Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 10

I серця не хвилюй дарма!

Ша в у л а

(в розпачi береться за голову).

Ще кажуть - вiйту клопоту нема!

Куди не ткнися - скрiзь одна рахуба:

Там кожум'яки голову гризуть,

Тут воєвода грiє чуба -

I тут i там виходить тiсний кут.

Завiса.

ВIДМIНА ДРУГА

Та сама зала увечерi. Тепер вона урочисто прибрана й освiтлена силою свiчок. Чути музику й застольнi пiснi з сумiжної зали, де бенкетує Воєвода з гостями.

Гiльда стоїть край вiкна й дивиться з сумом на темний Київ.

І

Р и ц а р i

Гей-го, не все те вмерло,

Що сховане в землi,-

Назад земля поверне

Зерно, що їй дали.

Виносить хвиля перли

З морської глибини -

Гей-го, не все те вмерло,

Що сховане на днi.

Не згасли в пущах темних

Литовськiї вогнi,

Гей-го, не все те вмерло,

Що сховане у тьмi.

Ульрiка вводить обережно Свiчку.

У л ь р i к а

Постiй отут - ти звiдси все побачиш.

Не тупоти ногами, як ведмiдь.

С в i ч к а

А свiтла ж скiльки! Ось де всi свiчки,

Що в нас забрав вельможний воєвода.

На все б Подольє стало.

У л ь р i к а

Он, дивись,

То рицар Ольбрахт з Вiльни, що привiз

Пожалування пану воєводi,

А той, що кубок золотий бере,-

Пирхайло-рицар - скiльки ж вiн вина

Та меду може випить - просто жах!

С в i ч к а

А хто отой - суворий, довговусий,

Убраний просто, з шрамом на лицi?

У л ь р i к а

Та це якийсь Звенигородський рицар -

Не рицар - якось дивно їх зовуть,-

Живуть вони в степу - татарiв б'ють

Й нiкому не коряться - Козир-Косог...

А, здумала. Козак! То ось i цей

Такий козак - старший над ними - Кмiтич.

С в i ч к а

Я чув про нього... Ось би нам таких.

(Озирається).

I як би це довiдатися тiльки,

Де грамоти ховає вiн...

У л ь р i к а

Ходiм...

Не бачу я, що панi тут... Та тихше.

Не тупоти. Ступає, наче кiнь.

Виходять. Свiчка озирається.

II

Рузя, Кезгайлова дружина, жвава, кокетлива панi. Пiдходить до Гiльди.

Р у з я

А я тебе шукаю скрiзь! Ми всi

Там бавились в мисливському покої -

Спiвали, трохи випили. А що ж!

Сидiти та дивитись, як вони

Там вихиляють кубки,- дуже вдячна.

Ти чула, як спiває Флорiан,

Ольбрахтiв джура? Ах, чудовий хлопчик.

А скiльки знає всяких вiн пiсень!

Г i л ь д а

Дивись, щоб не прийшлися тi пiснi

Не до смаку твоєму чоловiку...

Р у з я

Ат, вигадки! Доволi вже того,

Що згодилась я жити в цiй хуртизi,

Та ще з таким ведмедем, що його

Лиш перець може трохи зворушити.

Та мiй ведмiдь хоч добрий. А з твоїм -

Нащо вже я весела й нежурлива,-

Не вижила б, здається, й трьох хвилин.

Не дивно ж, що i ти така сумна...

Г i л ь д а

Була i я безжурна та щаслива

На батькiвщинi радiснiй моїй...

О, подивись, яке сумне це мiсто-

Як темно там в долинi... жодний вогник

Не свiтиться в хатах, неначе всi

Там вимерли... i чарiвник всесильний

Важку на мiсто руку наложив...

Яка нудьга... Коли я знов побачу

Мiй осяйний, веселий Кутногорськ...

Ру з я

А я мою Варшаву... о, вже йдуть.

Ну, постривай - тепер ми затанцюєм,

I джуру я нiкому не вiддам!

III

Чути гучну розмову, i в залу входять повiльно й урочисто всi гостi й сам Воєвода. Проходячи повз Гiльду, гостi поштиво їй уклоняються. Воєвода хмуро на це дивиться. Окремо йдуть Кезгайло i Ольшанський, литовськi рицарi Пирхайло, Ольбрахт i поряд Кмiтич, ватажок козацький. Козелiус тримається позаду.

