелів роз­ко­па­ти мо­ги­лу Бог­да­на і йо­го си­на Ти­мо­ша в церкві і ви­ки­ну­ти їх кістки. Звідтіль Чернецький пішов на Стеблів. Він пос­лав тру­ба­ча, щоб стеблівці од­да­ли місто. Во­ни не схотіли і Чернецький звелів нас­ту­па­ти на Стеблів. На біду в той час за­па­лився по­рох в церкві, де був склад по­ро­ху. Церк­ву зірва­ло. В са­мий пе­ре­по­лох По­ля­ки ста­ли ру­ба­ти во­ро­та. Стеблівці зда­ли містечко. Та­та­ри ки­ну­лись гра­би­ти і самі по­би­лись за до­бу­ток.

Чернецький зійшовся з Те­те­рею і пішов на Бру­хо­вецько­го, кот­рий з Ву­жи­на пішов у Канів і засів у йо­му.

В кінці мая Чернецький з Те­те­рею на­па­ли на Бру­хо­вецько­го і би­лися з ним од ран­ку до са­мо­го ве­чо­ра і нічо­го не вдіяли. По­ля­ки й Те­те­ря мусили одійти од Ка­не­ва і од­по­чи­ва­ти шість день. Сьо­мо­го дня Чернецький знов на­пав на Ка­нів, вда­рив на піших ко­заків Бру­хо­вецько­го, та на Москалів, та все та­ки нічо­го не вдіяв. Він опус­тився від Ка­не­ва під Кор­сун, а далі під Білу Церк­ву і на­пав на Ста­ви­ща. Ста­ви­ща­ни сто­яли за ца­ря і не пус­ти­ли Чер­нецько­го. Во­ни виріза­ли всіх польських жовтрів, котрі зіста­ли в Ста­ви­щах, і навіть по­ра­не­них, котрі зіста­ли в ла­за­реті. В го­роді за­пер­лось шістнадцять ти­сяч на­ро­ду. Дач­ко й Бул­га­ний звеліли ви­ко­па­ти кру­гом валів рів. З на­си­па­ної землі вий­шов дру­гий вал кру­гом Ста­ви­ща. На­род глу­зу­вав з По­ляків, сто­ячи на ва­лах. Чернецький об'їжджав своє військо, уб­ра­ний в бур­ку з тиг­ря­чої ря­бої шку­ри. На йо­го кри­ча­ли з валів «ото ря­ба со­ба­ка!» Гор­дий пан роз­лю­ту­вався і звелів татарам сплюнд­ру­ва­ти всю око­ли­цю ок­ру­гом Ста­вищ і па­ли­ти в го­род з гар­мат. В го­роді згоріло ба­га­то домів. Дач­ко був уби­тий. На йо­го місце виб­ра­ли сот­ни­ка Чи­на й По­доб­ню. По­ля­ки полізли на ва­ли на прис­ту­пом. Ко­за­ки од­би­ли їх і ви­би­ли всю польську піхо­ту. Тоді Чернецький звелів об­гор­ну­ти го­род військом. Ста­ви­ща­ни од го­ло­ду мусили зда­тись. Во­ни зв'язали і при­ве­ли до Чер­нецько­го три­над­цять чо­ловік, між ни­ми Чи­на і По­доб­ню. Чернецький взяв з Ста­ви­ща для татар ве­ли­кий ви­куп, пос­та­вив два пол­ки і од­няв дзво­ни, за те, що в їх дзво­ни­ли, скли­ка­ючи на­род з сіл про­тив По­ляків. Під Ста­ви­ща­ми по­ра­ни­ли са­мо­го Чернецького. А Те­те­ря пішов з військом на Поділє, щоб не да­ти лю­дям зібра­ти хліб і при­си­лу­ва­ти їх підда­тись ко­ро­леві. Він розіслав лис­ти, в кот­рих був на­мальова­ний хрест та об­раз Бо­го­ро­диці. Те­те­ря зап­ри­ся­гався тим хрес­том, що По­ля­ки більше не бу­дуть па­ну­ва­ти на Ук­раїні. Але Те­тері ніхто не йняв віри. Прос­тий на­род знав доб­ре польських панів та Те­те­рю.

