Шмагія - Олди Генри Лайон - Страница 68

Долекрут.

– Так, добре… давай, давай…

Блукаючи лісом, стежачи нишком за дурнуватим фарсом, демон не витримав. Повернувся в ерзац-минуле, бажаючи самостійно переграти сцену наново. Виправити ключову помилку. Убити найголовнішого іншого. Його смерть – сила й неприборканість деманія. Можливість вільного переміщення між геєною та поверхнею земного диска. Звільнитися, зробити вихованцеві добре назавжди.

На віки вічні!

Для Долекрута не мало значення, що в клітку можна ввійти, але не можна вийти. Дурниця! Для демона опанувати чуже тіло, зробити людину одержимою – властивість вроджена. Надовго ліліпутки не вистачить, термін одержимості короткий, але багато часу й не знадобиться. За мить проклята клітка впаде, знесена ударом дивного. Так було тоді. Виходить, так буде й зараз. Деманій потрапить у пастку, деманій звільниться. Деманій уб’є. Уб’є правильну здобич, не витрачаючи сили на зайві дії.

Усе буде добре. Усе буде просто чудово.

Більше не потрібно боятися синьої суки…

Малефік бачив, як напружилися плечі Фортуната Цвяха, коли венатор відчув наближення злощасного тремору мани. Вигляд старця загрожував змінами: дитина? Зрілий чоловік? Кволий старий на смертному одрі?! Невидимі руки тасували колоду карт, готуючись до здачі. Нічого, встигнемо. На щастя, кашель барився.

Фортунат нашвидку перевірив міцність клітки.

Задоволено кивнув.

«Витримає. Попалася, крихітка. Молодець пан Андреа. Геніально! Тепер – сповити деманія „крицею-мереживом“, провести стандартну процедуру екзорцизму… Ліліпутку – під опіку Меліс. Нехай приводить до тями. А ми…

А я – я! Я!!! Нарешті візьмуся до нашого наймилішого Долекрута. Для початку: базові відповідності з „батьком“, вдача, зчеплення…»

Проникнути в розум мага вищої кваліфікації – вміння за межами нинішніх здібностей чаклуна. Але й без Високої Науки малефік не сумнівався в намірах Цвяха, ніби чув його думки.

«Знищувати демона? Ха! Тричі ха! Не для того ловили! Я дав присягу. І ось у моїх руках – реальна можливість вилікувати Яноша від зламу. А там – чим Нижня Мама не жартує?! Гляди, й зробимо із хлопця найбільшого, екстраординарного мага! Матіасе, друже дитинства, чому ти не бачиш мене в годину тріумфу?!»

Андреа був готовий до подібного розвитку подій. Жевріла, звичайно, квола надія…

Шкода.

– Захоплення здійснено, всім дякую, – з навмисне театральним пафосом уклонився венатор обом шмагам. – Демона приборкано. Прошу вас відійти. Мені потрібно сповити цю гидоту перед екзорцизмом…

У Мускулюса залишався в запасі останній засіб.

У порівнянні з яким навіжені плани здавалося найрозважливішими.

Виходити на в’язок із наставником Просперо? Пояснювати, в чому справа, просити допомоги? Та ще й таким дивним способом… Ні. На це нема часу. І раніше не було: бойовий маг трону не з довірливих простаків. У звичайній ситуації Кольраун почав би детально розпитувати, перевіряти… А майстрові Фортунату будь-які пояснення – повз вуха. Мисливець просто не повірить, поки не побачить на власні очі.

Виходить, повинен побачити. Тут і зараз.

Жестом, що нагадував рух циркачки за мить до одержимості, чаклун підняв руки. Відкрив внутрішні заслінки та шлюзи, ламаючи греблі, вивільняючи снігову лавину мани з м’язів сідниць, спини, плечей… І коли крижана суміш, вируючи, заповнила його по вінця, Мускулюс черевним виттям видихнув заповітне джерело-слово.

Відкрив особистий канал інстант-виклику Просперо Кольрауна.

Сила була потрібна аж ніяк не для відкриття персональної лінії зв’язку. О, ні! Накопичену силу, ладну вражати, чаклун ще мить утримував у собі, даючи бойовому магові можливість безпомилково визначити: хто саме намагається з ним зв’язатися. А потім поміж брів розплющив «вороняче баньши», викидаючи у відкритий коридор зурочення, пристріт, бліду неміч і «чорний день». Повний спектр шкідливого волхвування: та сама міць, рівень, склад і структура, що й п’ять років тому, на Диких Ловах.

У дрібних, ювелірних деталях.

Подоба не є копіювання, але зараз Андреа був скрупульозно точний.

