Афонський пройдисвіт - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 5

- Кажуть, що в Петербурзі якийсь болярин завів нову віру; сам проповідує в своїх позлащенних чертогах, а болярині грають на органах чи на фортеп'яні та співають, та козлогласують. Ой, господи, спаси нас! - сказав Ісакій.

- Кажуть, що цар звелів тому єресіархові виїхати з Петербурга. А вій і каже: скажіть цареві, що виїду з города разом і воднораз, в одну годину, на чотирьох заставах. Ото цар звелів стерегти, застави, і з усіх чотирьох застав в одну й ту саму хвилину виїхав той єресіарх і поїхав за границю на теплі води, - промовив авторитетно отець Єремія.

- Ото, скажіть! Такі чуда, як і на Афоні, - обізвався Копронідос.

- Не так-бо було! То Пашков, великий багатир, завів нову вipy в Петербурзі. А ви, отче Єpeмiє, мішаєте одне з другим. То колись були масони в Петербурзі, що накладали з чертами, - сказав іронічно отець Палладій, обертаючись до Єремії, як до непросвіченого простого селянина.

- Суєта настала на світі. Мир загруз i бабляється у гpixax, як свиня в барлозі, - далі тяг свій плач отець Єремія.

- А! Враг його бери! Нам байдуже! - сказав отець Tapaciй, виливаючи в рот пунш.

Після чаю та пуншів Мелетія застелила стіл скатертиною, принесла дві тарілки пирогів, поставила тарілки з шинкою, ковбасами, оселедцями, ікрою та сиром. За пирогами та закускою з'явились на столі пляшки з горілкою, наливкою та винами. Копронідос налив ченцям по чарці горілки. Ченці з смаком випили разом, неначе москалі бахнули з рушниць по команді.

- Прошу, святі отці, закушувати; от м'ясне, а от рибне. Це пиріжки з рибою, а оце з м'ясом: хто чого хоче. В нас, в грецьких монастирях, чорноризці їдять i м'ясо. А як у нас їдять у монастирях м'ясо, то й вам не rpix, - сказав Копронідос, щоб надати сміливості братії.

- Який тут rpix! - сказав отець Тарасій i кинувся на ковбаси. - "Не входяче в уста поганить чоловіка, а виходяче з уст".

- Та воно-то так! Нігде правди діти, - обізвався отець Палладій i кинувся до шинки з жадобою, бо вже довго піснюкав у монастирі. Отець Ісакій та Єремія, одначе, кріпились i закушували горілку пирогами з рибою. Єремія тільки поглядав скоса на ковбаси. Після закуски Мелетія принесла на полумиску здорового начиненого коропа, а після коропа подала шматок печеного поросяти з начинкою; порося було сите, пахуче, з закарцюбленим хвостиком; вона ще й подала хрін до його мов на великдень. Отець Тарасій не ждав навіть, поки його попросить хазяїн, i кинувся на порося, як вовк на ягницю. Отець Палладій одкраяв i coбi добрий шматок. Ісакій та Єремія аж скривились i мовчки дивилися на ситеньку поросятину. Тепла пахуча пара од поросятини страшенно дратувала в їх апетит.

Ісакій понурився i аж здихнув важко.

- Отче Ісакію? - обізвався Тарасій. - Поки ти зітхатимеш, то ми усе порося укладемо в копи. Бери мерщій виделку та їж! - сказав він геть-то нецеремонно. Отець Ісакій і справді побачив, що Тарасій не жартує. Він ухопив на виделку здоровий шмат поросятини й нагріб півтарілки начинки.

- Ми в гостях, а в гостях у чужих людей все одно що в дорозі, а в дорозі і чорноризцеві можна їсти, що бог пошле, - сказав Ісакій, щоб заспокоїти своє сумління.

- Отче Єреміє! Розрішайте-бо! В грецьких монастирях розрішають собі м'ясо, і це не вважається за гріх, - благав Копронідос.

Отець Єремія кривився, морщився, довго дивився одним оком на образи, а другим на порося.

- Та вже прочитаєш дома правило в молитвах ввечері, то бог простить. Ми ж не в монастирі, а в гостях і в дорозі; "гріх у міх, а спасіння в торбу!"- заспокоював отець Тарасій.

Отець Єремія таки не втерпів: одшматував прездоровий шматок поросятини, похапцем нагріб начинки й почав уплітати на весь рот. В хаті стало тихо, тільки було чуть, як лущало порося в зубах та жмакали й плямкали жадобні роти.