Од са­мих жнив 1664 ро­ку, всю зи­му і до дру­гих жнив 1665 ро­ку тяг­лася війна Бру­хо­вецько­го з Те­те­рею та з По­ля­ка­ми. Військо Бру­хо­вецько­го все сто­яло в Ка­неві, а Чернецький та Ма­ховський з По­ля­ка­ми ки­да­лись скрізь по Київщині, як опе­чені, бра­ли го­ро­ди, руй­ну­ва­ли, па­ли­ли, вирізу­ва­ли лю­дей, та в їх не бу­ло си­ли виг­на­ти Сірка, по­би­ти За­по­рожців та ко­заків Бру­хо­вецько­го. Го­ро­ди й місточ­ка вста­ва­ли на По­ляків, ви­га­ня­ли і вирізу­ва­ли польських панів, жидів та купців. Шлях­та і жи­ди втіка­ли на Во­линь. Кальницький, пол­ков­ник Ва­ре­ни­ця, ли­сянський Ви­со­чан брац­лавський Іван Сер­бин Дрозд по­ки­ну­ли Те­те­рю і прис­та­ли до Бру­хо­вецько­го. Іван Сер­бин од­няв од По­ляків Умань та три го­ро­ди: Ба­ба­ни, Ко­сенівку і Кис­ляк і вирізав всіх По­ляків. Сірко сто­яв не­да­леч­ко од Умані, в Тор­го­виці і стеріг Ук­раїну од польських при­ятелів, татар. Сам Бру­хо­вецький сто­яв у Ка­неві і все пи­сав до ца­ря лис­ти і про­сив у йо­го мос­ковсько­го війська, щоб зовсім до­би­ти По­ляків та Те­те­рю. Але з Моск­ви війська не при­си­ла­ли. Під ру­кою в Бру­хо­вецько­го слу­жив тільки Ко­со­гов з не­ве­лич­ким військом з Донців та Москалів, та й ті ки­да­ли служ­бу, тро­хи не всі повтіка­ли. Зи­мою цар прис­лав Бру­хо­вецько­му з дво­ря­ни­ном Про­тасєвим тільки чо­ти­рис­та Москалів та й з тих бага­то повтіка­ло до до­му. Цар од­пи­су­вав до Бру­хо­вецько­го, що він не дає мос­ка­лям харчі, мо­рить їх го­ло­дом, бо­яри пи­са­ли, що гетьма­нові тре­ба по­си­ла­ти хи­ба мальова­них лю­дей, а не жи­вих, а гетьман од­пи­су­вав, що то­му неп­рав­да, що він харч ви­дає, а мос­калі все про­да­ють, втіка­ють до до­му, а до­ро­гою на­па­да­ють скрізь по Україні на лю­дей, роз­би­ва­ють і граб­лять, а який­сь мос­ковський дво­ря­нин Ва­силь Кікін, вер­та­ючись до Моск­ви, про­дав до­ро­гою в Пе­ре­яс­лаві вісім-де­сять восьма­чок хліба.

Тим ча­сом Ви­со­чан од­няв од По­ляків Ли­сян­ку й Ста­ви­ще. Чернецький не сподівався сього од Ста­ви­щан, на­пав на Ста­ви­ще. Звелів виріза­ти всіх лю­дей і спа­лив Ста­ви­ще до ос­тан­ньої ха­ти. Після то­го По­ля­ки виріза­ли всіх лю­дей, навіть ма­лих дітей в Бо­ярці. Після та­ко­го кри­ва­во­го діла лю­ди з Кор­су­на, Білої Церк­ви та Чер­кас втіка­ли за Дніпро і се­ли­лись на сте­пах. Після то­го Чер­нецький поїхав до Вар­ша­ви на ра­ду, чи на сейм. Йо­му бу­ло тоді 66 літ. Він зас­лаб до­ро­гою. Під Дуб­ном, в селі Со­колівці він звелів нес­ти се­бе в од­ну ха­ту, вис­повідався і тут умер.

