Чути крик пугача. Другий, третiй. З галереї вибiгає схвильована Милуша i обережно пробирається до фонтана. З гущi дерев виникає постать Журейка. Вiн пiдбiгає до дiвчини й хапає її руки.

М и л у ш а

Не встигла я поговорить про тебе

З князiвною, коханий.

Ж у р е й к о

(схвильований).

Вже не треба!

Пiду тепер до Ярослава сам.

Страшнi дiла! Лукавим ворогам

Вiн преданий. Ще вчора дещо чув

Мiж варти я варязької - їх мову

Я розумiю; зараз же в саду

Про все дiзнавсь; на князя злая змова.

Його в тюрму...

М и л у ш а

Не може бути!

Ж у р е й к о

Сам

Я зараз чув. Веди мене в палати.

М и л у ш а

(з жахом).

Не можна, нi! Тебе ж бо схоплять там!

Ж ур е й к о

(вагається).

То що ж робить? Не можна зволiкати,

Мабуть, мене побачили в саду.

Е, будь-що-будь - я сам туди пiду.

Веди мене.

Рiшуче прямує до галереї, але в цю хвилину з-за дерев вибiгає схвильований Ульф у супроводi двох варягiв.

У л ь ф

А, ось куди ти втiк!

Берiть його, злочинця, душогуба!

(Варяги хапають Журейка, який вiдбивається).

Та ще з ножем! На княжому дворi!

На князя нiж!

Ж у р е й к о

(кричить).

Ти сам на князя згубу

З княгинею умислив!

У л ь ф

В дальнiй кут

Ведiть його i там убийте!

М и л у ш а

(кричить).

Пробi!

Рятуйте, гвалт!

(Бiжить до галереї).

Ж у р е й к о

Милуша, рiдна!

У л ь ф

(хапає Милушу).

Стiй!

Мовчи, проклята!

М и л у ш а

Не замовкну! Нi!

Верни Журейка! Ви на князя в злобi

Підняли руку!

У л ь ф

Пропадай же,суко!

Поражає її ножем i тiкає. Милуша падає.

Знялась тривога, замиготiло свiтло. З галереї i з усiх кiнцiв збiгаються люди. Ярослав, Iнгiгерда, Гаральд, Єлизавета, Микита, бояри, варта з смолоскипами в руках.

Я р о с л а в

Що тут таке? Убивство!

Є л и з а в е т а

(з жахом).

Це Милуша!

(Схиляється над нею).

Милуша, люба! Хто тебе, сердешна?

Я р о с л а в

(в гнiвi).

Доколи ж я терпiти зло це мушу...

Вже в теремi у мене небезпечно!

Хто вбив її?..

М и л у ш а

(розплющує очi).

Мерщiй... Спасiть його!

Я р о с л а в

(схиляється над нею).

Кого спасти?

М и л у ш а

Його... Журейка... Лада...

Я р о с л а в

(здивовано).

Хiба вiн тут? Та вiн же втiк давно.

М и л у ш а

Вернувся вiн... Вiн зараз викрив зраду...

Його схопили... Ульф мене вразив...

Кричала я.

Я р о с л а в

(випростується).

Так ось якi дiла!

На князя вже стає крамола зла...

Гей, зараз же сурмити скрiзь тривогу.

Схопити Ульфа!

Але в цю мить вбiгає Журейко. Вiн скривавлений, в подертому одязi, з розiрваними ремiнцями на руках.

Ж у р е й к о

Князь! Хвалити бога!

Я не спiзнивсь.

Сьогоднi-бо вночi

Умислив Ульф з княгинею лукаво

Тебе схопить i в поруб 1 заточить,

А Київ весь варягам...

(Побачивши Милушу).

Боже правий!

(Кидається на колiна перед Милушею).

Милушо! Рiдна! Рутонько гiрка!

Голубко чиста, ластiвко бездольна...

Та хто ж це смiв! Чия знялась рука...

1 Поруб - тюрма.

М и л у ш а

Кричала я... Це Ульф... отой крамольний...

Така вже доля... Не судилось нам

У Києвi... собi... гнiздечко звити.

Ж у р е й к о

(цiлує її руки, плаче).

Нi, нi, тебе я смертi не вiддам.

Бо де ж тодi шукати правди в свiтi?

Є л и з а в е т а

(пригорнувшись до Гаральда).

О боже мiй... i знову ллється кров...

Невже немає справдi мiсця в свiтi,

Де б мир царив i де б цвiла любов

Серед людей, братерством оповитих!

Я р о с л а в

(в гнiвi хапає за руку Iнгiгерду).

То навiть тут, в цю нiч любовi й миру,

Ти давнє зло наважилась збудить!

Хотiла знов iсландськую сокиру

На тиху Русь, як древле, опустить.

Знов страстi злi, лукавство, кознi, зраду

Посiяти хотiла. Злую тiнь

Еймундову покликати iз аду,

Кривавих ярлiв давнiх поколiнь.

Та кров'ю вiрних бог рятує Русь

Вiд кознiв злих i дьявольських спокус,

Перед лицем її святої кровi

Тебе я мiг би смертю покарать,

Та ради свята миру i любовi

Не хочу меч кривавий пiднiмать.

Йди в монастир замолювать грiхи.

Тебе, Гаральде, не жену я з хати,

Та перелiтних не спинить птахiв,

I, мабуть, сам зiбрався ти рушати

До рiдних скандiнавських берегiв.

Г а р а л ь д

Так, государ. Але, повiр, нiколи

Не мислив я тобi якогось зла!

Я р о с л а в

Тобi я вiрю. Та не вiрю долi,

Що знов на Русь варягiв привела.

Хоч як менi тяжка дочки утрата,

Прощай, Гаральде, Русь понад усе.

(Одвертається).

Є л и з а в е т а

(в сльозах припадає до батька).

Невже навiк всiх вас менi лишати...

Яку ж печаль ця нiч менi несе...

Ж у р е й к о

(на колiнах бiля Милушi).

Милушо! Рiдна! Любушка єдина,

Не покидай безроду-сиротину,

Не покидай самотнього мене!

Та хто ж тепер до серця пригорне,

Хто пожалiє бiдного бурлаку...

То так, мабуть, i згину, як собака,

Що не дiждався добрих хазяїв.

Ридає, схилившись над нею.

М и л у ш а

(слабою рукою голубить його волосся).

Не плач, коханий... ти ж мене любив,

I ця любов тобi життя зогрiє...

Прощай...

Вмирає.

Ж у р е й к о

(нiжно цiлує її).

Прощай. Умерла. Згасли вiї...

Ярослав знiмає шапку. Всi роблять так само.

Ж у р е й к о

(пiдводиться).

Прощай, мiй княже. Поховай її...

Я ж понесу далеко серця сум

В степи широкi... в мовчазнi гаї,

У синє море сум свiй понесу...

Я р о с л а в

(бере Журейка за руки).

Зостанься тут, мiй каменщик одважний,

Тобi я дам оселю, землю, сад,

В моїй дружинi будеш мужем княжим,

Менi самому будеш друг i брат,

Тобi як князь воздам за вiрну душу.

Ж у р е й к о

(сумно).

Нi, княже, нi. Все мертве без Милушi...