Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Бікфордів світ - Курков Андрей Юрьевич - Страница 55
Не очікуючи нічого радісного, Харитонов пішов по ледве видимій стежині вздовж рядів колючого дроту і смугастих стовпів.
Світло наближалося, роблячись яскравішим. Із-за дроту донісся далекий гавкіт собак.
Нарешті мандрівець зупинився перед добре освітленим майданчиком, який нагадував залізничний переїзд із охороною. Тут було все, крім залізниці. Шлагбаум із підвішеною до перекладини цеглиною, ліхтарний стовп, що народжував конус світла, і будка КПП, усередині якої теж горіло світло і за столом, біля лампи із зеленим абажуром, сидів солдат. Здавалося, він читав – в усякому разі, обличчя його не було видно.
Знову прозвучав гавкіт собак, і вся природа принишкла, прислухаючись. Харитонов, стараючись не шуміти, підійшов до шлагбаума і з цікавості поторкав смугасту балку, що перекривала вхід у ліс. Відчув, що фарба свіжа, і почав відтирати забруднений палець об штани.
Пролунав скрип дверей. Харитонов завмер.
За вікном будки виникла ще одна фігура військового, з-за столу підхопився солдат.
До мандрівця донісся невиразний шум голосів.
Знову скрипнули двері, випустили на землю смужку яскравого світла. На неї лягла тінь, і хтось кашлянув, стоячи у дверному отворі. Раптом Харитонов побачив зелену ракету, що зметнулася над будкою, і за мить така сама ракета освітила небо десь далеко за будкою, а ще далі яскравою іскрою спурхнула вгору третя.
– Північ! – крикнув комусь військовий з порога.
Потім чиркнув сірником, прикурив.
Харитонов стояв, стежив за вогником цигарки, що ходив угору-вниз, і думав. Думав, що необхідно йому пройти за шлагбаум: там же продовжується його шлях і десь там же він закінчується. Але й тут було приємно і цікаво; він відчував наявність порядку і порушувати його не хотів. Тому не міг мандрівець змусити себе пролізти під шлагбаумом або обійти його. І, почекавши, поки військовий, що палив, повернеться в кімнату, Харитонов пішов до дверей. Ішов він повільно та обережно, як по мінному полю. А ступивши на поріг, іще довго зволікав, перш ніж постукати.
Двері відчинив білявий веснянкуватий солдат. Відчинив – та так і завмер, сторопіло оглядаючи того, хто стукав.
Важко ступаючи, підійшов другий військовий, у званні лейтенанта.
– Хто такий? – запитав він, суворо дивлячись у вічі Харитонову.
– За шлагбаум пройти можна? – запитав той неголосно.
Мовчання, що настало за цим, змусило Харитонова пошкодувати про те, що постукав він у ці двері.
Мовчання тривало довго, і тільки гавкіт собак, що знову прозвучав, зняв виниклу напругу.
– Хто сьогодні на розпліднику? – раптом запитав лейтенант.
– Мазурбеков, – відчеканив солдат.
– Документи?! – зажадав офіцер, дивлячись уже на Харитонова.
Мандрівець подав офіцерові матроську книжку.
У міру того як офіцер переглядав документ, обличчя його виражало все більше нерозуміння.
Нарешті він підвів очі, і в цих очах Харитонов побачив анемічну байдужість до всього на світі.
– Ну добре… – невизначено мовив нарешті. – А годинник є?
– Немає, – відповів Харитонов.
– Погано, – видихнув офіцер. – Без годинника не можна.
– А навіщо годинник? – ризикнув запитати Харитонов.
– Необхідно також мати при собі календар і дві пари білизни, – завчено додав офіцер.
Мандрівець задумливо втупився у брудну підлогу, потім зупинив свій погляд на гаслі, що займало повністю одну стіну: «ЗОБОВ'ЯЗУЄМОСЯ ПИЛЬНО ОХОРОНЯТИ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН З ОХОРОНИ ЧАСОВИХ ПОЯСІВ».
– І справді, кордон?! – вирвалось у Харитонова.
– А ви що, коли підходили, собак не чули? – запитав офіцер. – Календар є?
– Календаря немає… Карта є…
– Покажіть.
Харитонов слухняно витягнув із речового мішка карту вчителя географії. Офіцер відійшов із нею до столу, розстелив, притиснувши краї руками, й так і завис над нею, нагнувшись. Очі його заблищали.
– Брендоєв! Підійди! Подивись, яка у тебе батьківщина була при царизмі! І Польща, і Фінляндія!
