Енн із Ейвонлі - Монтгомери Люси Мод - Страница 28

— Цього я не дозволю, — обачно відказала Енн, — але повезу тебе й Дору кататися в човні на ставку. Ми перепливемо його весь, пристанемо аж до того берега — і там влаштуємо пікнік.

— Ну, добре, — згодився Деві. — Буду чемний. Хоча я думав побігти до пана Гаррісона, постріляти в Джинджера горошинами з нової рогачки, але це я ще колись потім зроблю. Завтра цілий день буде, як неділя, зате на пікніку я робитиму все, що хочу.

Розділ 17

НЕСКІНЧЕННІ ПРИГОДИ

Уночі Енн прокидалася тричі, і тричі підбігала до вікна — пересвідчитися, що пророцтво дядька Ейба не справджується. Аж ось світанок розлив по небі кришталево-ясне сріблясте сяєво: розпочався новий дивовижний день.

Невдовзі після сніданку прийшла Діана з кошиком квітів на одній руці та мусліновою сукнею на іншій. Сукню їй належало вбрати аж після того, як усі приготування будуть завершені. А поки ж було на ній звичне рожеве вбрання й батистовий фартушок, рясно оздоблений мереживом та рюшами. І була вона вся така охайна, гарненька й рожева.

— Яка ж ти красуня, — захоплено мовила Енн.

Діана зітхнула:

— Я знову мусила попустити всі свої плаття. Від липня погладшала ще на чотири фунти. Енн, коли цьому буде край? Усі героїні пані Морган такі стрункі й високі.

— Забудьмо про сум! Думаймо лише про дароване щастя, — безтурботно відповіла Енн. — Пані Аллан каже, що коли раптом нам випаде згадати щось гірке й неприємне, мусимо одразу ж подумати про інше, гарне, що можна йому протиставити. Хай навіть ти трошечки-трошечки повненька, зате в тебе такі ямочки; а в мене ніс у веснянках, та форма в нього дуже гарна. Як тобі здається, лимонний сік подіяв?

— Здається, так, — прискіпливо мовила Діана, і щаслива Енн, повела її в сад, весь повний тіней, начеб витканих із повітря, і миготливого золотого світла.

— Спершу ми прикрасимо вітальню. Часу ще багато — Прісцилла пише, що вони прибудуть опівдні чи спізняться щонайбільш на півгодини, тож до столу сядемо о першій.

Може, і були в ту мить у Канаді чи Сполучених Штатах двійко інших, щасливіших дівчат, проте я в цьому сумніваюся. Кожен порух ножиць, під якими падали долі троянди, півонії та дзвіночки, наче промовляв: «Сьогодні приїздить пані Морган!» Енн дивувалася, як то пан Гаррісон може буденно косити траву на луці за стежиною — так, мовби нічого й не мало статися.

Вітальня в Зелених Дахах зазвичай гнітила сірою похмурістю. Були там невибагливі меблі, напхані кінським волосом, цупкі мереживні фіранки, білі серветки на ручках та підголівниках крісел, які завжди лежали бездоганно рівненько, якщо зрідка не чіплялися до ґудзиків незграбним гостям. Навіть Енн так і не спромоглася вдихнути туди красу, позаяк Марілла рішуче повставала проти будь-яких змін. Та все ж — диво, на що спроможні квіти, коли тільки дати їм волю. Після всіх зусиль Енн та Діани кімната помітно змінилася.

На полірованім столі стояв у блакитній вазі великий букет півоній. Чорну лискучу камінну полицю квітчали троянди й папороть. Блискучу камінну поличку прикрашали дзвіночки. Темні кутки каміна мов осявали вази з пишними багряними півоніями, перед ґраткою паленіли жовтогарячі маки. Весь цей розсип яскравих барв укупі із сонячним світлом, що соталося крізь зарості плюща й винограду на вікні й примушувало тіні листя й квітів витанцьовувати на підлозі та стінах, перетворив похмуру кімнатку на справдешнє квіткове море з уяви Енн і навіть викликав належний захват у Марілли, котра зайшла покритикувати, та змогла тільки зачудуватися.

— Тепер ми повинні прикрасити стіл, — мовила Енн тоном жриці, що здійснює священний обряд на честь божества. — Посередині поставимо велику вазу із трояндами, ще по одній троянді перед кожною тарілкою, і букет троянд для пані Морган — як натяк на її «Трояндовий сад».

Стіл накрили в їдальні, застеливши його найкращою Маріллиною лляною скатертиною, витягли парадний китайський сервіз, келихи та срібні прибори. І жодного сумніву немає в тім, що кожнісінький предмет був натертий і відчищений до бездоганного сліпучого блиску.

