Шмагія - Олди Генри Лайон - Страница 47

А до неї, як на зло (чи на щастя?) два дні поспіль – ні лялечки.

А третього дня з’явився молодий стругаль із майстерні Леонарда, виряджений господарем на пошуки. Чому тільки третього? Ну, тут усе просто. В день зникнення Леонард Швелер повернувся додому, як завжди, на заході, добре повечеряв і ліг спати. Вечерю подала дочка, а дружиною чинбар мало цікавився поза повсякденними звичками. Рано вранці пішов на роботу й лише ввечері другого дня довідався від заплаканої дочки, що Ядвіги досі нема. Пообіцяв відлупцювати заблукану жінку, що зникла невлад, і знову ліг спати. Непокоїтися цілу ніч? Мучитися здогадами? Дуля вам! Вечір думає, ранок вирішує. Зі світанком він знову подався до своїх казанів і шкір, лише пополудні відрядив на пошуки вільного від роботи здорованя. Нехай, значить, пошерстить у подруг. Де ж іще? Ну, на ринку. Відшукаєш, жени додому: чекати кари від гнівного чоловіка. Якщо не відшукає? Та байдуже, куди вона подінеться, довбня дурна…

Стругаль відшукав.

Меліс піднесла хвалу Вічному Мандрівцеві, що новий мешканець спав за дверима в комірчині. Інакше не уникла б пліток. Незабаром стругаль повернувся з возом і парою помічників. Ядвігу відвезли додому.

Назавтра з’явився ланд-майор Ернест Намюр, суворий і допитливий. Йому відьма вперше повідала усічену історію, котру пізніше довелося почути Мускулюсу. Вона не встигла домовитися з постояльцем про «рятівну неправду», але відьомський «вухар» тихенько нашіптував: язик до в’язниці доведе. Вийшло складно: два чужі чаклуни, дві випадкові глядачки, про решту не можу знати. Насилу подруженьку з лісу допхала. Трупи – на Їжачій Рукавиці. Підіть, пане, прилучіть до справи.

Серце лихо віщувало. Що, як дізнаються? Начебто, нічого лихого не вчинила, навпаки, двом людям життя врятувала. Хоча життя те обом боком виходить… Дитя в жовтій сукенці стояло за спиною, майструвало зашморг. Виворотні-небіжчики по лавах сиділи. Свинячі рила ночами снилися, намагалися знайомою пикою обернутися.

Згодом вгамувалися.

І відьма, і її випадковий постоялець потроху відходили після такого удару. Чоловік перестав міняти подобу по кілька разів на день. Тепер це відбувалося помітно рідше. Він більше не роз’їжджався гармошкою, непритомніючи при спробі заговорити про те, що сталося. Одного разу сам запропонував поговорити. Так, невдалий експеримент. Який саме? Будь ласка: дослід прямого контакту з неканонічними інкарнаціями елементумів. Вам це про що-небудь говорить? «Гармошка» – побічний ефект. Уляжеться? Навряд чи. У всякому разі, я на це не розраховую. Так, маг. Вищої кваліфікації. Тому не розраховую на поміч: «terra incognita», зовсім недосліджена галузь. Куди я поїду в моєму стані? Щоб звалитися трупом на дорозі? Чи перетворитися на дитину? Якщо доберуся до столиці, бути мені предметом довічного вивчення та співчуття. Шанс? Гадаю, є. Я з цим зараз працюю… Скільки? Не знаю. Місяць. Рік. Десять років. Дякую, добра Меліс. Чесно кажучи, я вражений і розчулений. Розумієте, мені зараз більше нема куди податися…

Хижих риб ловлять на живця. Провінційних, незаміжніх, бездітних відьом – на жалощі. І на цікавість. І ще на одну дрібницю.

Так, звісно. Я не збираюся зловживати вашою гостинністю. У мене є кошти і є можливість переказати частину їх сюди, не залишаючи Ятриці. Крім того… Якщо вам це цікаво, я готовий дечого навчити вас за час мого тут перебування…

Ну яка відьма встояла б проти такої наживки?! Стати ученицею мага вищої кваліфікації, прилучитися до Високої Науки замість слабеньких доморослих чарів, «мамчиних таємниць»?

Зрозуміло, вони домовилися.

І останнє, люб’язна Меліс. Навіщо в місті знати, хто я такий? Поповзуть чутки, балачки… У підсумку мене можуть забрати силоміць, як жертву небезпечного досліду. Ви розумна жінка, самі все розумієте. Я чув, що ви розповідали місцевому… е-е-е… представникові влади. Дуже розумно й винахідливо. Прийміть моє захоплення! А якщо почнуть розпитувати, назвіть мене вашим далеким родичем. Сьомою водою на киселі. Погорілець, жити нема де… Ах, так! З огляду на мій теперішній нестабільний стан, нехай буде сім’я погорільців.

Не заперечуєте?