Солдат теж схилився над картою, і обоє, здавалося, забули про Харитонова. Нарешті офіцер, важко зітхнувши, згорнув карту і повернув її мандрівцеві.
– Вибачте, – сказав він дійсно вибачливим тоном. – Без годинника і календаря не маю права пропустити через перехід. Ідіть уздовж дроту, метрів через шістсот – дірка в загорожі, там і перейдете.
Говорив він, пильно дивлячись просто у вічі Харитонову, й через це думка Харитонова про цю людину змінилася в кращий бік. «Служба! – зрозумів Харитонов. – Порядок не дозволяє, значить, не можна… Ну що ж, підемо до дірки».
– Рядовий Брендоєв! – обернувся лейтенант до солдата. – Проведете товариша до місця й повернетеся на КПП. Зрозуміло?
– Так точно!
Харитонов із вдячністю потиснув руку офіцерові й вийшов із будки в теплу зоряну ніч. Слідом за ним вийшов і солдат.
– Будь ласка, за мною! – сказав він і, обігнавши мандрівця, звернув ліворуч, вийшовши на вже знайому Харитонову стежку.
– Як звати? – запитав Харитонов.
– Василь.
– І я – Василь! – зрадів мандрівець. – Значить, тезки!
– Ага…
– Давно на кордоні?
– П'ятий рік.
– А додому скоро? – співчутливо поцікавився Харитонов.
– Коли захочу, – відповів солдат. – Я вже переслужив.
– І додому не хочеться?
– Дім-то по цей бік кордону, – зітхнув сумно рядовий. – От якби по той, тоді б не замислюючись пішов.
– Кордон! – якось дивно гмикнув Харитонов і хитнув головою, виявляючи нерозуміння. – А чого ж його так легко перейти, навіть дірка в загорожі є!
– Кому легко, кому ні! – не обертаючись, сказав солдат. – Позавчора трьох порушників убили при спробі незаконного переходу, вчора – двох.
– Як убили?!
– З автомата Калашникова.
– А чого ж мене… туди пускаєте?
– А ви перший, хто на КПП постукав і попросив дозволу. Видно, від цього летюха і остовпів!
Минуло ще хвилин п'ять. Солдат зупинився, дістав ліхтарик і освітив величезну, в людський зріст дірку, прорізану в колючому дроті.
– Тепер туди й далі по стежині! – доброзичливо сказав він.
– А що там далі? – запитав мандрівець.
Рядовий знизав плечима.
– Якщо втечу коли-небудь, – сказав він, – то дізнаюся. Лейтенант говорить, коли вип'є, що там наше майбутнє, а ми, мовляв, майбутнє від минулого охороняємо. Ну, щасливої дороги!
– Щасливо дослужити! – кивнув Харитонов і ступив у пляму світла від солдатського ліхтарика.
31
Плескіт річкової води вночі звучав по-особливому. В цьому плескоті Андрієві чулись і спокійна радість, і надія, і впокорення з долею.
Кортецький спав. Пліт погойдувався, повільно пливучи вздовж заснулих берегів. Шлях йому вказувала місячна доріжка.
Сопки рівними конусами врізались у блакить високого неба і являли мовби єдину зубчасту стіну, що захищала річку з усіх боків. І раптом із одного із зубців цієї великої стіни, з вершини могутньої сопки піднялася вгору тонка цівка диму, і поглинуло її високе безвітряне небо.
– Люди! – прошепотів Андрій, не зводячи очей із ниточки диму.
Розбудив Кортецького.
Кортецький стукнув п'яткою чобота по поперечній дошці, частині бічної стінки візка, що був нещодавно. Дошка піддалася. Він іще кілька разів стукнув по ній, після чого Андрій легко відірвав її. Ставши навколішки на краю плоту, хлопець невміло почав гребти, через що пліт просто закрутився, до берега не наближаючись.
– Не так! – зупинив хлопця інвалід. – Перейди на інший борт і греби трохи вбік, щоб не виходило проти течії.
Пліт м'яко сів на піщану косу поряд із берегом. Андрій зіскочив у воду і спробував протягнути пліт із Кортецьким ближче до зарослої травою землі.
– Почекай! – зупинив його інвалід. – Уже добралися.
Він підвівся і зробив крок із плоту на пісок коси. Дерев'яна нога відразу пішла в пісок, і довелось Андрію підскочити й допомогти командирові.
Сіли відпочити, поклавши на траву «сковорідку» та молоток.
- Предыдущая
- 55/68
- Следующая