На Зеландію! - Кидрук Максим Иванович - Страница 41

На форумі (www.nzukrainians.org/webapps/site/82049/168071/chat/forum.html) надибав кілька тем, що стосувалися конкурсу «Win a Ukrainian Wife». Було приємно усвідомити, що не лише Притула з Кідруком переймаються через ту капость. Причому в обговоренні траплялися повідомлення не тільки з України, а й з Канади і Зеландії. Побіжно проглянувши теми, дізнався, що Наталя Пошивайло вже надсилала скаргу в Broadcasting Standards Authority. За тиждень перед тим у BSA надійшов офіційний протест від пана Адомайтіса, посла України, і ще один лист від представника Конгресу українців Канади.[46] Керівництво «The ROCK FM» було змушене реагувати, однак усе, що вони зробили, – це поміняли формулювання. За два чи три тижні до завершення конкурс перейменували з «Виграй дружину з України» на «Виграй незабутню подорож до України». Формально проблему розв’язали, проте суть розіграшу анітрохи не помінялася.

Я вперше почув про те, що назва конкурсу змінилася. Це стало для мене відкриттям. І тоді в голові зринула цікава ідея: пошукати інформацію про розіграш, Ґреґа та радіостанцію через новозеландський «Google» (www.google.com.nz). Річ у тім, що, запускаючи пошук в Україні (через www.google.com чи www.google.com.ua), ви автоматично даєте команду для «Google» у першу чергу передивлятися українські (або російські) сайти, навіть якщо ключове слово було англійським.

На початку березня українські ЗМІ розповсюдили інформацію про те, що Ґреґ Морґан нібито відмовився їхати в Україну. Підтвердження на англомовних ресурсах я не знайшов, тому повідомлення вважав підозрілим. Уже тоді припускав, що ініціаторами цих чуток стали організатори конкурсу. Вони запустили побрехеньку, щоб уникнути агресивної (але цілком адекватної) реакції українських чоловіків на появу товариша Морґана. Сумнівно, що рейтинг «The ROCK FM» піднявся б, якби хлопця, якого відправили на гульки в Україну, привезли назад у дерев’яному ящику, білих капцях і з унітазом на голові.

Саме через www.google.com.nz я довідався, що Ґреґ таки прилітав до України. Тільки замість Києва він відвідав Запоріжжя (летів через Донецьк). Чувак відпочив, порозважався і спокійно звалив назад до своїх кіз, овець і кислих виноградників. Проте цим справа не обмежилась. У себе вдома доблесний фермер дав інтерв’ю для газети «New Zealand Herald», у якому повідав, що «жінки в Україні дуже гарні, але тупі – з ними нема про що говорити», а коли журналіст запитав про чоловіків, розумашка Ґреґ чвакнув: «Жодної конкуренції – одні пиятики та алкоголіки». У той момент я забув про все на світі і хотів одного: зробити з тим вискочкою те, що Сергій Притула планував зобразити на наших плакатах…

У розділі «Контакти» сайту nzukrainians.org містилася форма, через яку можна було написати лист Об’єднанню українців і залишити власні координати для зворотного зв’язку. Я здогадувався, що мій лист, швидше за все, читатиме Наталя Пошивайло, та все ж на перших порах вирішив не звертатись ні до кого персонально.

Все ще перебуваючи під враженням статті з «New Zealand Herald», настрочив такого листа:

Квитки куплені, діаспора поінформована. Залишалось останнє і, мабуть, найважче – новозеландська віза.

Найдорожча віза, найдовший переліт

Я здивувався, виявивши, що в Києві є консульство Нової Зеландії. На Багговутівській. Почесний консул – пан Марк Райт. На сайті навіть номер телефону був. Словом – усе як у людей. Навряд чи вони видають візи, але була надія, що принаймні допоможуть із оформленням паперів, призначать дату подачі документів у Москві, скажуть, до кого конкретно звертатися і т. п.

Подзвонив (раптом кому треба, номер телефону – 044 5377444). Відгукнулись відразу, після двох чи трьох гудків:

– Торговоє обьєдінєніє «Блу-Стар Лімітед», здравствуйтє! Чєм магу бить палєзна? – скоромовкою застрочив сухуватий дівчачий голос (назву компанії я вигадав, зараз її просто не пригадаю).

– Е-е… добрий день, – збентежився я. – Вибачте, я, мабуть, помилився номером, бо… взагалі-то телефонував у консульство Нової Зеландії.

Відповідь дівчини ще більше ввігнала мене в ступор:

– А, так, це ми! Добрий день! Я вас слухаю.

Я провів язиком по губах:

– Ми – це хто?

– Консульство. Нової Зеландії.

– А як же «торговоє обьєдінєніє»?

– Не зважайте. Ми – консульство Нової Зеландії.

Така швидка зміна профілю діяльності потішила мене.

– Найближчим часом я збираюсь летіти до Зеландії, – кажу в трубку.

– Коли саме?

– За кілька тижнів – 30 квітня.

– Мета поїздки?

– Кгм… туризм.

– Зрозуміло, – сказала дівчина, а тоді: – Ми не видаємо віз.

«А для чого тоді питати про дату і мету поїздки?!»

– Розумію. Можливо, ви допоможете з оформленням документів, перед тим як я повезу їх у Москву?

– Ні. Ми цим також не займаємось.

– Тоді чим ви там займаєтесь? – підвищую тон.

– Ми просто консульство.

– Ясно. – Я втямив, що пан Райт був простим новозеландським бізнесменом, якому вліпили консульський титул для проформи (а також, можливо, для прикриття бізнесу). Він не виконував ніяких функцій, окрім почесної представницької. Призначили, аби був. На всяк випадок. – Тоді дуже дякую консульству за надану допомогу.