Енн із Зелених Дахів - Монтгомери Люси Мод - Страница 48

— Мама Джейн дозволила їй запросити гостей на день народження?

Діана похитала головою; в очах її стрибали веселі пустотливі бісики.

— Більше нічого не можу придумати, — зажурилася Енн, — хіба що Муді-Спурджен Макферсон проводжав тебе додому вчора після молитовного зібрання. Так?

— Авжеж ні! — обурилася Діана. — Та навіть якби й так, я б цим не вихвалялася. Гидкий хлопчисько! Я знала, що ти не вгадаєш. Мама вчора одержала листа від тітки Джозефіни, яка запрошує нас із тобою наступного вівторка до міста, на виставку. От!

— О, Діано, — прошепотіла Енн, уважаючи за потрібне зіпертися на клен, щоб не впасти, — невже це правда? Але, боюся, Марілла не відпустить. Скаже, що не дозволить вештатися без діла. Те саме я почула й минулого тижня, коли Джейн запросила мене поїхати з ними у їхній чотиримісній бричці на концерт, що влаштовували американці у вайт-сендзькому готелі. Я так хотіла поїхати, а Марілла сказала, що ліпше для мене буде вчити уроки вдома, і для Джейн так само. О, Діано, серце моє було тоді геть розбите. Я так страшенно побивалася, що навіть не проказала молитви перед сном. Але згодом покаялася, і встала серед ночі, щоб усе-таки її проказати.

— Я от що придумала, — відповіла Діана, — хай моя мама поговорить з Маріллою. Тоді вона тебе напевне відпустить, і ми чудово розважимося, Енн! Я ще ніколи не була на виставці, і так прикро слухати, коли інші дівчата щось розповідають. Джейн і Рубі вже двічі туди їздили, і цього року знову поїдуть.

— Не буду про це думати, поки не знатиму напевне, поїду я чи ні, — рішучо сказала Енн. — Бо думати й мріяти, а потім гірко розчаруватися — це буде нестерпно. Та коли я все-таки поїду, сподіваюся, що моє нове пальто буде до того часу вже готове. Марілла не вважає, що мені потрібне нове пальто. Вона каже, що старе добряче послужить ще рік, і що нової сукні цілком достатньо. Така гарна сукня, Діано — темно-синя й дуже-дуже модна. Марілла тепер завжди шиє мені модні сукні, бо не хоче, щоб Метью ходив до пані Лінд і просив її шити для мене. Я страшенно рада. Значно простіше бути хорошою, коли носиш модний одяг. Принаймні мені. Хоча для людей, хороших від природи, це, мабуть, не так важливо. Але Метью сказав, що мені потрібне нове пальто, і Марілла купила таке надзвичайно гарне тонке синє сукно й віддала шити справжньому кравцеві в Кармоді. У суботу ввечері воно вже має бути готове, а я тим часом намагаюся не уявляти, як ітиму проходом церкви в неділю в новому пальті й шапочці. Мабуть, таке не дуже годиться уявляти. Але воно саме уявляється, попри всі мої намагання. І шапочка в мене дуже гарна. Метью купив її, коли ми їздили до Кармоді. Вона також синя, оксамитова, з тих, що всі тепер дуже хочуть мати, із золотими китичками й зав’язками. У тебе, Діано, теж прекрасна шапочка, і тобі дивовижно личить. Коли минулої неділі я побачила, як ти заходиш до церкви, душа моя сповнилася гордості, що ти моя найкраща подруга. А як ти гадаєш, то не дуже зле, що ми стільки думаємо про одяг? Марілла каже, що це страшенний гріх. Але так цікаво про це говорити, правда?

Марілла погодилася відпустити Енн до міста, і було домовлено, що пан Баррі відвезе дівчат наступного вівторка. Шарлоттаун був за тридцять миль від Ейвонлі, а що пан Баррі хотів того ж таки дня й повернутися, рушати довелося вдосвіта. Проте Енн дуже тішилася й прокинулася у вівторок іще до схід сонця. Визирнувши у вікно, упевнилася, що безхмарне сріблясте небо на сході за Лісом Привидів обіцяє чудовий сонячний день. Між гіллям дерев виднів вогник у вікні Садового Схилу — ознака того, що й Діана теж прокинулася.

Доки Метью розпалив вогонь у печі, Енн уже вдяглася, а коли Марілла спустилася на кухню, на всіх уже чекав готовий сніданок; утім, сама Енн від хвилювання їсти не могла. Після сніданку вона вбралася в нове пальто й кокетливу шапочку — і побігла до Садового Схилу. Там на неї вже чекали пан Баррі з Діаною, і невдовзі всі рушили в путь.

Дорога була неблизька, та Енн і Діана впивалися кожною хвилиною. Радісно було мчати ще вогкими після ночі дорогами, коли червона вранішня зоря повільно здіймалася над скошеними полями. Повітря було свіже й прозоре, туман блакитним серпанком клубочився в долинах і спускався з пагорбів. Подеколи дорога звертала до лісу, де клени вже почали вивішувати свої яскраво-червоні прапори; часом вона перетинала річки, і щоразу, опиняючись на мості, Енн уся зіщулювалася від колишнього подекуди навіть приємного переляку. Часом дорога в’юнилася вздовж узбережжя над затокою, минаючи рибальські хатини, посірілі від дощів та снігів, і знову здіймалася на пагорби, звідки видно було западини та згини гірських хребтів або ж туманно-синє небо; та де б вони не проїздили, усюди віднаходили цікаві теми для розмов. Майже опівдні приїхали до міста й попрямували до Бічвуда. Був то розкішний старий маєток, що стояв віддалік вулиці за стіною зелених в’язів та гіллястих буків. Панна Баррі зустріла їх на порозі з лукавим вогником у проникливих чорних очах.