– Оригінальна версія, смію зауважити. Просто не маг, а професійний зловмисник. Усе продумано до дрібниць… Вам це не здалося підозрілим?

– Ах, майстре Андреа! Він, мерзотник, був такий чарівний…

Меліс не заперечувала. Але по закінченні розмови, коли «жертва досліду» відлучилася, вибачте за подробицю, в нужник, вона раптом зміркувала: делікатний кавалер їй нічого до пуття не розповів. Ні про себе, ні про випадок на галявині. Напевно, вона б просто не зрозуміла тонкощів Високої Науки, якби маг почав розповідати? Елементуми, інкарнації… «Вивчуся, тоді й запитаємо по-новому!» – вирішила відьма. Незабаром у Фортуната з’явилися обіцяні гроші. І ще – книги. Про способи доставки господиня не запитувала. Вища кваліфікація! Навіть у «теперішньому нестабільному стані».

Навчання почалося ще раніше.

Висока Наука давалася важко. Ази теорії, методологія – деякі речі, що їх Меліс уміла, вона робила «емпірично», як висловився майстер Фортунат. А чому закляття або руна діє саме так, яким законам підкоряється, до якого класу ворожіння належить, як змінити, підсилити, перетворити дію? Силаботоніка замовлянь, комплексні чари, терміни й значення… Учитель був терплячий. Жодного разу не підвищив голосу, не вилаяв за тупість, не плюнув із досади. По сто разів пояснював те саме, влаштовував практикуми, але запитував строго, повною мірою. Меліс длубалася в книгах і завданнях (на щастя, грамоти її матуся вивчила) до скреготу зубовного, до різнобарвних кіл перед очами, коли полум’я свічки двоїлося, а літери тарганами розбігалися зі сторінок. Вона боялася й обожнювала вчителя. У рідкісні миті – ненавиділа й відразу каялася. Соромлячись зізнатися самій собі, що вабить її до загадкового, незбагненного, глузливого, доброго чоловіка.

Так! Так! Доброго!

Вона відчувала це – як відьма та просто як самотня жінка.

Одного разу не витримала. Розридалася просто посеред уроку. Від власної безсилості, нездатності зрозуміти щось, елементарне для нього. Вона плакала, ховала обличчя в долонях, і раптом відчула: руки вчителя гладять її волосся. Ніжно, тремтливо. Така ніжність найчастіше дається неабияким досвідом, але Меліс зараз не думала про минуле життя Фортуната Цвяха. «Ну що ти, маленька! Заспокойся, все гаразд, не плач, у тебе вийде, ти розумниця, ти здібна…» Його обличчя. Зовсім поруч. Поцілунок був довгий, як осінній захід, палкий і солоний від сліз.

Про заняття цього дня більше не згадували. І завтра. І післязавтра. Навіть перетворення Фортуната начебто зглянулися над літніми, кумедними людьми, дали коханцям спокій, тихо стоячи за дверима.

Ранком четвертого дня Цвяха здолав кашель. За дві-три хвилини перед Меліс виник знайомий в’їдливий старий. Ба-дьорий і наполегливий, як старий цап, але відьма, тривожилась за здоров’я постояльця, ухилялася від ліжка. Під час занять вона час від часу лукаво поглядала на дідка, ледве стримуючись, щоб не пирснути в кулака. Їй було весело. Їй було гарно. У жінки з’явився не просто коханець. У неї з’явилася сім’я. Ціла сім’я в єдиній, мінливій особі. Агукав дитинка-син. Був у нього старший брат, проноза й паливода. Був люблячий чоловік. Палкий коханий. Свекор, глузливий добряга. Диво, яке не можна порівняти з глибокодумними вишукуваннями Високої Науки.

Щастя.

– Пробачте мою цікавість… У нього що, і вдача змінюється від зміни личин?

– Ще й як!

– Ну-бо, ну-бо, докладніше…

– То бешкетує, немов хлопчисько, то бурчить, як старий хрін. Тіло давить, каже. Свого вимагає. Намагається себе у вузді тримати, але не завжди виходить…

Гіркий запах осені й паленого листя. Примара лиха в жовтій сукенці манячіла у похмурій далині, але, слава Вічному Мандрівцеві, щоразу обходила стороною цю неможливу сім’ю. Уперше – коли зі столиці прибула бригада каземат-нишпорок. Нишпорили, винюхували, мов зграя лягавих псів. Поїхали ні з чим. Далі – навесні, коли Фортунат до Фільчиного Бору поткнувся. Узяв за компанію і Меліс: польову практику, мовляв, проходити будемо! Довго на Їжачій Рукавиці мудрував, «прапорці» якісь ставив. Ага, практика! Про відьму забув геть-чисто, лише разок попросив замовляння на кістковий родимець зробити. Видно, більше для порядку, щоб при ділі почувалася. Ідучи, ниточки від маячків показав. Якщо я трупом чи дитиною лежатиму – стеж. Задзвенить – доповіси.