Майстри часу - Кочерга Иван Антонович - Страница 5

Л i д а (раптом оповиває його шию руками). Любий! Коханий!

Ю р к е в и ч. Лiдо, Лiдо! (Поцiлунки). Яке чарiвне щастя! Зараз же поїдемо до тебе, до твоєї мами, добре?

Л i д а. Так, так, а потiм до тебе...

Ю р к е в и ч. До мене, до мене, моя радiсть! Яке щастя! Чи думав я десять хвилин тому, що побачу так скоро твої чудовi очi, якi снилися менi стiльки разiв!

Л i д а. А тобi не жаль... Парижа?

Ю р к е в ич. Ти, ти моє щастя! Це ти моя принцеса Буль-Буль, моя курочка. (Смiється). Ах, коли б я тобi розказав!.. Адже ж це ти, ти золота птиця Iндаура, це тебе я знайшов у горах Сатпури, на рiчцi Чамбал, принцеса Буль-Буль ель Газар. А скажи, тебе не кусають блохи?

Л i д а (наївно). Ах, знаєш, страшенно! У вагонi їх така сила - фу, як тобi не соромно, безсовiсний!

VI

Н о с и л ь н и к (входить). Чи не ви будете панночка з Полинiвки? Там коней по вас прислали.

Л i д а. Так, так, я зараз. Я зараз прийду.

Ю р к е в и ч. Ходiм. А мої речi? А де ж?..

Н о с и л ь н и к. Зараз, добродiю, буде ваш поїзд, я тiльки принесу графовi нарзану - i заберу вашi речi - миттю. (Виходить).

Юркевич. Ах, так, граф... Вiн ще тут? Добре, добре, я того...

Л i д а. Ну, ходiм же, любий!

Ю р к е в и ч. Бiжи, моя радiсть, я зараз - тiльки скажу два слова цьому моєму... графовi.

Л i д а. Ну, добре, я зараз. (Бiжить).

Ю р к е в и ч (сам. Береться за голову). Поїзд!.. Поїзд... Все ж таки це якийсь сумбур: курочка... принцеса Буль-Буль... три тисячi... Лiдочка... за п'ять хвилин поїзд... мiй поїзд. (Чути далекий гудок). Вiкно, канапа, золотi iскри, далекий зазивний гудок. I все ближче i ближче чарiвний мiраж. Але ж я не поїду! Не поїду! Значить, усе пропало! (Стискає голову). Як тiсно, як безумно тiсно в головi! А може, а може, ще можна поїхати? Нi, нi, хiба це мислима рiч, адже ж призначено весiлля, треба побалакати з її матiр'ю. А екскурсiя завтра поїде. А! Геть цi пiдлi вагання! Щастя тут, воно зi мною, i я не вiддам його нiкому - це Лiда, моя Лiда! (Ходить по кiмнатi). Так. Значить, треба повернути графовi цi грошi. Так. (Виймає з кишенi пакет). Треба. А все-таки, як досадно. (Зважує на руцi пакет). Двадцять три тисячi карбованцiв! Двадцять три тисячi! I навiщо вони йому? Викине, каналiя, знову на яку-небудь... курку. Яка, власне кажучи, несправедливiсть: менi й не снилися такi грошi, а для нього вони - каприз, дрiбниця, цiна однiєї курки. Двадцять три тисячi! Цiлий капiтал, багатство, воля, щастя, чужi країни, море. А для нього - дурна курка. Якби його стукнув удар, що давно на нього чекає, - цi грошi були б моїми. Адже ж вiн нiкому не говорив, що дав їх менi - навiть дружинi. (Ходить схвильований по кiмнатi). Хто це говорив щось таке про удар, про паралiч? (Тре чоло). Ах, це той химерний механiк з зубним болем!

Н о с и л ь н и к (входить з пiдносом, на якому стоїть пляшка нарзану та склянка, i становить це все на стiл). Скоро вже ваш поїзд.

Ю р к е в и ч. А, так! Я передумав, я не поїду сьогоднi. Ось вiзьмiть. (Дає йому грошi).

Н о с и л ь н и к. Уклiнно дякую. Накажете вiзника?

Ю р к е в и ч. Да... нi... Не треба. Кому це нарзан?

Н о с и л ь н и к (бiля стола, вiдкриваючи пляшку). Це граф звелiв сюди подати, пан Лундишев. (Юркевич ходить по кiмнатi). Пане добродiю, це не ваш цукерок?

Ю р к е в и ч. Який цукерок?

Н о с и л ь н и к. Та ось маленький, неначе горошинка - пiлюля.

Ю р к е в и ч (схвильований). Де?

Н о с и л ь н и к (пiдiймає руку, затиснувши мiж двома пальцями пiлюльку). Осьдечки, була на столi, мабуть, закотилася ранiше.

Ю р к е в и ч (надзвичайно схвильований). Це... це його! Дванадцята пiлюлька механiка з зубним болем!

Н о с и л ь н и к. Чого?