Після смер­ти Чернецького повс­тан­ня про­ти Польщі ще більше роз­горілось. Ов­руцький пол­ков­ник Де­цик, Іван Сер­бин, Ос­тап Го­голь при­во­ди­ли до при­ся­ги ца­реві гро­ма­ди і се­ла. До ук­раїнських се­лян прис­та­ла ціла ва­та­га Во­лохів; Дроз­ден­ко нак­ли­кав ба­га­то Во­лохів у свою ва­та­гу і пос­лав в Рашків, маєтність Олек­санд­ри Хмельницької, вдо­ви То­ма­та Хмельницько­го, про­си­ти в неї харчі для Во­лохів. Хмельницька ти­хенько пос­ла­ла до По­ляків про­си­ти по­мочі. Дроз­ден­ко пе­ре­хо­пив її лис­ти, на­пав на Рашків, од­няв од Хмельницької хліб і всі скар­би ще й звелів її ви­би­ти. Вес­ною повс­тан­ня ще більше роз­горілося. Ко­за­ки роз­би­ли По­ляків під Тор­го­ви­цею, потім під Вільша­ною й Ли­сян­кою. Чет­вер­то­го квітня Дроз­ден­ко страш­но роз­бив са­мо­го Те­те­рю і то­го та­ки дня Бру­хо­вецький пос­лав Га­малію під Кор­сунь. Га­малія вно­чі повів Ко­заків на Кор­сунь. Ко­за­ки полізли че­рез стіну і по­ча­ли з кри­ком ру­ба­ти Ляхів. Всіх лю­дей, з жінка­ми й дітьми Га­малія пе­ревіз в Канів. В самій Польщі про­ти ко­ро­ля збун­ту­вався один ве­ли­кий пан Юрій Лю­бо­мирський. Ян Ка­зимір вик­ли­кав з Ук­раїни польське військо. Польський воєво­да, Яб­ло­новський, ро­дом ук­раїнець, повів польське військо в Польщу. Сам Бру­хо­вецький вис­ту­пив з Ка­не­ва під Білу Церк­ву, а по­чув­ши, що збирається ор­да і хо­че на­пас­ти на йо­го, ус­ту­пився під Київ в Мо­то­вилівку. В Мо­то­вилівці за­раз виріза­ли всіх По­ляків та жидів. В польських ру­ках зос­та­лись в Київщині тільки три го­ро­ди: Чер­ка­си, Біла Церк­ва, та Кор­сунь. З тих го­родів лю­ди втіка­ли за Дніпро на да­лекі сте­пи в Харківщи­ну. Те­те­ря по­ба­чив­ши, що По­ля­ки прог­ра­ють діло, за­ду­мав утекти в Польщу. Сірко по­чув, що Те­те­ря втікає в Польщу, на­пав на Брац­лав і заг­ра­бив всю маєтність Те­тері. Те­те­ря пи­сав до ко­ро­ля, що не мо­же далі зос­та­ва­тись на Ук­раїні, заб­рав весь військо­вий скарб і з жінкою втік в Польщу. До­ро­гою на­пав на йо­го Сірко і од­бив од йо­го каз­ну. В Польщі ви­ду­ри­ли в Те­тері всі гроші, що він наб­рав на Україні і що йо­му діста­лись за жінкою, доч­кою Бог­да­на. Те­те­ря втік в Ту­реч­чи­ну до мол­давсько­го гос­по­да­ря. Част­ка Ко­заків, в Київщині, нас­та­но­ви­ла на йо­го місце гетьма­ном Сте­па­на Опа­ру, кот­рий пос­лав в Крим про­си­ти ха­на, щоб він зат­вер­див йо­го в гетьманстві. Східна по­ло­ви­на Ук­раїни зос­та­лась без гетьма­на, по­ки не виб­ра­ли 1665, ро­ку гетьма­ном чер­касько­го, пол­ков­ни­ка Пет­ра До­ро­шен­ка. А по­ки що Бру­хо­вецький, зовсім без­печ­ний од По­ляків, по­ки­нув в Київщині в об­ня­тих го­ро­дах ко­зацьку сто­ро­жу, пе­рей­шов Дніпро, став в Га­дячі і пос­лав в Моск­ву до ца­ря звістку, що він їде в Моск­ву по­ба­чи­ти «пресвітлі ца­реві очі».