Після того Енн з Діаною рушили на кухню, усю сповнену апетитних запахів, що линули з печі, де так солодко шкварчали, досмажуючись, курчата. Енн приготувала картоплю, Діана — квасолю й горох. Потім Діана різала салат, замкнувшись у коморі, Енн тим часом, розпашіла, — як від радісного хвилювання, так і від жару з печі — готувала хлібний соус для курчат, кришила на суп цибулю й насамкінець — збивала вершки до лимонних тістечок.

А що ж увесь цей час робив Деві? Чи дотримував слова, чи поводився, як належить? О, так. Хоч він і наполіг на тому, щоб лишитися в кухні, бо ж цікавий був побачити геть усе, що там відбуватиметься, та позаяк сидів тихенько, пильно розплітаючи вузли на шматку рибальської сіті, що його він приніс із недавньої прогулянки до моря, ніхто проти цього не заперечував.

О пів на одинадцяту салат був готовий, золотаві тістечка вкриті збитими вершками, а все, що мало шкварчати й булькотіти — шкварчало й булькотіло.

— Краще нам зараз переодягтися, — запропонувала Енн. — Вони приїдуть близько півдня, а до столу мусимо сісти рівно о першій, бо суп треба подавати, щойно він буде готовий.

Того дня в кімнатці на східному піддашші всіх ритуалів туалету було дотримано з неабиякою увагою. Енн тривожно розглядала в дзеркалі свій ніс і втішилася, побачивши, що веснянки стали геть непомітні — чи то під дією лимонного соку, чи то завдяки незвично розчервонілим щічкам. Коли ж дівчата нарешті були готові, вигляд вони мали достеменно такий охайний, елегантний та жіночний, як усі «героїні пані Морган».

— Сподіваюся, я зможу бодай щось сказати й не просиджу ввесь час, як німа, — стурбовано мовила Діана. — Усі героїні пані Морган добре вміють провадити світські бесіди. Але мені, боюся, заціпить і я видаватимуся такою дурною. Та ще напевне скажу «я вибачаюся». Я рідко так кажу, відколи панна Стейсі навчила, що правильно — «я перепрошую», та все ж, якщо розхвилююся, воно часом саме вихоплюється. Енн, якщо я при пані Морган скажу «я вибачаюся», то просто помру від сорому. І це буде чи не гірше, ніж узагалі нічого не сказати.

— Мене стільки всього непокоїть, — відказала Енн, — та бесіду я підтримаю, щодо цього можна не боятися.

І, мусимо визнати, це була щира правда.

Закривши свою муслінову пишноту великим фартухом, Енн рушила на кухню — готувати цибулевий суп. Марілла переодяглася сама й убрала двійнят; іще ніколи, мабуть, її лице не світилося таким радісним очікуванням. О пів на першу прийшли гості — подружжя Алланів та панна Стейсі. І, хоч усе було добре, Енн розхвилювалася. Прісцилла й пані Морган уже повинні були прибути. Раз по раз підбігаючи до хвіртки, Енн виглядала їх на стежині занепокоєно, як колись позирала у віконце своєї вежі її тезка з оповідання про Синю Бороду.

— А що, як вони зовсім не приїдуть? — засмучено мовила вона.

— Не кажи так. Це буде страшне жахіття, — відповіла Діана, у душі котрої, втім, теж зародилися лиховісні передчуття.

— Енн, — визирнула з вітальні Марілла, — покажи панні Стейсі той китайський таріль панни Баррі.

Енн рушила по таріль, що стояв у буфеті в їдальні. Дотримуючи слова, даного пані Лінд, вона написала панні Баррі лист із проханням позичити таріль для благодійного ярмарку. В ім’я давньої дружби панни Баррі й Енн таріль було негайно надіслано до Ейвонлі із проханням берегти його й пильнувати, бо ж він коштував цілих двадцять доларів. Своє призначення на ярмарку таріль уже виконав і повернувся опісля того до їдальні Зелених Дахів, позаяк Енн, не довіряючи нікому, хотіла відвезти його до міста сама.

Вона обережно винесла його надвір, де сиділи гості, ніжачись під прохолодним вітерцем, що повівав від струмка. Таріль оглянули із захватом, щойно ж Енн його забрала, як з кухні раптом долинув страхітливий грюкіт і дзенькіт посуду. Марілла, Діана та Енн метнулися туди — остання затрималася лиш на мить, щоб поставити безцінний таріль на другу сходинку.