О л ь ш а н с ь к и й

То там, я чув, привiлля на степу,

На ваших тих грунтах Звенигородських

Земля не мiряна - ори де хочеш,

А риби, м'яса, меду хоч залийсь,

К е з г а й л о

А перцю-то напевно вже нема.

К м i т й ч

Привiлля, що й казати, там, мiй княже,

А перцю бiльш як треба - так i жди,

Щоб татарва, як вихор, не знялася

Та перцем не засипала очей.

I оремо i сiємо з шаблями,

З сокирою лягаєм i встаєм.

П и р х а й л о

Та хто ж вони, цi люди? Козаки?

Напевно, лотри, наволоч ледаща...

К м i т и ч

Ця наволоч є купка смiльчакiв,

Що не злякалась шаблею й сохою

Далекi нашi межi боронить!

Недовго б ти пишався в вашiй Вiльнi,

Коли б ми там не бились на чолi.

Давно б уже сидiв в татарськiй ямi.

П и р х а й л о

(про себе).

Зухвалий хлоп!

Виходить обурений.

К е з г а й л о

(регоче).

Ха-ха! Я бачу, й ти

Умiєш перцем очi засипать.

Стривай, я скоро сам до вас приїду.

Набридло вже за мурами сидiть.

Р у з я

Та годi вже - нуднi розмови вашi

Могли ви там за кубками вести.

Пора до танцiв - пане воєводо,

Звели музицi грати для гостей.

В о є в о д а

Не проти я рицарської розваги,

Нехай дадуть до танцiв перший знак.

(Фанфари).

Лунає гасло втiхи й насолоди,

Хай кожен гiсть запросить i веде

Прекрасних пань звичаєм стародавнiм.

Подає руку Гiльдi, iншi подають своїм дамам, i всi обходять залу повiльним урочистим темпом, пiсля чого вiдводять дам на їхнi мiсця.

Р у з я

Тепер танцю веселого й швидкого,

Щоб розiгрiти, розiгнати кров!

Пан Ольбрахте, звели, щоб джура твiй

Веселого нам танцю влаштував.

Гоньоного, вирваного, млинка,

Такого, як в Варшавi чарiвнiй.

О л ь ш а н с ь к и й

(до Кезгайла).

I справдi, що з дружиною такою

Тобi не треба перцю, друже мiй.

Вона сама - як перець стручковий.

К е з г а й л о

Дивися краще, щоб тобi в ярах

Не всипав майстер Свiчка перцю з маком.

Рузя та iншi дами тягнуть на середину Флорiана, молодого вродливого джуру.

Р у з я

Мерщiй-бо, Флорiане, заспiвай

Пiсень веселих до танцiв швидких.

Ф л о р i а н

Тодi ставайте, панi й кавалери,

Давайте "пшепюречку" танцювать.

Спiває. Всi стають кружка й танцюють, не пускаючи з кола "пшепюречку", що танцює всерединi й нарештi прориває коло.

Ф л о р i а н

Як в ставку кружляють рибки,

В'ються ластiвки моторнi,

Як в млинi танцюють жорна,

Ми в танку зiв'ємось швидкiм.

А панянка в колi в'ється,

На всi боки утiкає -

Скрiзь їй виходу немає,

Скрiзь їй пiсня в очi ллється:

Фiт, фiт, фiт, пшепюречко,

Хорошуле, бiлолиця,

Не втечеш ти до пшеницi,

Не втечеш ти, коханечко!

Р у з я

Тепер гоньоний. Ценар чи млинка!

Ф л о р i а н

Прекрасних пань покiрний я слуга.

О л ь ш а н с ь к и й

Дивись, у залi, наче вихор буйний,

Знялися танцi з захватом новим.

Танцi.

В о є в о д а

Поглянь, Кезгайле, де твоя дружина,

Вирує там веселiсть через край.

Лиха з такою жiнкою година,

Хоч нi на крок од себе не пускай.

К е з г а й л о

Не бачу в тiм лихої я прикмети,

Що в танцях жiнцi весело моїй -