Входять Давид, Ратибор i ще два новгородцi, несучи на плечах покритi чорним сукном ношi, якi вони ставлять на пiдлогу. Стурбований Ярослав пiдводиться.

Я р о с л а в

Хто це такий? Хто пав за Русь в бою?

Р а т и б о р

(хмуро й урочисто).

Микита, син чесного Коснятина,

Хто, як i сам Добринич, положив

Своє життя за тебе, господине.

Д ж е м а

(з криком розпачу кидається на труп Микити).

Микито, любий! Друже мiй єдиний,

Чом ти мене, нещасну, залишив!

Мандрiвець бiдний... як i я, блукав

По свiту ти без друга, без дружини,

З пекучим болем в серцi, ти не мав

Де голови сумної прихилити...

Один, як я... один, як я, на свiтi.

Вигнанцем жив... вигнанцем бiдним вмер...

Я р о с л а в

(повiльно сходить з престолу i схиля голову перед Микитою).

Неправда! Не вигнанець вiн тепер,

Бо чесно вмер за Русь на полi бранi,

Для Києва смиривши гордий дух...

Прощай, Микито, серце полум'яне,

Мiй чесний ворог i таємний друг!

Прости мене за кривди, бiдний брате,

Що ти зазнав од мене без провин,

Бо не хотiв усобної я ратi,

Яку пiдняти мислив Коснятин.

Прощай, мiй друже...

З честю, як Добриню,

Тебе ми поховаєм над Днiпром.

(По знаку князя Микиту виносять. Джема iде за ним).

А вам клянуся праведним хрестом,

О мужi новгородськi, що вiднинi

За вашу службу, вiрнiсть i добро

Я город ваш звiльняю од данини,-

Се грамоту даю вам i устав

I цiлуванням хресним обiцяю,

Да держите обичай ваших прав,

Да посягнуть нiхто же не дерзає

На новгородськi вольностi святi.

А щоб закон i правду вам блюсти,

Для цього сина князем посилаю

Я в Новгород, щоб вiрно вам служив,

Як власний князь, а не посол чужий.

(Пiдзиває Володимира, який стає поряд батька перед троном).

Тепер хвалу вознесемо ми богу,

Прославимо його за перемогу,

Що Київ наш од згуби захистив...

I я клянусь, що там, на полi бою,

Де я сьогоднi ворога побив,

Я дивний храм воздвигну i построю

В iм'я Софiї, щоб в вiках вона

Стояла там, як свiдок наших днiв,

Як Русi нерушимая стiна!

В с i

Хвала тобi, великий Ярослав!

Ж у р е й к о

(входить).

Побiда, княже! Господа прослав!

Побито вщент поганих супостатiв,

Не знали в розпачi, куди тiкати,

I потонули в Сiтомлi-рiцi! 1

1 Сiтомля - невелика рiчка близько Києва, згадувана в лiтописi. На нiй було розбито печенiгiв.

В с i

Нехай живуть звитяжцi-молодцi!

Я р о с л а в

Благословен єси за добрi вiстi!

Ну, каменщик, чи не пора би нам,

Поклавши меч, на риштування лiзти,

Почати знову будувати храм...

Лишайся в нас, якраз святу Софiю,

Чудовий храм почну я будувать...

Ж у р е й к о

Нi, княже мiй! Тяжкий для мене Київ,

Бо не судилось щастя тут зазнать.

Даруй менi... дозволь служити й далi

Тобi в степах, на Бузi, край морiв,

Є в мене там ватага смiльчакiв,

З якими забуваю я печалi.

Я р о с л а в

Ну, що ж... iди. Так, рiзний в нас талан.

Тобi судила доля будувати,

Ти ж прагнеш битв i вiчних мандрувань.

Я ж все життя не вiдаю спокою,

В трудах i битвах їжджу по Русi,

А я б хотiв мiста i храми строїть,

Кохатися в премудростi й красi,

I бiльшої я радостi не знаю.

I книга ось предивная такая

Ще бiльше душу веселить менi,

Нiж славная побiда на вiйнi.

С и л ь в е с т р

Дозволь тобi цей твiр подарувати,

Його сьогоднi в грека я купив,

Лиш двадцять гривен хитрому сплатив.

П а р ф е н i й

(наближається),

Задурно зовсiм! Чистая утрата!

Я р о с л а в

(цiлує Сильвестра).

Спасибi, отче! Та не гоже нам

Скарби словеснi дешево цiнити.

За книгу цю звели твоїм ченцям

Ще вiсiмдесят гривен заплатити.

П а р ф е н i й

(в захватi).

О мудрий князь! Великий государ!

Великодушнiсть є алмаз порфiри!

Я р о с л а в

(продовжує).

Бо десять сiл не є достатня мiра,

Щоб оцiнить мистецтва дивний дар.

Ну, а тепер я всiх зову на пир.

Ми чашi там пiднiмем золотiї

За нашу Русь, за наш державний Київ,

За витязiв, що в битвi за Софiю

Погибли з честю... Слава їм i мир...

А ми, кому судилося ще жити,

Життя трудом повиннi заслужити

I сили всi вiтчизнi присвятить.

Безсмертна Русь! Отам на полi бою

Новий чудовий Київ я построю.

Величний, пишний, як краса столiть.

Серед дерев златими куполами

Постане вiн високо на горах,

А з мурiв крiпких золотая брама

В новi часи одкриє свiтлий шлях!

Музика. Вигуки.

Завiса.

КIНЕЦЬ

1946

Предыдущая
18/18