Ю р к е в и ч. Так, так, це моя пiлюлька. (Вихоплює пiлюльку в носильника). Я її загубив. Iдiть. (Носильник виходить, а Юркевич стоїть на авансценi з пiлюлькою в руцi). Ми її шукали на пiдлозi, а вiн впустив її на стiл i не помiтив... Дванадцята пiлюлька. Яка страшна спокуса - можна подумати, що це навмисне... та ще в таку хвилину. (Пiдходить до стола). Розкрита... Цей химерний механiк казав, що... паралiч, удар - жоден лiкар не вiдкриє отрути... тодi... тодi двадцять три тисячi мої - багатий, вiльний - i Лiда! О, яка ганьба - невже ж я можу дiйти до такої пiдлоти! Здається, хтось iде... А проте... а проте йому все одно не прожити й року - гидкий дiдуган! А сюди йдуть! Будь же ти проклятий! (Опускає пiлюльку в пляшку, закриває i збовтує, весь час озираючись),

VII

Вiдчиняються дверi. Юркевич вiдскакує вiд стола. Входить Лундишев.

Л у н д и ш е в (весело). Ну, зараз буде ваш поїзд! Все йде чудово. (Сiдає за стiл). Втомився. Отже, покладаюсь на вас, мiй дорогий. Дивiться ж, якомога скорiш назад. Привезiть курочку i їдьте знову на здоров'я. (Бере пляшку).

Входить Оля Черевко, молода гарненька жiнка, охайно, але бiдно вдягнена, в хустцi.

Нерiшуче пiдходить до Лундишева.

О л я. Валерiане Сергiйовичу, можна до вас?

Л у н д и ш е в (ставить пляшку i обертається). А? Що? А, це ти, Олю! (Сухо). Чого тобi треба?

О л я (нерiшуче). Я... я нiчого... Але дiтей жаль. Допоможiть нам, Валерiане Сергiйовичу!

Л у н д и ш е в. Тобi? Допомогти? (Єхидно). А що ж твiй чоловiк, забастовщик цей твiй знаменитий?

О л я. Ви ж знаєте, Валерiане Сергiйовичу, його заарештовано. Ось уже два мiсяцi сидимо без копiйки.

Л у н д и ш е в. Ага, заарештовано, кажеш, - ось як.

О л я. Дiти голоднi, в хатi нiчого немає, все продали. Допоможiть нам, Валерiане Сергiйовичуi Я ж не грошей прошу. Дайте нам хоч пару курочок з вашого заводу - хоч яєчка свої будуть - дiтям. Адже ж у вас багато.

Л у н д и ш е в. А, ось воно що! Ну, то знай же, моя мила (енергiйно): кому завгодно дам, першому пройдисвiтовi дам, а тобi нiколи. Дiти, кажеш, голоднi? А навiщо за бунтiвника виходила? Зле тобi у нас було, погано? Я тобi курку дам, а завтра твiй чоловiк менi червоного пiвня на садибу пустить? Нi, голубочко, сама вибирала, сама тепер i карайся. Iди, йди, я, брат, з революцiонерами та бунтарями i говорить не хочу. Прощай!

Оля, зiтхнувши, виходить.

Л у н д и ш е в. Бачили? Жiнчина вихованка. Жила в нас як у раю, та на тобi - з бунтiвником зв'язалася. З якимсь машинiстом тутешнiм. Ха! А тепер голубчика злапали за хорошi дiла. Фу, навiть у пiт кинуло вiд злостi! Ну, то з богом! їдьте, мiй дорогий, бажаю вам удачi. (Знову бере пляшку). Фу!

Ю р к е в и ч. Ну й мерзота ж ти, як я тепер бачу! Пардон, пробачте, граф! (Боже мiй, вiн зараз буде пити!) Може, ви дозволите менi поїхати не той... не сьогоднi, а днiв через чотири?

Л у н д и ш е в (ставить пляшку i схоплюється). Та що ви, глузуєте, батеньку? Та ви з глузду з'їхали! Фу! Та я боюсь, що й тепер уже спiзнився - може, її вже й купили. Лорд Дурлей, принц Уельський... Тут кожна хвилина дорога, а вiн... То тодi скажiть прямо, я свого гувернера пошлю. Фу, навiть у пiт кинуло! (Сiдає).

Ю р к е в и ч (злякано). Нi, нi, нiчого, нiчого - я можу й сьогоднi. Я можу. Це я так. (Ну, тодi пий, негiднику, виряджайся до диявола!)

Л у н д и ш е в. Ну, а коли можете, то нiчого й морочить... Фу, як пити хочеться! (Нахиляє пляшку).

Ю р к е в и ч. Стривайте, не пийте! Здається, муха в пляшцi!

Л у н д и ш е в (ставить пляшку). Муха? Де? Так ось якраз до речi: давайте їй, голубе, часом трохи комах- ну, там мушку пiймайте, кузьку яку-небудь - вона це любить.

Ю р к е в и ч (зводить стиснутий кулак i робить крок до стола).

Л у н д и ш е в. Ну, здається, все. Бажаю й вам пiдхопити собi в Парижi гарненьку курочку. (Наливає воду i пiдносить склянку до рота). За вашу i мою курочку!