- От так святі чорноризці! Грішний мир гудимо та судимо, а порося уплітаємо на всі заставки та горілочку попиваємо, - сміявся отець Тарасій. Порося так швидко зникло десь з полумиска, що й хазяїн не зоглядівся. Після поросяти пішла чарка за чаркою. Копронідос наливав чарки наперемінку то вином, то наливкою, то горілкою. Ченці не розбирали й лили в рот чарку за чаркою: вони хапались, щоб часом не замкнули на ніч монастирської брами.

- Де ж раба божа Мелетія? - спитав Тарасій, одкинувши голову на спинку стільця й одсапуючи, неначе після праці. Йому заманулось подивитись на чорні густі брови та карі очі тієї раби божої. Копронідос покликав Мелетію. Вона сіла проти Тарасія, промовила кілька слів, а потім замовкла й тільки крутила пальцем кругом пальця, неначе пряла. Тарасій витріщав на неї очі й осміхався, показуючи широкі зуби, неначе лопатні. Посидівши трохи, Мелетія встала й вийшла, хитаючись на ході, як годована качка.

"Ну, цей чорноризець ласий і до поросятини, і до чорних брів..." - подумав Копронідос і намотав собі на вус.

- Ой, час у монастир! - аж гукнув на всю світлицю отець Палладій. - Швидко замкнуть браму.

І він обперся ліктем об локітник канапи й насилу підвів своє важке сите тіло. Ченці наче по команді підвелися з місців, перехрестились до образів, подякували хазяїнові та хазяйці, накинули на голови клобуки, забряжчали чотками й хапком вийшли на вулицю. Копронідос ухопив шапку й вибіг випроводжати їх. Він боявся, що ченці не потраплять до брами, часом зіб'ються з дороги й заблудять.

Прийшли до монастиря, до брами в дзвіниці. Треба було виходити на високі сходи.

- Що це таке? Виходили з монастиря - сходи були як сходи, а теперечки стоїть неначе якась гора! - мимрив Палладій. - Як я вийду на цю гору?

- Ой, спаси нас, господи, і помилуй! Не вийду й я: такі великі східці! - сказав Ісакій і без сорому сів на сходах.

- Ой господи, спаси нас, грішних! Не вилізу й я! - сказав Єремія і, ступивши на сходи, спіткнувся та й сів.

Отець Тарасій якось виліз сам на сходи. Копронідос повиводив попід руки на сходи ченців.

- Як же ми тепер посходимо наниз звідсіль? Ще порозкочуємось, як онуки, по сходах, - бідкався отець Палладій.

Не встиг він цього промовить, як Єремія вже спіткнувся на крутих сходах.

- Ого! Отець карлюка вже внизу! Хоч маленький, але спішненький, - обізвався Тарасій.

Копронідос мусив брати кожного ченця під плечі й позводив їх з сходів, а потім повів по алеї, як поводатар водить сліпих старців.

- Як часом заманеться вам, чесні отці, печених єгипетських м'ясів та "говяд" або чого питного, то я вам носитиму в келії; прикрию чим-небудь та й принесу в хустці, - сказав Копронідос.

- Мені печене порося на вечері! - сказав Палладій.

- А мені питного чого... знаєте... спирту, рому, - обізвався Ісакій.

- Добре, добре! Моя Мелетія спече і порося, і індика, і чого схочете, тільки давайте гроші, - сказав Копронідос.

- Добрий ви і богобоящий чоловік, і до монастиря ревнивий, - сказав отець Палладій.

- Спаси вас, господи, і помилуй за добре діло! - обізвався Ісакій.

- І не введи нас в іскушення! - молився отець Єремія і хотів перехреститись, але рука його не слухалась і не достала до чола.

- Ой господи! Спаси і помилуй нас, грішних! Дивні діла твої, господи! В голові грають музики, гудуть цимбали та неначе б'ють у бубни, - мимрив отець Ісакій.

Отець Тарасій, коливаючись на ногах, збився з дороги, звернув з алеї на траву. На траві покотом спали прочани, чоловіки й баби. Тарасій, одбившись од поводатара, потрапив на сонних бабів та молодиць.

- Дивні діла твої, господи! Чи я в монастирі, чи на полі брані ходжу по трупах убієнних? - метикував отець Тарасій і наступив на сонну бабу. Баба прокинулась і ойкнула з переляку. Тарасій опам'ятався й повернув цабе на алею. Копронідос порозводив чорноризців по опрічних келіях і вертався додому.

- Заплутались трошки коропи в моїй мережі: час приступати до діла. Заплатять ченці мені і за поросята, і за індики, і за ром, і за пунші... Заплатять щедро, - промовив нишком Копронідос, почуваючи пахощі чернечих тисячок.