— Нарешті ти приїхала до мене в гості, маленька Енн, — мовила вона. — Боже милий, як ти виросла, дитино! Вже вища за мене. Та й куди гарніша, ніж була — але це ти, напевне, і сама знаєш.

— Ні, я й гадки не мала, — відповіла щаслива Енн. — Бачила, що ластовиння в мене поменшало, і вже цим була задоволена, та й сподіватися не сміла, що десь іще погарнішала. Я дуже рада, що ви так думаєте, панно Баррі.

Дім панни Баррі був обставлений «з невимовною пишнотою», як згодом розповідала Енн Маріллі. Двійко сільських дівчат ніяковіли, оглядаючи помпезну вітальню, де панна Баррі лишила їх, коли сама вийшла розпорядитися щодо обіду.

— Наче палац, правда? — зашепотіла Діана. — Я ще ніколи не була в тітки Джозефіни, і гадки не мала, що в неї тут усе таке прекрасне. Показати б це Джулії Белл, котра так хизується вітальнею своєї мами.

— Оксамитовий килим, — зітхнула вражена Енн, — і шовкові штори! Я так палко мріяла про такі речі, Діано. Але тепер, знаєш, чомусь мені геть серед них незатишно. Тут стільки всього розкішного, що зовсім немає простору для уяви. Тим-то добре, коли ти бідний, що можеш собі уявити цілу купу нового.

Мандрівка до міста для Енн і Діани стала подією, від якої вони ще багато років потому вели відлік часу. Від початку й до кінця то було одне суцільне задоволення.

У середу панна Баррі взяла їх на виставку, де вони провели цілий день.

— Там було пречудово, — розповідала Енн Маріллі кілька днів потому. — Такого я й уявити собі не могла. Навіть не знаю, що було найцікавіше. Понад усе мені сподобалися коні, квіти й вишивка. Джозі Пай узяла перший приз за мереживо. Я була дуже за неї рада, і так раділа, що я за неї рада, бо коли вже я тішуся успіхам Джозі, це означає, що я виправляюся, як ви гадаєте, Марілло? Пан Гармон Ендрюс узяв другий приз за яблука, а пан Белл — перший за свиню. Діана каже, що це смішно, коли директор недільної школи одержує приз за свиню, але я не розумію, чому, а ви? Вона каже, що тепер завжди це згадуватиме, коли він буде молитися так урочисто. Клару-Луїзу Макферсон нагородили за акварель, а пані Лінд узяла перший приз за домашній сир і масло. Отож, Ейвонлі було досить добре представлене, чи не так? І пані Лінд була на виставці. Я й не думала, що так її люблю, аж доки побачила це знайоме обличчя серед усіх тих чужих людей. Їх там були тисячі, Марілло, і я почувалася такою страхітливо дрібною. А тоді панна Баррі повела нас на іподром дивитися перегони. Пані Лінд не пішла, бо сказала, що перегони — це неймовірна гидота, а вона належить до церкви й мусить показувати гідний приклад і не відвідувати таких заходів. Але там був такий натовп, що відсутності пані Лінд, напевне, ніхто й не помітив. А втім, я думаю, що й мені не треба часто ходити на перегони, бо вони страшенно захопливі. Діана так розхвилювалася, хотіла навіть закластися зі мною на десять центів, що рудий кінь переможе. Я в це не вірила, та битися об заклад відмовилася, бо хотіла про все розказати пані Аллан, а про це їй би розповідати не наважилась. Негарно робити таке, про що не можна розказати дружині пастора. Приятелювати із дружиною пастора — це так, наче маєш друге сумління. І я була дуже рада, що не закладалася, бо рудий кінь таки справді переміг, тож я могла програти десять центів. Тобто сама доброчесність уже є винагородою. А ще ми дивилися, як чоловік літав на повітряній кулі. Я теж хотіла би колись полетіти на повітряній кулі, мене б тоді такий трепет охопив, Марілло! А другий чоловік продавав пророцтва. Ви платите йому десять центів, і маленька пташка витягає для вас пророцтво. То панна Баррі дала нам з Діаною по десять центів, щоб ми й собі дізналися свою долю. Мені випало, що я вийду заміж за смаглявого багатія й попливу кудись далеко по воді. І я стала уважно приглядатися до всіх смаглявих чоловіків, але жоден мені не сподобався, і взагалі я вважаю, що зараз його шукати ще рано. О, Марілло, то був незабутній день! Я так натомилася, що навіть заснути вночі не могла. Панна Баррі дотримала обіцянки й поклала нас у гостьовій спальні, але чомусь спати там виявилося геть не так приємно, як я собі уявляла. Тепер я розумію, що це найгірше, коли стаєш дорослою — те, чого тобі так хочеться в дитинстві, уже й наполовину так не тішить, коли його отримуєш.