Від точності залежало його життя.

Як дати зрозуміти вчителеві, що від нього потрібно? За лічені секунди, не вдаючись до великої плутанини пояснень? Так само, як часом учитель без паузи скеровує думки учня в потрібний бік, відважуючи дурневі добрячого ляпаса. Як правило, метод спрацьовує.

Як правило. Але не завжди.

Густа рідина з приємним заходом лагідно хлюпотіла об мармуровий бортик басейну.

Біля дверей дует рабинь співав про весняні фіалки.

Просперо Кольраун завжди стверджував, що грязьові ароматичні ванни є найперший обов’язок усякого бойового мага, котрий поважає своє ремесло. Іноді, у періоди меланхолії, він віддавав перевагу гамакові та квартету флейтистів, але незабаром знову повертався до колишніх пріоритетів. Перша любов, як відомо, не старіється. Зелена глина, розтерта в казанах п’ятами босих красунь, підігріта на вугіллі з виноградної лози, змішана з джерельною водою ключів Ферр’є та червоним вином… О! За правильного змішуваання компонентів це диво добродійно впливало на тілесне здоров’я та душевну рівновагу, множило здатність м’язів до концентрації мани. А якщо до того ж уміло дібрати склад трав, олій і екстрактів… Отут у Просперо були свої, персональні рецепти. Наприклад: витяжка кіннамума, жменя зерняток кардамону, перетинки доричного горіха, екстракт імбиру, коріандр, майоран, а для гостроти відчуттів і кращого тонусу – дрібку piperis kayana. Ах, так, ще порошок radicula spumare – для кучерявої піни.

Одним словом, можемо вас запевнити, бойовому магові трону зараз було гарно.

Виклик застав його майже зненацька. «Майже» – бо застати зовсім зненацька Просперо Кольрауна, нищителя Вежі Таїнств і чистильника гробниці Сен-Сен… Фантазія найдосвідченішого чарівника пасувала, не доходячи до таких див. Навіть уві сні. Тому що відомо: сонний чарівник небезпечніший за того, що не спить, а мертвий – за живого.

Канал розцвів перед Кольрауном дивним фіолетовим віночком. Можливо, тут відіграв свою роль дует, що співав про фіалки. Короткої паузи, яку учень дав учителеві, магу цілком вистачило. Почуття небезпеки простромило обоє тіл – ефірне й досить значне матеріальне. Цілюще болото скипіло, пішло крутими хвилями, перехлюпуючи через бортик. Формуючи тришаровий щит-абсорбер для відбиття зурочення, що заюшило в коридор зв’язку, Просперо тверезо оцінював ситуацію. У здібності бойового мага відбити атаку Мускулюс не сумнівався. Інакше й не пробував би. Власне, сам Кольраун теж ні на мить не засумнівався в порядності учня. Копійки не варті близькі люди, довіра між якими вимагає застережень. Замах на дорогоцінні життя та здоров’я наставника міг мати одну-єдину мету: привернути увагу. Один знадобився іншому, а на пояснення нема часу.

Необхідна термінова відповідь.

Яка?!

Для ухвали рішення були тільки три очевидні факти:

– Андреа Мускулюс потребує допомоги.

– Місцезнаходження чаклуна: Фільчин Бір, норд-норд-ост.

– Структура й сила атаки точно повторює «пристріт по площинах» п’ятирічної давнини.

Закручуючи вихор мани та скеровуючи бурю в канал, Просперо Кольраун дуже сподівався, що правильно оцінив ситуацію. Потай він пишався учнем. Мало який чаклун ризикне викликати удар на себе.

Причому удар цілком конкретної властивості.

Стомлений, але щасливий Кольраун відкинувся в грязюку, махнув рабиням: продовжуйте! Хлюпнув у басейн відвару шипшини. Розслабився. Він пишався не тільки учнем, але й собою. Це був класичний випадок «Маг із магини», давньо-реттійською «Magus ex machine».

Хоч у підручники вставляй.

Буревій ударив по галявині.

Задув, розметав німбус-смолоскипи, що кричали пташиними голосами.

Жовток сонця щойно визирнув із-за шкаралупи хмар, зварився круто. Налягла задушлива, беззоряна ніч. «Серпанок відчуження» навколо Мускулюса, схожого на ганчірку, викручену огрядною прибиральницею, розметало на жмути. На щастя, зараз малефік був набагато сильніший, ніж п’ять років тому. Але екстрим-викид мани все одно дався великою кров’ю. Крізь виття заблуканого буревію долетів крик Меліс: відьма розпачливою скоромовкою накладала захисне замовляння.